Сім’я із Нетішина прихистила 13-річного хлопчика із Маріуполя

Сім’я із Нетішина прихистила 13-річного хлопчика із Маріуполя

Життя сім’ї Гулюків із Нетішина кардинально змінилося 8 років тому. У їхній оселі нарешті залунав дитячий сміх. Його Вадим Петрович та Тамара Павлівна чекали довгих 25 років… А місяць тому їм знову запропонували прилаштувати у сім’ю дитину з Маріуполя, яка втратила зв’язок з батьками. Погодилися не роздумуючи. Сьогодні кожен в Україні тримає свій фронт. Про це пише Нетішин.City

«Є хлопчик. Йому 13 років, переселенець з Маріуполя. Потрібно прилаштувати у сім’ю. Ми ж не віддамо його в інтернат», — зателефонували Тамарі Гулюк зі служби у справах дітей.

Сім'я із Нетішина прихистила 13-річного хлопчика із Маріуполя

І вона одразу погодилася: що його приймуть.

«Тут немає ніякого геройства», — каже пані Тамара. — Я вчинила, як вчинила би кожна жінка. Я не можу піти в армію, волонтерити на передову. Це наш фронт, чим можемо, тим допомагаємо».

Зв’язок з батьками Олег втратив ще у Маріуполі, коли ховався від обстрілів у сховищі. Виїжджати звідти довелося з чужими людьми. Проте родина, разом з якою знайшов прихисток у Нетішині, вирішила їхати далі — за кордон. А оскільки опікунства на цю дитину у них не було, вони змушені були залишити його.
Вже місяць 13-річний Олег живе у прийомній родині Гулюків. Тамара Павлівна влаштувала його до школи. Вадим Петрович придбав футбольну форму та кросівки, і завів його на стадіон.

Хлопець вже налаштувався закінчувати школу у Нетішині. А з часом — і вступати до місцевого профліцею… Та днями зателефонувала мама… Вона з чоловіком і однорічною дитиною опинилася у Росії, на Уралі. Відтак хоче забрати й Олега. Проте хлопець їхати в Росію не хоче, але, виходить, що змушений… Подружжя ж Гулюків вже встигло неабияк прив’язатися до дитини. Звісно, вони раді, що знайшлася мати, бо дітям потрібні батьки. Але їх дуже турбує, що його хочуть забрати у Росію…

8 років тому Вадим і Тамара Гулюки вперше стали батьками, створивши прийомну сім’ю. До чотирирічного Валентина вони одразу прикипіли душею. Він став улюбленцем не лише мами з татом, а й бабусі з дідусем.

«Життя нашої родини почало крутитися тільки навколо Валентина. Він заповнив ту його частинку, яка тривалий час була порожньою. І воно нарешті стало повноцінним. А сьогодні, здається, наче він завжди був з нами», — ділиться мама Тамара і ніби вдруге переживає ті материнські почуття.

Мріяли про донечку. Не складалося. У житті не все так просто. 8 років тому служба у справах дітей запропонували прийняти у сім’ю обділеного долею чотирирічного хлопчика. Побачивши Валентина на сайті, довго не роздумували і одразу прийняли рішення.

«Тижнів два їздили у дитбудинок, аби владнати усі паперові справи, — ділиться батько. — І я, чоловік, щоразу з клубком у горлі, покидав стіни цього закладу. Хіба можна спокійно реагувати, коли тобі у слід: «Ви Валентина берете, а чому нас не берете», «А чому б вам нас усіх не забрати?»

Минулого року Валентин таки довідався від дітей на вулиці, що він прийомний син. Батьки змушені були зізнатися:

«Ти дійсно з дитбудинку, але ми дуже тебе любимо. Ти — наш. У тебе є мама і тато, бабуся і дідусь»

Тижнів два дитина не знаходила собі місця: ходила задумана, плакала… Та згодом Валентин, оптиміст по життю, повернувся до звичного життя.

З появою дитини Гулюки одразу почали думати й про збільшення квадратних метрів. Однокімнатну квартиру і машину обміняли на двокімнатну квартиру. У дитини ж обов’язково має бути свій куточок, власний простір.

Батько Вадим Петрович — колишній рятувальник. Вийшовши на пенсію за вислугою років, працює монтажником в Нетішинському ТЕМі. Мама Тамара Павлівна — вихователька у ДНЗ № 2. У її серці вистачає любові і для вихованців, і для власного сина. У ці непрості для усіх нас дні жінка долучилася ще й до волонтерської діяльності — працює куратором у таборі переселенців у церкві «Добра новина».

Гулюки батьками стали у 45. Але їм ніколи старіти. Навпаки, кажуть, що з появою сина почуваються набагато молодшими. Валентин навчається у четвертій школі у 5-му класі. Подружжя неабияк переймається навчанням сина. Допомагає й бабуся.

Бо ж, починаючи з 3-го класу, воно, здебільшого, проходить у дистанційній формі. То через карантин, тепер війна внесла свої корективи. Щось вдається, десь є труднощі… Жвавий та енергійний, хлопець шукає заняття й для дозвілля: гурток з гончарства, спробував свої сили у самбо, ходив на плавання… Ще не визначився, що більше до душі. Але й тут позначилися тривалі карантинні обмеження.

Батьки з дитинства привчають Валентина до праці. Син із задоволенням допомагає мамі на кухні — готувати піцу, салати, пекти великодні крафіни. Разом з батьком порядкує на дачі.

Як віруючі люди, дитину виховують за біблійними заповідями, де на першому місці — добро, чесність, повага до старших та батьків, любов до Батьківщини. Тож не дивно, коли розпочалася війна і Тамарі Петрівні запропонували виїхати за кордон разом з сином, Валентин сказав навідріз, що нікуди не поїде з рідного міста.

Виховують не криком, не ременем, а тільки словом, бесідою, переконаннями, ділиться Тамара Павлівна. А ще власним прикладом.

«Найважливіше навчити дитину відрізнити добро від зла, аби вибрати саме його. А це своєрідна підготовка до дорослого життя у цьому непростому, часто навіть жорстокому світі», — додає мама.

У сім’ї Гулюків завжди знаходять час для змістовного дозвілля, аби якомога більше часу провести разом, щось нове відкрити, показати для сина. Тож частенько подорожують. Справжньою знахідкою стало сусіднє Рівне. Адже тут є і зоопарк, розважальні центри, драмтеатр. Багато часу віддають активному відпочинку на дачі. Відзначають християнські та державні свята, дні народження. Найважливіший, звісно, день народження сина.

…Війна перекреслила чимало планів та задумів родини Гулюків… Але мама Тамара вірить, що обов’язково їх надолужать. Головне, щоб в Україні якнайшвидше настав мир, щоб їхній син і усі діти спокійно спали і більше ніколи у своєму житті не чули страшних вибухів, будували плани на майбутнє і мріяли.

Мама ж мріє, щоб їхній Валентин, коли виросте, став дбайливим батьком, люблячим чоловіком, турботливим сином. А батько бачить свого сина курсантом військового ліцею ім. Івана Богуна.

Поділитися посиланням:
FacebookTelegramViberWhatsAppTwitter

Реклама




Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Я ознайомився/лася та погоджуюся з Правилами коментування та Політикою конфіденційності


Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



У Нетішинській ТГ оштрафували за паркування на газонах
У Нетішині до Міжнародного дня захисту дітей організували конкурс талантів
У Нетішині 100-літній ювілей відзначила жінка, яка під час Другої світової війни працювала акушеркою
На Шепетівщину без води та їжі пішки забрів 13-річний мандрівник із Рівненщини
У Нетішинську ТГ везуть загиблого Героя-прикордонника
У Нетішині поліція, комунальники та рибінспекція чергуватимуть, аби не ловили рибу

Читайте у цій рубриці



У Шепетівці знову дали дозволи на від’єднання деяких квартир від тепломережі
В Ізяславі на міський пляж завезли 70 тонн «золотого» піску
У Шепетівці депутати ліквідували міжшкільний навчально-виробничий комбінат (Оновлено)
Депутати Шепетівської міської ради на травневій сесії прийняли кардинальні рішення, врахувавши умови воєнного стану
Шепетівські поліцейські вчили найменших пішоходів правил дорожнього руху
Голова Хмельницької облради відвідала Шепетівку
FacebookTelegramViberWhatsAppTwitter