«Волинки» та «бабські бунти» на Поділлі

До 60-х років ХХ століття селяни становили більшість населення України. Відтак, було б цілком справедливо стверджувати, що вітчизняна історія, значною мірою є історією селянства Вона, на жаль, залишається маловивченою у багатьох найважливіших аспектах.

Одним із найскладніших періодів у багатовіковій історії українського селянства стала доба більшовицьких соціально-економічних експериментів.

Насильницькі дії з боку більшовицької влади викликали гострий супротив з боку селянства. У деяких місцях спалахнули справжні збройні повстання, які в історичній літературі отримали назву «волинки» та «бабські бунти».

На основі архівних матеріалів можна дослідити причини та форми селянського опору політиці колективізації, які в історичній літературі отримали назву «волинки».

Колективізація сільського господарства стала переломним моментом в історії Української Соціалістичної Радянської Республіки. Вона остаточно зруйнувала сільську общину і примусово насадила на її місце колгосп – організацію, соціалістичну лише за назвою.

Здійснення політики колективізації було викликане багатьма причинами, серед яких головними було бажання Кремля поставити селян під свій тотальний контроль, а також перекачати кошти із українського села у промисловість. Радянський уряд розумів, що відчуження селян від засобів виробництва можливе лише примусово.

Для досягнення цієї мети було розповсюджено міф про колективізацію, як міру проти жахливої куркульської небезпеки.

Це неминуче загострювало соціально-політичну обстановку на селі, підштовхувало розорені групи селян на шлях спротиву і протесту, який був представлений так званими «волинками» – стихійними і розрізненими виступами селянства проти грубого примусу і насильницького заганяння у колгоспи.

Загалом вони охопили 11 округів України.

Виступи селян нерідко закінчувалися розгоном повсталими радянських органів влади в районних центрах. Так у 4-х округах: Шепетівському, Волинському, Бердичівському, Коростенському не працювало 282 сільради.

У Тульчинському, Вінницькому, Могилів-Подільському округах виступами було охоплено 243 села, в яких Державним політичним управлінням було зареєстровано 81 збройний виступ.

Подібні явища, теж в березні 1930 р., спостерігались і в селах Кам’янець-Подільської  округи.

Найбільшу активність при цьому проявили жінки, які вимагали повернення реманенту, коней, насіння, ліквідації Товариств спільного обробітку землі. Траплялись випадки побиття прикріплених райпарткомом жінок та сільських активістів.

Інтенсивність селянських виступів у Шепетівській окрузі була зумовлена шаленими темпами колективізації, нав’язаними окружним керівництвом.

Станом на 3 лютого 1930 р. тут було колективізовано 61 % землі. Це викликало спротив селянства.

Масові селянські виступи в Шепетівській окрузі розпочалися з Плужанського району. Безпосереднім поштовхом стало закриття церкви у районному центрі Плужне.

Вже 20 лютого у Плужному група жінок з 80 осіб поча­ла руйнувати годівницю місцевого Товариства спільного обробітку землі. 23 лютого усуспільнене зерно почали розбирати у селах Хотень, М’якоти та Добринь, наступного дня – у Великих Радогощах, Шекеринцях, Коритному, Великій Гнійниці, Войтівцях, Залужжі, Юзківцях, Борисові. 26 лютого хвилювання вже охопили всі села району і перекинулись на інші райони Шепетівської округи.

Про особливу увагу до подій у Плужанському районі з боку партійно-державного керівництва України свідчить той факт, що у Плужному 1 березня побував голова Державого політичного управління України Все́волод Балицький.

Станом на 5 березня 1930 р. у Грицівському районі «волинками» охоплено 18 сіл. В селах Рожичне, Білопіль, Ленківці та інших селяни приступили до розбору посівматеріалу.

7-9 березня заворушеннями були охоплені німецькі колонії Дерманка, Конотоп та Михайлючка Судилківського району. Селяни вимагали припинення колективізації та введення у школах закону Божого, лунали заклики вбивати всіх членів партії та радянських працівників.

