На Ізяславщині єгер вдень годує тварин, а вночі вирушає у рейди

Єгер — спеціаліст-мисливець, який здійснює охорону мисливських угідь, доглядає тварин у заповідниках і мисливських господарствах, веде облік фауни та керує полюванням. Слово «єгер» древнє, має німецьке коріння і переводиться як «стрілок або мисливець». Колись давно з мисливців і дітей мисливців створювали стрілецькі загони, які успішно воювали проти ворогів. Сьогодні ж це цілком собі мирна професія.

Єгер відповідає за тварин і птахів на ввіреній йому території. Він знає все про своїх підопічних — про їх пересування, здоров’я, розмноження, звички і вразливі місця. Його завдання — забезпечити баланс екосистеми, що дозволяє зберегти всіх тварин і птахів, не допустити їх зникнення або надлишку. Для цього єгер використовує всі йому доступні засоби.

В числі досвідчених єгерів ДП «Ізяславський лісгосп», за словами мисливствознавця Дмитра Семеновича, — Олександр Миколайчук.

Чіткого графіка роботи у єгеря не буває, щодня з’являються нові справи, які потрібно робити в різний час. Але Олександр ніколи не нарікає на труднощі, а щодень радо вирушає до звичної праці. Вдень він підгодовує тварин, а вночі разом з колегами проводить рейди з метою охорони фауни від браконьєрів.
Звичайно, про комфорт у роботі єгеря не може бути й мови. Але все ж, перевагою такої професії, є робота на свіжому повітрі, на лоні природи.

— Професія єгеря серйозна і вимагає від людини не тільки хорошої підготовки, а й знання біології звірів і птахів, законів і нормативних актів про відстріл і вилов дичини, правила полювання, технології і організації лісогосподарських промислів, — зазначає мисливствознавець Дмитро Семенович. — Крім того, людина має бути ще й фізично витривалою, мати гострий зір і слух, швидку реакцію, мобільність і готовність до ненормованого робочого дня, винахідливість, сумлінність, рішучість і ще багато гарних якостей, без яких працювати на такій посаді просто неможливо.

Усім цим критеріям і відповідає єгер Олександр Миколайчук. Розповідаючи про свою трудову діяльність, зауважує, що дуже любить лісових тварин та радо за них піклується. Він розповідає:

— Для кожної звірини є свій корм. Для прикладу, кормові віники — це найпоширеніший вид підгодівлі для зайців, козуль, лосів. Найкращий час для заготівлі віників — це червень, коли листя соковите і добре тримається на пагонах. За можливості віники в’яжемо з різних порід дерев. Все це для того, щоб звірі в зимовий час не відчували браку корму і не шукали прожитку у великих снігах. Допомагають нам у цьому і наші вірні помічники — вихованці шкільного лісництва».

Підгодівля диких тварин відіграє важливу роль у підтриманні чисельності їх поголів’я, служить вагомим чинником попередження чи зменшення пошкоджень лісового і сільського господарства, забезпечує виживання багатьох видів в екстремальних зимових умовах. На разі, після закінчення сезону полювання, розпочато облік диких тварин.

Нагадаємо, на Шепетівщині в об’єктив камери потрапила парочка благородних оленів.

Поділитися посиланням: