На Шепетівщині мають намір відкрити музей Героя Небесної сотні
Мова йде про шепетівчанина Миколу Дзявульського, який починав свою педагогічну стежку з Городнявської школи, що нині в Михайлюцькій територіальній громаді. Під час одного з прес-турів громадами району кореспонденти «День за днем» завітали до цього навчального закладу.
Нинішня директорка Городнявського НВК — Валентина Крупник — працювала з Миколою Дзявульським в усі роки його вчителювання:
— Він був прийнятий на роботу в серпні 1985-го. Він навіть з іншими працівниками заливав нову підлогу в школі, щоб встигнути завершити ремонт до початку навчального року.
Далі Валентина Олександрівна повела у клас природничих дисциплін, який свого часу Микола Дзявульський зробив для учнів:
— Він спроектував усі стенди. Знайшов художника, який розписав стіни. Ось ці полиці він сам наповнив зразками мінералів та іншого каміння. Микола Степанович дуже часто разом з учнями брав участь у наукових заходах, організовував під час канікул походи, розвідки. Одного разу після його участі в науковій експедиції академія наук подарувала йому вельми цінну та рідкісну колекцію мінералів. Звісно, він її залишив у школі, для своїх учнів.
Директорка зауважує, що вже після першого року роботи, Миколу Дзявульського було призначено її заступником. Займався він науковою роботою:
— Його справедливо вважати першим, хто задав для нашого закладу наукового вектору. Поясню чому: він зміг підготувати учнів до участі в змаганнях з туризму, які вийшли на всеукраїнський рівень та стали призерами.
Між іншим, він опрацьовував зі своїми учнями і краєзнавчий напрям:
— Ним був створений туристичний гурток «Гарт». Учні з ним навіть ходили у походи в гори Криму, в Карпати, на Волинь, Рівненщину. Пройшлися багатьма туристичними стежками всієї України.
Валентина Крупник розповіла, що вчитель ходив у розвідки зі школярами в урочище Козлове, де розташовані вали.
Вони там знаходили глиняні вироби, металеві, знаряддя з каменю. Жінка зауважила, що цікавилася думкою знавців таких речей:
— Кажуть, що всі вони можуть відноситися до Милоградської культури, яка датується VII–I століттям до нашої ери. Там ніколи не проводили ніяких серйозних археологічних досліджень, тому ми не знаємо, чи там було городище, чи що інше.
Водночас Валентина Олександрівна звернула увагу, що його дуже поважали діти:
— З ним було завжди дуже просто то щиро всім, як колегам, так і учням. Не бачила жодного разу, що він сердився, чи діти його не слухали. Ще задовго до 1991 року він йшов з учнями під синьо-жовтим прапором. Микола Дзявульський жив ідеєю свободи та незалежності України, зумів пронести її через усе своє життя.
А ще Микола Степанович був спортсменом. Цей факт відкрив його колега Вадим Нюнько:
— Що він займався туризмом відомо багатьом, але він ще мав значні спортивні досягнення. Ще до приходу в городнявську школу він став кандидатом в майстри спорту з дзюдо.
У травні 1991 року Дзявульський звільнився з Городнявки, аби перейти на роботу в щойно створений ліцей у Шепетівці.
— Якщо пригадати, то в ліцей шукали найкращих вчителів. Тодішній директор розпитував по інших школах про педагогів. Я взяла й похвалила Дзявульського. Згодом Миколу Степановича туди запросили працювати. Пощастило ліцею, але з нами він ще довго співпрацював, — каже Валентина Крупник.
У ліцеї Шепетівки Микола Степанович працював до 2004 року. А далі в його житті почався інший виток — боротьба за Україну, за її волю та за мир.
Городнявський навчально-виховний комплекс не носить імені Героя Небесної сотні, але, зі слів директора Валентини Крупник, цьогоріч в рамках комплексної цільової програми громади передбачено створення музею на базі школи на честь Миколи Степановича Дзявульського.
Залишити відповідь