В селі Хролин на зборах ухвалили надати право куркулям мати своїх представників в сільській раді для контролю роботи останньої, виселити з села двох вчителів, які проводили агітацію за проведення колективізації.

Станом на 7 березня 1930 року у Грицівському районі «волинками» охоплено 31 село.  Лавринівці, Старі Бейзими, Марківці, Шкарівка, Курганівка, Чотирбоки, Онишківці, Білопіль, Хутери (зараз Вишневе), Пиляї та інші.

На 13 березня 1930 р. у районі вже 42 села охоплено «волинками». У с. Решнівка побито трьох активістів, а їх господарства спалено.

Таким розвитком подій влада була вкрай налякана. Для ліквідації селянських «волинок» у Шепетівку було скеровано 20 комуністів із Харкова і 75 озброєних курсантів школи міліції. 27 лютого 1930 р. сюди прибув голова ДПУ України В. Балицький. Про неабиякі масштаби заворушень у Шепетівській окрузі свідчить той факт, що для  придушення в хід пустили кулемети, а подекуди й гармати.

13 березня 1930 року в Судилківському районі проводилася операція по втихомиренню селян 2 загонами. Після вищезгаданих операцій «волинки» та зібрання жінок фактично припинились.

Під час зіткнень, а в окремих випадках – справжніх боїв з боку представників влади було вбито – 15, поранено – 32, побито – 280 осіб. Серед шепетівських селян було вбито – 30, поранено 49 осіб, 104 – побито, більше 2-х тис. заарештовано. Всього ж за 1930 р. під час «волинок» вбито – 46, поранено – 84, побито – 763 представників влади. Гинули і селяни, але влада їх до уваги не брала.

Самодіяльні подільські та волинські хлібороби перетворилися на колгоспників-кріпаків, які підневільно виконували державні замовлення і за свою важку працю на колгоспних ланах та фермах отримували символічну плату.

Найголовнішими причинами, що стимулювали народний опір стали політика  «суцільної колективізації» та здійснення індустріалізації за рахунок села.

У ході дослідження визначено, що однією із форм опору політиці колективізації були  так звані «волинки». В Україні найбільші «волинки» були в Шепетівській окрузі, де охопили більшість сіл.

У Шепетівській окрузі масштаби селянських заворушень були викликані шаленими темпами колективізації, нав’язані районним керівництвом. Важливу роль відіграло духовенство в організації селянського опору. Важливо, що селяни різних національностей – українці, поляки, німці, однаково реагували на владне свавілля, а, відтак, усі національні групи брали участь у масових заворушеннях.

Особливість антирадянських виступів у прикордонній Шепетівській окрузі полягала в тому, що селяни сподівалися на неминучу війну між Радянським Союзом та Польщею.

Але відсутність у повстанців єдиного керівного центру, достатньої кількості зброї та боєприпасів призвело до локалізації бунтів та придушення їх радянською владою.

Проте масові селянські виступи засвідчили надзвичайну опозиційність селянства щодо радянської влади. Жителі сіл стали єдиною групою в Україні, яка чинила масовий збройний опір сталінському режимові. Очевидно, що рішення про майбутню пацифікацію України Голодом-геноцидом було не в останню чергу продиктоване наростаючим опором українського селянства.

Поділитися посиланням



1 коментар до статті ««Волинки» та «бабські бунти» на Поділлі»

  1. Ігор Волоткевич коментує:

    Дивно чути від українця коли той ностальгує за “залізною рукою сталіна”. Стокгольмський синдром, чи бажання самому бути сталіним?!

    Чи може, як в тому анегдоті:

    – Діду, коли вам краще жилось – при Сталіну чи зараз?
    – Звісно ж, при Сталіну.
    – Але чому???
    – При Сталіну я був молодий і за мною дівки бігали…))


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації



Вам також може бути цікаво



Новини партнерів


Читайте у цій рубриці