У Шепетівці провели у засвіти солдата Валерія Маліновського
Шепетівська громада на колінах зустрічала загиблого Героя — Маліновського Валерія Геннадійовича.
Він народився 21 січня 1976 року у Шепетівці, виховувала його мама Марія Олександрівна. Хлопчик ріс активним та непосидючим, як згадує мама, він був «хлопець-вітер». Навчався Валерій у Шепетівській загальноосвітній школі № 8, де закінчив 9 класів. Вчителі хвалили його за старанність та готовність прийти на допомогу друзям. Як і більшість хлопчаків, він любив спорт. Ріс привітним, доброзичливим, веселим, комунікабельним, з усіма знаходив спільну мову та мав багато друзів.
Трудову діяльність розпочав на залізниці. Зовсім ще юний хлопець не побоявся нелегкої, відповідальної праці й працював монтером залізничного шляху.
У 1996 році Валерія призвали на строкову службу, яку проходив у Житомирській військовій частині, в будівельних військах. За час служби показав себе з позитивно, мав відзнаки по службі. Після завершення служби хлопець повернувся не тільки до рідної домівки, а й на залізницю, де продовжив працювати разом з матір’ю в одній бригаді. Загалом, плідній праці на шепетівській залізниці Валерій віддав 13 років свого життя.
Згодом вирішив спробувати іншу діяльність, поїхав до Києва та влаштувався у позавідомчу охорону.
Наприкінці травня 2024 року Валерій підписав контракт та приєднався до сил Оборони в складі 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади на посаді стрільця штурмового спеціалізованого відділення штурмового спеціалізованого взводу штурмової спеціалізованої роти штурмового спеціалізованого батальйону.
Перебуваючи на Запоріжжі, у будь-яку вільну хвилину телефонував мамі. У розмовах був стриманий, ніколи не скаржився, на запитання про умови відповідав, що все добре, повністю екіпірували та гарно годують. Натомість турбувався про неньку, завжди цікавився: «А ти як?». Але, разом з тим, ніби готував рідних до того, що могло статися: «Мамо, я не знаю що з нами буде завтра, не знаю чи ми ще побачимося». За декілька днів до загибелі згадував старшу сестру Анжелу, яка, на жаль, відійшла у засвіти три роки тому. А тут залишилися згорьована старенька мати та двоє племінників, дітей сестри: Олег, що обрав нелегку долю військового і зараз виконує важливі бойові завдання та ще юна дівчина Яна, якій тільки доведеться обирати життєву дорогу. І в цей непростий час, вони залишилися єдиною підтримкою своїй бабусі Марії.
Ім’я Валерія Маліновського, який віддав своє життя 16 липня 2024 року в ході штурмових дій противника на Запорізькому напрямку та відійшов до Небесного Воїнства, назавжди вписане у сторінки наших буремних часів боротьби за волю та незалежність, адже він поклав життя за наше майбутнє та майбутнє наших дітей, хоч своїх привести у цей світ так і не встиг.
Вся Шепетівська громада сумує разом з родиною, низько схиляючи голови у скорботі. Герої не вмирають! Слава Україні!
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь