Молода педіатриня Шепетівського Центру ПМСД легко знаходить спільну мову з дітьми
Нещодавно медична родина КП КНП «Шепетівський Центр ПМСД» поповнилася молодими спеціалістами. Зокрема, розширився штат дитячої амбулаторії № 6: тут розпочала свою професійну діяльність педіатриня Анжела Бордіян. Про свій вибір фаховий вибір та будні лікаря вона поділилася із виданням «День за днем».
— Із самого дитинства мене зачаровувала медицина, — пригадує Анжела Петрівна. — Кожен похід до лікаря для мене був чудом! Я не розуміла, як моя педіатриня може знати, як саме мене болить, не розбиралася, як вона знаходить ті ліки… А найбільшим дивом було те, що після звичайного походу до лікаря у мене зникали симптоми хвороби. Отак, будучи ще несвідомою дитиною, в мене була впевненість, що я теж буду лікарем.
За спиною молодої лікарки закінчений Чернівецький медичний університет, а це — шість років навчання. Крім цього, — інтернатура на базі Вінницького медичного університету з практичною частиною у всіх педіатричних відділеннях як міської, так і обласної дитячих лікарень міста Хмельницького. Очну частину майбутня медикиня проходила у КП КНП «Шепетівський Центр ПМСД», де два роки основним куратором у неї була Гнатюк Лілія Борисівна.
Коли прийшов час обирати місце для роботи після закінчення навчання, Анжела Бордіян свій вибір зупинила на Шепетівському центрі ПМСД.
— Обрала Шепетівку, тому що це — одне з небагатьох міст, де на рівні первинної медицини збереглася педіатрія, де лояльне керівництво, яке завжди йде на зустріч молодому спеціалісту, де є висококваліфіковані лікарі, від яких хочеться перейняти досвід, де можна працювати і постійно розвиватися, — резюмувала Анжела Петрівна.
Загалом, напрямок педіатрії обрала в процесі навчання, коли вже вдалося попрацювати з маленькими пацієнтами.
— Діти змушують дивитися на це життя під іншим кутом, додають у буденність яскравих кольорів, і лише ті, хто працював із малюками, зрозуміють, про що я, — зазначає співрозмовниця.
Прикметно, що педіатриня легко знаходить спільну мову з дітьми. Каже, не має ніяких секретів успіху:
— Найголовніше — бути щирою, бути собою. Діти, особливо немовлята, дуже відчувають відношення до себе. Ти можеш бути найкращим спеціалістом у своїй сфері, але якщо ти робиш свою роботу без душі, — дитина не підпустить до себе!
Відтак, наголошує, що також не потрібно бути професійним психологом, аби знайти підхід:
— Варто лише згадати власне дитинство і відразу стає зрозуміло, як із дитиною налагодити контакт. Адже всі ми родом із дитинства.
Попри молодий вік, лікарка вже встигла заслужити довіру переважної кількості батьків. Окрім очного прийому, з нею консультуються з нею у різних соціальних мережах, частенько телефонують.
— Є, звісно, батьки, які скептично відносяться до молодих спеціалістів, для яких вік залишається основним показником досвіду, — зізнається Анжела Бордіян. — Але, в будь-якому випадку, поки батьки вирішують: довіряти чи не довіряти словам молодого спеціаліста, я намагаюся максимально допомогти дитині. Загалом же, про вік лікаря і стереотипність сприйняття я вже можу писати жарти, засновані на реальних подіях. Із основного — це те, що коли приходжу на роботу, мене батьки пацієнтів плутають із підлітком і не пропускають у кабінет «без черги».
В цілому, у медицині, як і в іншому фаху, є свої нюанси та складнощі.
— Найважчим, все ж, у цій професії — знайти баланс між емоціями, почуттями, людяністю і холодним, гострим розумом: з одного боку, тобі шкода призначати уколи маленькому пацієнтові, не хочеш, аби йому було боляче, а з іншого — саме ці призначення вилікують, або ж попередять важкі хвороби.
Наразі до лікарки найчастіше звертаються з приводу сезонних вірусних захворювань. Скарги найрізноманітніші: від мінімального підвищення температури, кашлю, болю в горлі, до шлунково-кишкових розладів, висипу. Відтак, медикиня пацієнтам наголошує, що перебуває на зв’язку 24/7 і підніме слухавку навіть серед ночі у вихідний.
— Але поки батьки моїх пацієнтів не телефонували пізніше 22:00, — уточняє співрозмовниця.
Найскладнішою для Анжели Петрівни залишається робота з дітьми, які мають генетичні, вроджені вади:
— Психологічно важко усвідомити, що вилікувати цей випадок мені не під силу.
Загалом, молода пані в білому халаті не нехтує допомогою своїх старших колег та навіть підказує іншим:
— Випадки бувають різні, коли я можу звернутися за допомогою із визначенням діагнозу до колег, у яких більше практичного досвіду за спиною, так і старші колеги можуть підійти, щоб спитати, що з певного приводу говорить теоретична медицина.
Однак, як зазначає сама лікарка, медицина — це безперервне навчання, самоосвіта, це те, чого від медиків сьогодні вимагають і пацієнти, і реалії медицини.
— Здобути статус «лікар» — дуже просто, для цього варто лише закінчити навчальний заклад. А ось для того, аби його зберегти, — варто завжди вчитися, самовдосконалюватися, бути готовим визнати себе неправим, а головне — хотіти ставати кращою версією себе! У момент, коли лікар вирішує для себе, що він вже все знає та все вміє, він припиняє бути фахівцем, якому можна довіряти життя.
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь