Андрій Біленький віддав життя за Україну

У краєзнавчому музеї пройшов  урок пам’яті «Ти в наших серцях назавжди», приурочений  до дня народження загиблому у зоні АТО Андрію Біленькому.

На захід завітали учні п’ятого класу зі школи-ліцею, в якому навчається донька героя Марина, батьки, родичі, класний керівник, побратими загиблого.

— Він так любив життя. Ці слова говорять усі, хто знав Андрія Біленького, захисника України, який загинув уторік 20 квітня, — розпочала урок науковий співробітник музею Лідія Юхимович. — Йому виповнилося лише 33 роки.

Про дитячі роки Андрія розповів його батько Михайло Олександрович, колишній залізничник.

— Найбільше Андрій любив гостювати у бабусі в Ново-Лабуні. Саме в селі він мав змогу займатися найулюбленішою справою — риболовством. Друзі навіть жартували, що коли нема Андрія, риба не клює.

У 1989 році він пішов у перший клас ЗОШ № 6.

— Він був наполегливим, старанним учнем, — розповіла класний керівник Валентина Малько. — Цей клас пам’ятаю найкраще, адже вони постійно самостійно організовували різні театральні вистави. Андрій завжди говорив тихо, спокійно, відповіді вирізнялися повнотою та змістовністю.

Після закінчення школи вступив до Київського університету економіки і технологій транспорту, вирішив продовжити сімейну династію залізничників.

Ще з дитинства Андрій любив машини. Тому вирішив зайнятися підприємницькою діяльністю і відкрив свою справу — зайнявся фарбуванням автомобілів.

У серпні 2015 року отримав повістку . Хоча в лавах збройних сил не служив, але не став шукати причин, щоб не піти захищати Україну.

Військові навички отримав усього за місяць на навчальному полігоні в Яворові. А звідти відразу відправили в зону АТО. Став сержантом матеріально-технічного забезпечення 53-ої окремої механізованої бригади.

— Ми відповідали за забезпечення військових найнеобхіднішим обмундируванням, — розповів побратим Олександр Голець. — Не вистачало навіть шкарпеток. У Широкому Лані у половини бригади не було гумових черевиків, місили болото у шльопанцях.

Дядько Андрія Юрій Ткачук пригадав, що мав розмову з племінником і він розповів, що в Широкому Лані вперше вдалося помитися, але капці примерзли до ґрунту.

Вже у грудні отримав посвідчення учасника бойових дій.

Шепетівка   Дошка оголошень   Місцева реклама

— Ми проводимо такі уроки, щоб підтримати рідних, — зазначила Лідія Юхимович. — Таким чином виховуємо патріотизм у дітей. Найголовніше бережемо пам’ять про загиблих.

Поділитися посиланням: