Обірвалося молоде життя: Шепетівка в скорботі проводжає до небес Романа Гринчука
Пекучий біль втрати черговий раз оповив Шепетівську громаду. 18 квітня «на щиті» додому повернувся старший солдат Роман Миколайович Гринчук, який загинув в бою, героїчно захищаючи Батьківщину.
Роман Гринчук народився 3 жовтня 1997 року у місті Шепетівка, в родині Миколи Васильовича та Оксани Євгенівни. Він був молодшим сином. Як і всі діти, часто після ігор додому приходив замурзаним, мама сварилася, а він відповідав: «нічого, попереш і відмиєш мене, бо я твій розумашка». Старший брат Євген змалку привчав Романа до техніки — разом вони захоплювалися автомобілями, мотоциклами. Великий вплив на виховання хлопця мали дідусь і бабуся, з якими він зростав під одним дахом. Родина з боку мами жила поруч, і Романа часто просили допомогти по господарству. Він ніколи не відмовляв — усе робив із щирістю та сумлінністю, бо з дитинства був працьовитим і відповідальним. А ще Роман дуже любив природу, особливо збирати гриби з дідусем.
З 2004 року по 2013 рік юнак навчався у Шепетівській загальноосвітній школі № 8. Вчителька Галина Петрівна Братащук згадує його як чесного, доброзичливого, відкритого та старанного учня, який завжди підтримував однокласників і ставився до вчителів з повагою.
Після закінчення школи Роман вступив до Нетішинського професійно-технічного училища, де здобув професію слюсаря з ремонту транспортних засобів. Коли Романові було 17 років, помер його батько. Брат Євген уже мав власну сім’ю і проживав окремо, тож усі чоловічі обов’язки по господарству лягли на плечі хлопця. Влаштувався у меблевий цех столяром.
«Роман був гарним та вірним другом. Часом, навіть не доробивши роботу вдома, біг допомогти своїм знайомим. Завжди знаходив потрібні слова для поради і підтримки, а ще був романтиком — записував всі свої мрії. Одна із них — подорожувати Україною… вона здійснилась, на жаль, у такому жахливому вигляді», — розповіли у Шепетівській міській раді.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Роман не залишився осторонь. 22 листопада 2022 року став на захист Батьківщини, як справжній воїн. Воював спочатку на Харківському напрямку, потім була Костянтинівка, з нового року — Торецьк.
Побратими згадують:
«Завжди допитливий, відважний і ще роботящий. Слюсар — це його покликання, і на війні продовжував ремонтувати стару техніку, бо йому це подобалось. Любив готувати за новими рецептами, навіть для нас завжди вигадував якусь цікаву та смачну страву».
Влітку 2023 року, після одного з запеклих зіткнень з ворогом, був поранений. Лікування проходив у шпиталі Полтави. Коли пішов на поправку, вирішив відвідати перукарню, там і зустрів свою кохану Аліну. У дівчини в цей день, 8 серпня, був день народження, вирішив привітати і з того часу молоді люди зрозуміли, що знайшли свою половинку. А ще Роман дуже хвилювався за здоров’я своєї мами, говорив, щоб берегла себе. Мама згадує:
«Які б не були у мене проблеми, завжди вирішував, навіть бувши на війні, передзвонював друзям, щоб допомогли. На моє «Як ти там синочку?» — віджартовувася: «Мамулічка-красотулічка буде все добре, не переживай за мене, у чоткого пацана має бути все в чечоточку». Не забував на свята дарувати мені улюблені жовті троянди, навіть бувши на фронті, передавав знайомим таксистом».
У жовтні 2024 року бувши в відпустці, Роман зробив пропозицію своїй коханій Аліні. Вже навіть визначились із датою весілля, мріяли про дім, дітей, спільне майбутнє… Та війна обірвала ці мрії.
Провести Романа в останню земну дорогу зібралася велика родина, друзі, побратими, всі, хто його знав і любив. Він був наймолодшим у родині, але піднявся найвище — став на захист не лише своїх рідних, а й усієї України. За свою відвагу юнак нагороджений почесним нагрудним знаком «Золотий хрест». Тепер Роман оберігає нас із небес.
Герої не вмирають!
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь