У Шепетівці прощались із 51-річним загиблим солдатом Юрієм Кузьминчуком
Назавжди додому повернувся солдат Кузьминчук Юрій Петрович, номер обслуги відділення кулеметного взводу стрілецького батальйону військової частини. Сьогодні, 25 вересня, у Шепетівці на площі перед міськрадою відбулося громадське прощання.
«Юрій Петрович Кузьминчук народився 22 листопада 1972 року в с. Заморочення Шепетівського району. Навчався у Городнявській загальноосвітній школі І-III ступенів, де отримав водійські права. Після закінчення школи пішов працювати до місцевого колгоспу трактористом. Орав, сіяв, збирав врожаї. Допомагав родині по господарству», — розповідає Шепетівська міська рада.
Коли роботи у колгоспі стало менше, влаштувався до рідної школи кочегаром. Юрій ніколи не цурався роботи. Та найбільшим його захопленням була техніка. Тому, коли йому випала нагода знову працювати з технікою, він, не задумуючись, переїхав до села Жилинці у місцеве фермерське господарство «Здобуток». Працював механіком току, а також повернувся за кермо трактора. Попри проблеми зі здоров’ям, Юрій ніколи не скаржився, залюбки виконував різні види робіт на господарстві. Там і зустрів свою долю — дружину Антоніну.
«Бог подарував мені майже одинадцять років безмежного щастя», — згадує вона.
Антоніна Францівна готувала обіди для трактористів, а Юрій, коли мав вільну хвилину — допомагав, приносив воду. Одного разу жінка пожартувала «От би мені, Юрчику, такого, як ти, помічника і додому», а він, глянувши на неї, погодився. Жінка подумала, що чоловік теж жартує, і яке було у неї здивування, коли наступного дня Юрій прийшов додому, і сказав, що він закохався в неї з першого погляду.
На той час Антоніна сама виховувала шістьох дітей. Юрій Петрович всім серцем полюбив дітей Антоніни, разом тішилися онукам. Майже одинадцять років вони всюди та завжди були разом. Юрій ні хвилини не жалкував, про своє рішення. Він щасливо жив і працював, займався господарством, любив ходити по гриби та рибалити.
Дочка Антоніни Ірина згадує, що він любив техніку, навіть самотужки зібрав трактора вдома.
Доброта та щирість, чесність та простота Юрія назавжди закарбується в пам’яті тих, хто його знав. Ось так собі жив простий сільський чоловік, трудар землі, але коли 16 квітня 2024 року отримав повістку, не вагаючись, пішов захищати незалежність та територіальну цілісність України.
«Плекаємо надію, що відтепер Юрій вболіває за Україну із засвітів, у лавах Небесної гвардії, підтримує свою родину, своїх побратимів та близьких. Поділяємо біль родини та щиро молимось разом з вами за світлу душу нашого захисника. Загинув солдат, як справжній мужній герой, віддав життя за Україну, за рідну Шепетівщину, за нас з вами! Для всіх нас Юрій Петрович був, є і буде прикладом мужності й відваги, гідним оборонцем нашої держави, що загинув за мир, за правду. Він той, хто боронив нашу землю від російського окупанта, виборював нам майбутнє!» — резюмують у міській раді.
Герої не вмирають!
Слава Україні!
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь