Визволителя Шепетівщини привітали з 94-річчям

Провесінь далекого 1944 року принесла населеним пунктам Шепетівського краю визволення від німецько-фашистських загарбників. На жаль, з кожним роком все менше залишається живих учасників бойових дій, і тому дуже важливо дійти до кожного ветерана, який проживає поряд з нами.

Сьогодні хочеться розповісти про ветерана Другої Світової війни, колишнього бійця 148-ї та 280-ї стрілецьких дивізій, мешканця с. Михайлючки, учасника боїв за звільнення Шепетіського краю Василя Мілентійовича Якимчука, який 14 лютого зустрів свій 94-й день народження.

Цього дня іменинник разом із своєю родиною гостинно зустрічали усіх, хто завітав до його оселі. З теплими і добрими словами до нього завітали: перший заступник голови районної державної адміністрації Віталій Янушевський, заступник голови Шепетівської районної ради Артур Мовсісян та голова районної ГО «Ветеран Шепетівщини» Олександр Лукашенко.

З нагоди дня народження та 73-ї річниці визволення м. Шепетівки та району від фашистських загарбників гості висловили вдячність за особистий внесок у Велику Перемогу, побажали міцного здоров’я, довгих мирних років життя, злагоди, бадьорості духу, а також подарували квіти та цінний подарунок.

Колишній фронтовик у свої дев’яносто чотири має феноменальну пам’ять: він до сьогодні без запинки називає прізвища і військові звання своїх командирів роти, батальйону, полку, бойових побратимів, з котрими йому довелося брати участь у боях за місто Шепетівку, дійти до Берліну.

Народився Василь Мілентійович 14 лютого 1923 року в селі Закриниччі Новоград-Волинського району, що на Житомирщині. Після закінчення школи вступив до Київського водного технікуму.

Двадцять другого червня 1941 року він вперше побачив ворожі літаки, які скидали бомби на Київ. Пізніше він і сам зазнав їхніх бомбардувань та обстрілів під час оборонних робіт на Донбасі. Тут він разом з іншими добровольцями-допризовниками копав протитанкові рови.

Після відступу Червоної Армії з Донбасу опинився у ворожому тилу і довго добирався до рідної домівки. Повернувся до свого села. Проживати під час окупації було важко. Незабаром Василя Мілентійовича знайшли бійці десантної групи, яка виконувала спецзавдання командування в тилу ворога. Він стає у них зв’язківцем, аж до осені 1943 року.

У грудні 1943 року його рідне село звільнили від фашистів радянські війська. А 17 грудня хлопця мобілізували до лав Червоної Армії. Він був направлений у навчальний полк, який розташовувався у місті Червоноармійок. Тут протягом десяти днів він вивчав мінометну справу. Після закінчення навчання його направили в 148-му стрілецьку дивізію, у мінометний підрозділ і відправили на фронт.

У цей час розпочались бої за визволення Шепетівщини. Вони тривали на дальніх підступах до міста. Чотирнадцятого січня 1944 року було звільнено село Михайлючку. У селі Червоний Цвіт 27 січня підрозділи підійшли до села Климентовичів, де упродовж двох днів 148-ма дивізія вела важкі бої за визволення села. Після цього надійшов наказ виступати на Шепетівку.

Вранці 148-ма стрілецька дивізія увійшла до міста. Підрозділ, в якому був Василь Мілентійович, звільняв залізничний вузол, центр міста та район цукрового комбінату. Проте німці не змирились із втратою Шепетівки, підтягнули танкові частини і розпочали контрнаступ. У ході кровопролитних боїв Шепетівка неодноразово переходила, як кажуть, із рук в руки. В одному з таких боїв у районі цукрокомбінату Василя Мілентійовича було поранено в ногу осколком міни. Його направили у медсанбат.

Після нетривалого лікування боєць повернувся на передову. Але цього разу він зарахований до 1031-го полку 280-ї стрілецької дивізії, яка утримувала оборону на південно-західній околиці Шепетівки, неподалік села Плесни. У дні визволення Шепетівки йому виповнився двадцять один рік.

Вже 4 березня 1944 року розпочалась Проскурівсько-Чернівецька наступальна операція. Прорвавши оборону німців у районі Плесни, 280-ма стрілецька дивізія продовжила свій бойовий шлях на Захід. Василь Мілентійович брав участь у звільненні Західної України, Польщі. Особливо тяжкі бої були на Сандомирському плацдармі, на річці Віслі.

У його бойовій біографії закарбувалися фронтові дороги Німеччини. Особливо виснажливими були форсування Одера, Нейсе, бої у передмісті Берліна. Закінчив війну Василь Мілентійович на річці Ельбі, де війська Червоної Армії зустрілися з американцями. Другого травня 1945 року фронтовик був у переможеному Берліні. Як каже сам ветеран, дивом залишився живим.

Після повернення у рідні краї він відбудовував народне господарство. У мирний час Василь Мілентійович Якимчук також пройшов славний трудовий шлях. Все своє життя він присвятив роботі на залізничній станції Майдан-Вила. До багатьох бойових нагород додались і відзнаки за добросовісну працю. Невтомний, активний ветеран неодноразово обирався депутатом Михайлюцької сільської ради.

Перебуваючи на відпочинку він жваво цікавиться сьогоденням. Радіє вільній землі, яку відстояв у кровопролитній боротьбі з ворогом. Єдине, про що мріє, щоб закінчились бойові дії на Сході України, хвилюється, щоб онуки та правнуки не знали війни.

Тож бажаємо Василю Мілентійовичу мирного неба, благополуччя, здоров’я та довголіття!

 

 

 

 

 

Поділитися посиланням:
FacebookTelegramViberWhatsAppTwitter

Новини партнерів


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Я ознайомився/лася та погоджуюся з Правилами коментування та Політикою конфіденційності


Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



Читайте у цій рубриці