Залишилися тільки рукописи: на Хмельниччині матері представили книжки загиблих на війні синів
Автори не бачили цих видань. Вони залишили тільки рукописи. І мріяли, що після Перемоги ще багато про що напишуть і надрукують свої книжки. Та не судилось. Хмельничани Євген Ролдугін та Артем Задоянчук назавжди залишились на цій війні.
Женя Ролдугін пішов воювати у 2014 році, 18-літнім. Здавалось, до боротьби він звик, адже довго займався бойовим мистецтвом. Та війна виявилась жорсткішою і жорстокішою за спорт. Євгену довелось пройти з боями через Маріуполь, Піски, Авдіївку, Опитне… Тоді доля берегла його, але торік навесні під Києвом він був поранений.
У той момент думав не про те, щоб скоріше потрапити до медиків, а про те, щоб евакуювати всіх поранених побратимів.
Тоді Жені пощастило — підлікувався і знову в стрій. Але перед тим вирішив пройти навчання з надання медичної допомоги пораненим, бо на собі відчув, що ціною такої допомоги може бути життя.
Торік у вересні в бою Євген рятував з поля бою важкопораненого товариша. Там обірвалось і його життя.
Про те, що бачив і переживав на війні, він встиг написати повість «Час відважних». Звісно, хотів побачити надрукованою книжку про покоління тих, хто з Майдану пішов на війну захищати свободу України. Зі своїх 27 років майже десять він віддав цій боротьбі. Не на словах, а в боях.
І таки встиг залишити по собі й своє слово. У Хмельницькому презентували його книжку, яка вийшла у видавництві «Пропала грамота». Її представила друзям і побратимам Євгена мати.
Саме вона першою прочитала повість. Тоді почуття та емоції переповнювали їх обох. Для сина була важлива думка найдорожчої людини. Для матері стало відкриттям чимало з того, що довелось пережити її дитині.
Спершу повість з’явилась в Інтернеті, Євген знав, що її читають. Про друк не думав: війна, не до того. Лиш просив маму: «Стеж за нею, стеж».
Тепер за книжкою можуть простежити всі охочі. І не тільки прочитати, а ще й, купуючи її, задонатити на підтримку Збройних Сил.
У воїна й автора поетичної збірки Артема Задоянчука теж була своя мрія. Вона висловлена у назві поетичної збірки «Я хочу бачити весну».
Артем народився у Хмельницькому, але так сталось, що навчався у росії, звідки родом його мама. До України повернувся задовго до початку війни, але ще у 2006 році вирішив, що житиме саме тут. Ані родинні зв’язки, ані рашистська пропаганда не змогли переконати його в іншому.
Артем заробляв на життя нелегко — був різноробом, підробляв на будівництві, пробував себе у підприємництві. А коли почалась велика війна, й дня не роздумував, що робити далі. Вже ввечері 24 лютого сказав, що йде воювати, записався до територіальної оборони.
Після перших зборів його підрозділ вирушив на передову на Донеччину. Бойовий досвід Артема був недовгим, він загинув на початку травня під Слов’янськом. А для Батьківщини цей час був вкрай важливим — перші й найважчі місяці протистояння.
Довго Артем був у списку зниклих безвісти. Аж через рік стало відомо, що він загинув, боронячи країну.
По собі залишив добру пам’ять і 22 вірші, які написані у різні роки. Рукописи, фото сина зібрала мама. А видати збірку вдалось завдяки програмі підтримки книговидання та читацької культури у Хмельницькій міській територіальній громаді «Щодня читай українською».
— «Якби не було б темряви — не було б світла», — цей рядок видався найбільш відповідним до творчості Артема Задоянчука. Бо сам він — Воїн Світла. І такі Воїни народжуються у боротьбі з темрявою. І гинуть, щоб було Світло, — написав про Артема Задоянчука хмельницький літератор Віталій Міхалевський.
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь