Прощання, якого не буде: на Шепетівщині пояснили, чому не зможуть поховати воїна
Йдеться про загиблого на війні 21-річного захисника Богдана Марчука із Ганнопільської тергромади Шепетівського району. Життя юного Героя, який вважався безвісти зниклим, — трагічно обірвалось 25 жовтня 2024 року.
Сьогодні, 16 квітня, у громаді поінформували, що прощання із земляком не буде:
«Дорогі жителі громади!У ці дні ми всі готуємося віддати шану загиблому Захиснику — Марчуку Богдану Юрійовичу. Люди запитують, коли зустріч?.. Коли прощання?.. Коли можна буде провести Героя в останню путь?.. З невимовною тугою та болем у серці, змушені повідомити: на жаль, зустрічі не буде. Прощання — теж. Та не тому, що ми перестали чекати — а тому, що ворог не дав можливості віддати останньої шани Герою. Тіло нашого земляка не вдалося повернути з поля бою. Для родини — це не просто втрата. Це щоденне очікування. Щоденна тиша, що ріже душу. Це надія, яка з кожним днем ставала болем. І зрештою — судове рішення, яке стало останньою крапкою: загиблий у бою, без права на прощання, без можливості поховати».
Відтак односельці та рідні не зможуть провести його з квітами й почесною вартою.
«Але ми зобов’язані вшанувати його іншим шляхом — світлою пам’яттю, щирою молитвою, тишею вдячності. Його ім’я буде вписане в Алею Пам’яті «Наші Герої». І кожен з нас зможе зупинитися на мить… і згадати. Його могили немає — але є вічний спомин та шана. Свічки немає — але є біль. Похорону немає — але є правда: він загинув за нас. За Україну. За свободу. Просимо з розумінням поставитися до цієї ситуації. Родина переживає неймовірно важкий час — підтримаймо їх не лише словами, а й тишею поваги. Воїни Світла не завжди повертаються додому, але вони завжди залишаються у наших серцях крізь віки…У спільній обітниці — не забути! Слава Україні! Слава її Героям», — додали в громаді.
Що відомо про Богдана Марчука
Народився Богдан Юрійович 18 січня 2003 року в селі Понора. Тут ходив до початкової школи. З 5 по 9 клас навчався у Хоняківській ЗОШ, а старші класи закінчив у навчальному закладі села Ганнопіль. Після закінчення школи, юнак вступив до Славутського професійного ліцею, здобувши професію зварювальника.
«Надзвичайно розумний та кмітливий, щирий та чуйний. Саме таким згадують хлопця його вчителі, однокласники, друзі та просто знайомі. А ще «надзвичайно доброзичливий» — всі невтомно повторюють, розповідаючи про Богдана. Молодий юнак завжди був готовий прийти на допомогу кожному, хто її потребував», — розповідають у Ганнопільській громаді.
У листопаді 2021 року, підписавши контракт, хлопець приєднався до лав ЗСУ у складі 130 ОРБ м. Дубно. А після повномасштабного вторгнення, мужній, вольовий та незламний, Богдан став на захист Батьківщини.
«Його боротьба була відчайдушною, гідною, почесною. Та, на жаль, з жовтня місяця 2024 року, Захисник перестав виходити на зв’язок та вважався безвісти зниклим. Рідні чекали бодай найменшої звістки. Сподівалися, очікували, надіялись… Та дива не сталось… Криваві руки ворожого окупанта обірвали молоде життя. Відданий військовій присязі на вірність українському народу, під час виконання бойового завдання, 25 жовтня 2024 року Богдан Юрійович загинув в районі н.п. Обуховка, Глушковського району Курської області. Без рідної людини лишились батько Юрій, брати Дмитро та Ілля, сестричка Ганна. Без свого відданого Сина — вся ненька Україна. Війна відібрала життя відважного Воїна, який жив із глибоким внутрішнім світлом, який вірив у Перемогу, у народ, в Україну… Воїна, який віддав стукіт власного серця, заради кожного з нас…», — резюмували у громаді.
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь