Спадкоємиця просила визнати за нею право власності на весь будинок, бо брат не подав заяву про прийняття спадщини: що вирішив суд
Хмельницький апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції у справі про спадкування житлового будинку, правовстановлюючі документи на який були втрачені внаслідок пожежі. Попри вимоги позивачки визнати за нею право власності на все спадкове майно, суд дійшов висновку, що вона має право лише на його частину, оскільки інший спадкоємець — її брат — також прийняв спадщину.
Звертаючись до суду з позовом, жінка пояснила, що після смерті діда відкрилася спадщина, до складу якої входить житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами. Вона та її брат є спадкоємцями за законом, оскільки на момент смерті діда проживали разом із ним (їхня мати померла раніше).
Однак нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність правовстановлюючих документів на будинок, які були втрачені під час пожежі. Це стало підставою для звернення до суду.
«Крім цього, позивачка зазначила, що її брат, хоча і прийняв спадщину та не відмовився від неї у встановлений строк, не вчинив жодних дій для її оформлення. За її словами, він тривалий час перебуває за кордоном і не заперечує проти оформлення права власності на все спадкове майно за нею. Тому просила суд визнати за нею право власності на весь житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами як за спадкоємицею за законом», — повідомила пресслужба Хмельницького апеляційного суду.
Дунаєвецький районний суд Хмельницької області задовольнив позов частково, визнавши за позивачкою право власності лише на частину спадкового майна.
Вона не погодилася з таким рішенням. В апеляційній скарзі наполягала на повному задоволенні позову. Уважала, що суд неправильно застосував статтю 549 Цивільного кодексу УРСР, оскільки, на її думку, для прийняття спадщини необхідно одночасно і фактично вступити в управління майном, і подати заяву нотаріусу.
Колегія суддів апеляційного суду звернула увагу, що до цих відносин спадкування суд застосовує норми Цивільного кодексу УРСР 1963 року, бо спадщина відкрилась до 1 січня 2004 року.
Апеляційний суд зазначив, що відповідно до частини першої статті 549 цього Кодексу достатньо однієї з двох умов для прийняття спадщини: фактичного вступу в управління чи володіння майном або подання заяви про прийняття спадщини. Позаяк обидва спадкоємці після смерті діда продовжували проживати у будинку, вони вважаються такими, що прийняли спадщину.
Колегія суддів також зауважила, що брат позивачки не подавав заяву про відмову від спадщини, а його реєстрація в іншому місті відбулася через 15 років після відкриття спадщини.
Відтак апеляційний суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін.
З повним текстом постанови апеляційного суду у справі № 674/298/25 можна ознайомитися у ЄДРСР.
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь