Яшка

Яшка

Яшка майже з головою загорнувся в стару теплу вовняну ковдру, але зігрітися не міг, хоча й був одягнений в теплу батькову куртку, а під низ натягнув бавовняну сорочку і два светри, один з яких об’ємний вовняний теж батьків. Якби був живий батько, він ніколи б не допустив того, щоб Яшка зимував у нетопленому холодному підвалі.

Зросту Яша невеличкого. Глянеш — хлопчик 10–12 років, а не чоловік 36-літній. Що поробиш, доля не дуже ласкава до нього. Хоча чого Бога гнівити, всі роки він прожив в любові, теплі, турботі і достатку. Мама і батько були дуже добрі люди і любили свого Яшеньку-мізинчика. І він їх любив усією душею.

Яша ріс хлопчик хворобливим. Хоча слово ріс не для Яші. Його зріст всього 1 м 34 см. І вчився не дуже — більше в лікарнях перебував, ніж в школі. А ще Яша дуже любить читати. Він прочитав майже всі книги в бібліотеці їхнього містечка.

Отак і прожив би життя щасливим, якби не раптова хвороба матері. Іноді вона скаржилася на болі внизу живота, та все не йшла в лікарню. А коли звернулася до лікарів, ті уже нічим не могли їй допомогти.

Вона танула на очах. З гарної повновидої жінки перетворилася на худесеньку з величезними сірими очима тінь. Вмирала тихо, не зважаючи на страшні болі: терпіла, щоб не налякати Яшеньку, який від неї не відходив. В останні дні навіть спав на підлозі біля її ліжка.

Батько, навпаки, весь час шукав собі роботу у дворі, щоб якомога рідше заходити до хати: рубав дрова, ремонтував старого трактора, хоча й сам не знав для чого, бо останні років з десять до нього навіть не підходив.

А потім був похорон… Чужі люди ходили по кімнатах, щось виносили, а Яша тримався за труну і боявся, щоб її не винесли. Там лежала його люба матуся — висока, худесенька, як підліток з усмішкою на устах. «Радіє, що відмучилися», — сказали жінки.

Його ледве відірвали від труни, щоб похоронити маму. Батька у ці дні він пам’ятає розгубленим з постійно мокрим обличчям — сльози текли і текли з його очей. А потім він напився і вперше за останні ночі заснув важким сном.

Яша спав з батьком. Йому було важко дихати і неприємно відчувати горілчаний запах. Таким батька він не бачив раніше ніколи.

З дня похорону матері до самої смерті батько так і не протверезів. Його хворе серце довго не витримало і ще до річниці смерті матері він переселився на кладовище і нарешті заспокоївся.

Знову похорон… чужі люди в їх будинку, які після похорону нікуди не поїхали, а залишилися. Вони завжди були чимось заклопотані — кудись бігали, про щось домовлялися, по кілька разів на день сварилися між собою, а потім згоджувалися, що багато грошей доведеться викинути, але справа того варта. В будинку поселилося троє осіб, але здавалося що вдвічі більше і їм мало місця в п’яти просторих світлих кімнатах.

Яші було не до них з усіма їхніми клопотами. Він такий маленький і безпомічний залишився один на один зі своїм величезним, як гора, горем. Його колись веселий яскравий світ став маленьким і сірим. Єдине, що залишилося від попереднього життя у Яші, — його кімната з книгами, де він проводив більше часу і… глина: м’яка, податлива, тепла, яка так заспокоює. Яша щоденно йшов у підвал будинку, де батько облаштував йому велику простору майстерню, і працював. Вази, великі і маленькі, прикрашені квітами і чудернацькими тваринками. Світильники незвичної форми: будиночки з віконечками, з яких вигладають ельфи і гномики; величезний бутон квітки, освітлений зсередини червоною лампою; вагончик з крокодилом Геною і бабусею Шапокляк… Яша заходився ліпити вазу у формі квітки кали. Ці квіти любила його матуся. Він зробить таку вазу і занесе мамі на могилу. Вона буде втішена, що її синочок такий талановитий і не забуває про неї.

Швидко проминули два роки. Яшу ніхто не чіпав. Він належав сам собі. Сам про себе якось дбав: їв те, що зварять, сам міняв білизну, прав її та одяг — вкидав до машинки-автомата, яку першим з родини освоїв і колись завжди допомагав мамі прати.

А потім в один день все змінилося. Чужі люди стали власниками будинку. Вони вкрали у Яші його житло — дім в якому він щасливо проживав з батьками. І це ще не все. Вони розказали Яші, що то не його рідні батьки. Його взяли з сиротинця у дворічному віці. Яша — ніхто і немає права на спадок, а вони законні родичі — племінники. Їх мама — рідна сестра його батька.

Яша пригадав велику товсту тітку з чорними волосинами на бороді (він тоді був школяриком і дуже дивувався тітоньці з бородою), яка щось сердито вичитувала матері і батькові. Мати плакала, а батько вийшов покурити (хоча робив це дуже рідко), а за хвилин двадцять повернувся з білетом у руці і повіз тітоньку на вокзал. Вона сердито кричала, що більше ноги її не буде в їх домі.

Так і сталося. Більше вона не приїздила і не здіймала гармидеру. Але її синок і донька, такі ж недобрі, крикливі і чорнороті, приїхали на похорон матері, потім батька та так і залишилися жити. Вони самовільно заселилися в будинку, користувалися батьковою автівкою, здали на металолом трактора, якого своїми руками перебрав батько. До Яші ставилися, як до бездомного кошеняти: штовхали, кричали, шикали. Він все більше часу проводив у підвалі. А коли одного разу пішов у бібліотеку по книги, то повернутися в дім просто не зміг — двері були замкнені зсередини. Коли він спустився у підвал, то побачив, що всі його речі з кімнати були звалені в одну купу — одяг, взуття, малюнки, диски. Не було ні меблів, ні його комп’ютера, ні музикального центру з караоке, ні телевізора.

Яша заплакав від такої образи, але змирився. А що він міг вдіяти, маленький і беззахисний, проти двох злих здорових дядьків і такої ж молодиці? За кілька годин сам змайстрував з дошок щось схоже на ліжко, застелив старими ковдрами (постільної білизни не мав) і міг спати. Втомлений він швидко заснув і проснувся посеред ночі від шарудіння мишей, яких виявилося тут дуже багато.

Отак він просидів у підвалі два дні голодний і нікому не потрібний. Третього дня у кишені його курточки раптом задзвонив телефон. Дзвонили з територіального центру соціальної допомоги для інвалідів і запрошували на концерт. Яша почув голос Валентини Миколаївни і раптом розплакався. Він так гірко плакав і схлипував, що Валентина Миколаївна зрозуміла, що щось трапилося погане, вона все покинула і приїхала сама. Коли Яша показав куди його виселили і розповів їй все – вона вжахнулася. Не один рік ця добра мудра жінка працювала з інвалідами, набачилася всього, але щоб так підло і цинічно повелися з беззахисним маленьким Яшею бачила вперше. Вона спробувала поговорити з племінниками, але ті, як завше, зчинили гвалт, обізвали її гидкими словами, та врешті-решт викинули через вікно Яшин паспорт, пенсійне посвідчення і банківську картку з якої попередньо зняли всі гроші — майже тридцять тисяч гривень! Батьки ніколи не забирали у Яші його пенсії.

А потім були засідання комісій, які не раз виїжджали на місце, далі судові засідання. На папері все виглядало досить гарно: рішення суду вселити Яшу в будинок і надати кімнату для проживання набуло сили. Але практично все залишалося як і було до цього часу і ніхто йому не дозволив вселитися у свою кімнату. За клопотання Валентини Миколаївни щотижня приїздили судові виконавці, але нових господарів або не було вдома. або вони просто не відкривали двері.

Одного разу таки вдалося вселити Яшу в будинок, але другого дня він уже був у підвалі. Мало того, його добряче побили. Три дні він лежав хворий і голодний у підвалі. а Валентині Миколаївні розповідав, що у нього все гаразд і він спить у своїй кімнаті. Четвертого дня вона приїхала до нього провідати і брехня викрилася. Потім приходив дільничний міліціонер, брав пояснення, а вночі до Яші прийшов розлючений п’яний племінник і знову побив (цього разу бив у живіт, щоб синців не було). Він пригрозив, що уб’є його, якщо той ще хоч поскаржиться. А коли виходив зафутболив ногою вазу, ту у вигляді кали, яку Яша нещодавно зробив з такою любов’ю і мав днями віднести на могилу мами. Тієї ночі Яша не заснув ні на хвилинку. Він гірко плакав від розпачу і болю в животі.

Ранком, коли стало зовсім зле, виповз з підвалу на подвір’я і втратив свідомість. Племінники зробили вигляд, що його не бачать. Добре, що сусід зі свого вікна, яке виходило у їх двір, побачив Яшу і визвав швидку і міліцію. Виявилося, що у Яші від ударів в живіт лопнув апендицит, пошкоджено кишківник  і травмовано нирку.

Майже три місяці Яша повертався до життя. Лікарі його таки виходили. А племіннику знову нічого не було, бо свідки побиття відсутні.

А сьогодні Яшу виписали. Перш за все, він пішов у територіальний центр взнати, чому останній місяць не приходила Валентина Миколаївна. Виявилося, що вона перенесла інсульт і її забрала до себе донька, яка проживала в іншому місті. Нова молода працівниця весь час розмовляла по телефону і запитала Яшу, чи є у нього якісь проблеми. Він хотів їй щось розповісти, але побачив, як вона нетерпляче поглядає на годинник (було за п’ять на дванадцяту — обідній час) і передумав.

Надворі було холодно і напівроздягнений Яша поспішив додому. Більше йти йому було нікуди. По дорозі до нього прибилося маленьке пухнасте кошенятко. Такий собі мокрий рижий клубочок. Воно так голосно нявкало від холоду і голоду, що Яша взяв його на руки і сховав за пазуху. Кошеня зігрілося і замовкло. Яша зайшов до крамниці, щоб купити хлібину, кусок ковбаси і молоко. Продавчиня тьотя Нюра розпитала Яшу, як його здоров’я, поспівчувала йому: «Страшні часи настали і люди стали безсердечні та злі». Потім винесла з підсобки курточку-штурмовку: «На, одягни! Вона ще добра. Замерзшен. Це онукова. Я йому другу куплю». А потім винесла кілька домашніх пиріжків із вишнями: «На, ти такі любиш, я знаю». І ще докинула в пакетик жменю цукерок, які завжди купувала йому мама. Яша взяв пакетик і сльози потекли з очей — такі пиріжки пекла його мама. Тьотя Нюра теж прослізилася, а котеня раптом прокинулося і занявчало так голосно та жалібно, що Яша гірко заплакав.

Потім була довга холодна дощова осінь, а далі настала така ж мокра холодна зима. Вдень Яша сидить у підсобці в тьоті Нюри в магазині. Час від часу вона включає йому електрообігрівача і йому тепло. В обід вони разом п’ють чай і розмовляють. Ввечері він біжить до себе у підвал. Рижик підріс і лякає мишей, які погризли Яшині книги і взуття. Яша ні до кого не йде і нікому не скаржиться.

Дзвонила Валентина Миколаївна і обіцяла допомогти. Яша ледве зрозумів, що вона говорить — їй ще важко вимовляти слова після інсульту. Він так зрадів, коли почув її голос!… Крім неї і тьоті Нюри ніхто ним не цікавиться.

Сьогодні він добряче замерз, бо весь день провів у підвалі. Тьотя Нюра захворіла. Правда сусідка запросила його поїсти гарячого супу і пустила в літню кухню обігрітися.

Завтра субота і можна буде цілий день просидіти в лазні — щосуботи Яша помиється і пере там одяг та білизну, яку йому дали у терцентрі. І хоча іншим цього не можна робити, але його жаліють, дають металевий таз і він там пере руками одяг, а потім сидить і чекає, поки той не просохне. Яша любить цей день і з нетерпінням чекає суботи.

Світ таки не без добрих людей.

Прибіг Рижик. Малий нахалюга лізе прямо на голову. Яша взяв котеня і засунув під батьків світер, сам згорнувся калачиком і заснув.

У малесеньке віконечко з цікавістю заглянув місяць. Він простягнув тоненький промінець вглиб підвалу і ніжно погладив Яшу по голові, як це колись робила мама.

Поділитися посиланням:
FacebookTelegramViberWhatsAppTwitter

Новини партнерів


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Я ознайомився/лася та погоджуюся з Правилами коментування та Політикою конфіденційності


Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



Депутати підтримали запит щодо функціонування шепетівської міської лазні
Нетішинець на інвалідному візку займається велотуризмом
На Шепетівщині нелюд-ґвалтівник отримав вирок
На Ізяславщині інвалід систематично вчиняв насильство та порушив заборонний припис
Чоловік оспорював батьківство, бо не захотів платити аліменти на сина, якого раніше всиновив
Групу інвалідності медик із Хмельниччини обіцяв зробити за 700 доларів

Читайте у цій рубриці



Листи через двадцять років
Евелінка
Відьмачка
Їй наснилося, як вона помиратиме
Анжелка
Боягуз