Два роки між надією та болем: Шепетівка провела в останню путь десантника
9 липня Шепетівська громада провела в останню путь і віддала шану мужньому захиснику України Сергію Євгеновичу Сулимі.
Сергій Євгенович Сулима народився 23 листопада 1987 року в місті Шепетівка. Разом із братом Русланом зростав у люблячій родині Тетяни Вікторівни та Євгенія Михайловича. Певний час сім’я мешкала у Вінниці, а згодом переїхала на малу батьківщину матері — до села Сульжин. Навчався Сергій у Вишневецькій загальноосвітній школі. Передчасна втрата батька змусила хлопця рано подорослішати: разом із братом він став надійною опорою для матері, взявши на себе всю чоловічу роботу по господарству. Саме тоді загартувалися його відповідальність і працьовитість.
Після школи Сергій здобув фах водія у навчальному закладі села Гамарня Полонського району. Трудовий шлях розпочав у Києві, згодом працював у будівельній сфері за кордоном. Під час строкової служби в лавах Національної гвардії України Сергій здобув перші військові навички та усвідомив ціну армійського братерства.
Коли над Україною нависла війна, він не залишився осторонь. У 2015 році Сергій був мобілізований до зони проведення АТО, де під час виконання бойових завдань дістав поранення. Проте це не зламало його духу — уже в 2016 році він підписав контракт із ЗСУ і знову повернувся до війська. Після завершення служби деякий час працював у Польщі.
Початок повномасштабного вторгнення змінив усе: Сергій не зміг залишатися далеко від Батьківщини і повернувся в Україну. На запитання, чому він це зробив, відповідав просто:
«Всі друзі воюють, я їх не залишу».
У цих словах була вся його суть — вірність, честь і відповідальність. 1 лютого 2023 року Сергій був повторно мобілізований та проходив службу у складі 82-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Сергій був людиною великого й доброго серця, завжди готовим прийти на допомогу. Найбільшою цінністю для нього була родина. Особливе місце в серці займала донечка Валерія, для якої він був найкращим другом. Надзвичайно зворушливою була й історія кохання з дружиною Оленою, яка стала його всесвітом і силою. Їхні почуття пройшли крізь випробування війною — вони навіть одружилися у лікарні, адже найважливішим було бути разом попри все.
Сергій щиро був відданий своїй службі і до останнього залишався вірним присязі. Він мріяв після Перемоги повезти донечку в Карпати, щоб показати їй красу українських гір.
На жаль, цій мрії не судилося здійснитися. 11 лютого 2024 року відбулася остання зустріч Сергія з дружиною, а за кілька днів, 14 лютого, він вирушив на чергове бойове завдання. 19 лютого 2024 року, під час виконання завдання поблизу населеного пункту Вербове Запорізької області, зв’язок із ним обірвався.
«Майже два роки Сергій Євгенович вважався зниклим безвісти. Його рідні жили між надією і болем, долучалися до акцій на підтримку безвісти зниклих захисників у Шепетівці та Києві й не припиняли вірити. Проте, 27 січня 2026 року результати ДНК-експертизи підтвердили найстрашніше — воїн загинув, до кінця виконавши свій військовий обов’язок», — зазначили у Шепетівській міській раді.
За мужність, відданість та самовіддану службу Батьківщині Сергій Євгенович Сулима був нагороджений медаллю «За військову службу Україні», відзнакою «Хрест «Військова розвідка», Хрестом за службу у Десантно-штурмових військах та почесною відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий Хрест».
Життя Сергія Сулими стало прикладом безмежної любові до своєї родини, побратимів та України. Таким він назавжди залишиться у пам’яті всіх, хто його знав.
Герої не вмирають!
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь