Чим жив Янгол Майдану Микола Дзявульський?
У середу, 20 лютого, минає п’ята річниця як наш земляк шепетівчанин Микола Дзявульський відійшов до Небесної Сотні. Цього дня у місті заплановано вечір пам’яті, покладання квітів до його могили. Але годиться, за українським звичаєм, згадати його життя…
Народжений вільним
Прикметно, але патріот та затятий український націоналіст народився у Краснодарському краї, в Росії. Його батьки з числа репресованих, які жили у засланні. У чотирирічному віці Микола Дзявульський разом із батьками повернулися в Україну — в село Верба, що у Рівненській області. Після служби в армії Микола Степанович вступив у Луцький педагогічний інститут, де отримав вищу освіту — вчитель біології та географії. Викладацьку діяльність розпочав у сільській школі на Шепетівщині — село Городнявка. Його робота не закінчувалась дзвоником з уроку. Він умів згуртувати навколо себе учнів.
Романтик із хоробрим серцем
Коли у Городнявській школі Миколу Дзявульського призначили заступником директора з навчально-виховної роботи, то він зміг проявити себе як умілий керівник, організатор та генератор цікавих ідей. Саме в цей час у закладі діє створений ним туристичний гурток «Гарт».
Микола Степанович разом із учнівською молоддю здійснювали цікаві походи стежками Шепетівського краю, мандрували Тернопільською та Рівненською областями, а також у гірські райони Карпат і Криму. Важливо, що ще задовго до проголошення незалежності України, Дзявульський крокував туристичними стежками під українським синьо-жовтим прапором.
У 1991 році Микола Степанович перейшов працювати до новоствореного у Шепетівці ліцею. Але не полишив туристичного напрямку у роботі з учнями, навпаки, започаткував наукове ліцейське товариство «Пошук». Його члени свого часу брали участь у всеукраїнських конкурсах та експедиціях «Сто чудес України», «Моя земля — земля моїх батьків», «Краса і біль України».
Туристичні походи Дзявульський організовував і в ліцеї.
Одна з його учениць, випускниця ліцею в 90-х роках, Оксана розповіла:
— У випускному класі Микола Степанович організував похід на Шацькі озера. Це була весна. Похід був незабутнім з наметами, ватрою. Ми були такі юні та допитливі, а Микола Степанович дуже цікаво про все розповідав.
«Степанович ніколи не стояв за спинами інших»
Після полишення педагогічної діяльності, йому все одно вдавалося згуртовувати навколо себе молодь.
Так у другій половині 2000-х Микола Дзявульський зайнявся патріотичним вихованням в рядах свободівців.
Разом із побратимами їздив селами Шепетівського району.
— Ми спілкувалися з жителями сіл, цікавилися їхніми турботами. Одного разу в Пліщині Степанович побачив пам’ятник Тараса Шевченка, який в чагарниках стояв. От Дзявульський й закликав нас його розчистити й привести до ладу. Казав, що як так ми у Шепетівці й погруддя Кобзаря не маємо, а тут цілий пам’ятник у чагарниках скніє. Звернувся до голови села, організували людей, аби поприбирати допомогли. А ми з ним фарби купили, цементу, та й так разом з громадою села той пам’ятник і «вилюднили», — розповів Ігор Волоткевич, друг Миколи Дзявульського.
Неодноразово брав активну участь в організації мітингів на підтримку євроінтеграції та української мови.
Нікого з шепетівчан не здивувало, що з початку Революції Гідності Микола Дзявульський вирушив у серце України, де розвивалися доленосні події. Щодень на київському майдані був насиченим, людей прибувало з різних областей країни, створювалися майданні сотні. Степанович був у рядах сотні з Хмельниччини. Частенько він приїздив у Шепетівку.
Під час чергового віча розповідав про події, які відбувалися у Києві. Це були не новини, а свідчення очевидця та учасника.
— Степанович ніколи не стояв за спинами інших, він завжди був першим, — в одному з інтерв’ю розповів Артем Зозуля, учасник Революції Гідності з Шепетівки.
Вранці, 20 лютого 2014 року, його серце пронизала куля снайпера, вона пройшла навіть крізь паспорт, який знаходився у нагрудній кишені одягу. Більшість шепетівчан дізналися про смерть Миколи Дзявульського з новин, його ім’я було в списку загиблих.
Коли його ховали то сльози лила навіть Україна
Тіло Миколи Дзявульського привезли у Шепетівку не відразу, громадська панахида за ним відбулася у суботу 22 лютого. Той день містяни запам’ятали тим, що під час прощання на площі перед міською радою розпочався сильний дощ.
Сльози лили не лише люди: за ним плакала Україна.
За п’ять років, як Микола Дзявульський поповнив ряди Небесної Сотні, на його честь назвали вулицю в рідному місті, присвоїли ім’я школі, де він працював.
Його обличчя викарбуване на пам’ятнику Небесній Сотні в Хмельницькому, пам’ятні дошки, присвячені йому, є не лише у Шепетівці.
Зокрема, у 2014 році в Карпатах на горі Грофі його побратими встановили пам’ятну дошку та зробили символічний курган з каміння.
Світла пам’ять герою!
Чудова людина.Патріот. кращий з кращих. Вічна пам’ять!!!
Слава герою!!!
Яка зворушлива стаття. Яка потрібна стаття.Я була в Колі класним керівником у випускному класі. На нашій шоклі в с. Верба є теж меморііальна дошка.Горджуся тим, що собисто знала цю Людину.