Вогонь татар і відродження Зіньківського костелу: таємниці оборони, руїн і величі
Зі створенням Подільського воєводства з центром у Кам’янці Хмельницької області татарські спустошення набули значних масштабів.
У 1452 р. Теодорик з Бучача не зміг захистити східно-подільські землі біля Рову (Бару). Зруйнувавши місто, татари полонили чимало мешканців і захопили Ровського воєводу-каштеляна Стогнева Рея.
Поселення, що не зазнало руйнування, був Зіньків, який у 1453–1454 рр. вже належав старості Яну Лащу. За ландшафтними характеристиками Зіньків краще було пристосоване до господарських та оборонних потреб, ніж зруйнований Рів.
З якого часу побудовано костел в Зінькові, не відомо. Ймовірно, в 1450-х рр. під зведеним Зіньківським замком для вірян, які прибули з Рову, та місцевого католицького населення побудовано костел на честь Св. Трійці.
У візитації костелу, яку здійснив генеральний візитатор Кам’янецького кафедрального костелу ксьондз Ян Вибудовський 20 січня 1830 року, вказано, що Андрій Одрованж збудував костел у 1450 році, який головним фасадом обернений на північ, а пресбітерієм — на південь. Костел у ширину 16 ½ , довжиною 44 і висотою в 10 ½ ліктя.
Через незадовільний стан костелу пресбітеріум із західної сторони був зміцнений двома контрфорсами за пробоща Дубровського, а інші два великих аркбутани збудовані за коадютора Лукаша Павловського. У візиті вказано, що після виходу турків з Зінькова, в кінці XVII ст., кошти на інтер’єр костелу дав Адам Миколай Сенявський, який повернув у власність костелу село Гремячку. У 1758 р. біскуп Оранський освятив костел, а 1778 р. біскуп Цішковський здійснив освячення повторно на честь Св. Трійці та дозволив здійснювати «Відпусти» прихожанам у храмове свято та на декілька менших свят.
Костельний двір оточувався кам’яним муром довжиною у 123 лікті й шириною у 66 лікті, але на 1830 рік був у незадовільному стані. Біля вхідної брами розміщувалася дзвіниця на чотирьох стовпах із дзвонами.
В описі костелу 1830 р. вказано, що перший великий вівтар розташовувався в пресбітерії та не відгороджувався від головної нави. Підлогу вимощено теребовлянським червоним пісковиком, пресбітеріум припіднімався на одну сходинку від підлоги головної нави. Головний вівтар, дерев’яний різьблений, оздоблювався чотирма колонами, пофарбованими в колір темного сапфіру, які увінчувалися статуями; на засуві — образ розп’ятого Ісуса Христа. Під склепінням пресбітеріуму в центрі визолочених променів розміщувався напис єврейською «IEHOWA». Менса була кам’яна, освячена.
По ліву та по праву сторону від головного вівтаря розміщувалися бічні вівтарі, різьблені з дерева, мальовані, визолочені та оздоблені образами Непорочної Марії Панни, св. Анни, св. Йозефа Обручника, св. Антонія Падуанського, а на засувах розміщувалися зображення св. Каєтана, Св. Яна Непомука, св. Теклі та св. Тадеуша. Біля кожного бічного вівтаря була кам’яна менса. У менсах знаходилися мощі св. Модеста та Вінсента.
На хорах костелу розміщувався орган, що складався з десяти регістрів. З південної сторони на костельному дворі розташовувався будинок пробоща, а при вході — будинок органіста та шпиталь для бідних. Навчання дітей відбувались у будинку пробоща, бо спеціального будинку для цього не було. Біля костельного двору був висаджений фруктовий сад, а на господарському дворі розводили велику рогату худобу та птицю.
На плані ІІ половини ХІХ ст. зображено костел та став, що влаштований на річці, що протікала неподалік .
За іконографічними матеріалами другої половини ХІХ ст. костел покритий ґонтом, а з південної сторони знаходився будинок пробоща, про що згадується у візитації 1830 р.
На фото 30-х рр. ХХ ст. виконаних П. Жолтовським, конструкція даху понижена, а сам дах покритий металевим листом. Конструкція куполу з хрестом та сигнатуркою зображена на фото 30-х рр. ХХ ст. свідчить про зміну її первісного виду. У ніші третього ярусу башти костелу (на фото 30-х рр. ХХ ст.) влаштована скульптура Діви Марії в образі Immanulata, покриття башти було в барокових формах та увінчувалося хрестом. На фото 30-х рр. ХХ ст. контрфорси та аркбутани покриті металевим листом, а будинок органіста та шпиталь для бідних розташовувались при вході на костельний двір.
Вхід до захристії здійснювався гвинтовими сходами, влаштованими в товщині стіни, що циліндричним об’ємом примикали до захристії.
Інтер’єр на фото костелу 30-х рр. ХХ ст. відповідає візитації 1830 р.
У 1938 р. костел закрито, церковне начиння вилучено та спалено, орган потрощено.
У часи Другої світової війни костел пошкоджено і на фото 1970 р. покриття зберігалися лише на дзвіниці та вівтарній частині костелу.
За постановою РМ УРСР від 6.09.1979 р. за № 442 костел з ОХ № 1679 віднесений до пам’ятки республіканського значення.
На початку 1980-х рр. ХХ ст. стан костелу погіршився, відсутніми були перекриття, наприкінці 80-х рр. ХХ ст., почали обвалюватись стіни костелу.
У 1989 р. руїни костелу повернуто релігійній громаді. Храм частково відновили та прибудували з південного боку до пресвітерія будинок настоятеля. Освячення костелу здійснив єпископ Ян Ольшанський 24 серпня 1990 року. За розпорядженням представника Президента України від 12.07.1993 року за № 522, відповідно до поданого віруючими клопотання щодо повернення у власність культової будівлі та майна, пам’ятка архітектури передана на баланс виконкому Зіньківської сільської ради народних депутатів з подальшою передачею вірянам с. Зіньків.
У 1994–1997 рр. відбувся капітальний ремонт костелу з будівництвом дзвіниці.
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь