На Майдані шепетівчанин Володимир Бученко не відразу зрозумів, що куля перебила горло
З самого початку Революція Гідності зібрала на головному Майдані країни десятки тисяч українців. Згодом 8 грудня у столиці відбувся Марш мільйона, який став найвелелюднішим. З того часу було сформовано як мінімум півтора десятка загонів цивільної самооборони, які назвали «сотнями». Саме в цей період житель Шепетівщини Володимир Бученко вирушив разом із побратимами в епіцентр тодішніх подій, аби відстоювати гідність України в лавах Хмельницької Сотні.
У грудні Володимир залишився на 10 днів:
— В цей час вже не було спокійно на Майдані, з боку беркутівців чинилися дії, аби розігнати учасників протесту. Наприклад, навпроти «Жовтневого» «Беркут» йшов стіною на наших, щоб їх дії не потрапили в об’єктив камер, вони з-під низу по гульках били майданівців. В наслідок цього бувало, що й ноги переламували.
З таких дій влади, а саме, намагання у будь який спосіб розігнати Майдан, ще у грудні стало зрозуміло, що протистояння буде тривалим. На той час вже активно на місцях активізувалися волонтери, яким вдавалося якнайшвидше зібрати всі необхідні речі та продукти.
— Знаю, що хмельничани, скоріш за все базарники, забезпечували білизною, шкарпетками та іншими речами. Хто повертався з дому, везли харчі, які передавали земляки. У наметах стояли банки з салом та іншими закрутками, всі різні, по-домашньому підписані. Всі ці продукти та одяг передавалися від щирого серця.
Після різдвяних свят Володимир приєднався до своєї сотні, там залишився до самого кінця. У ніч з 18-го на 19 лютого він разом з іншими чергував біля сцени, щоб, у випадку розриву зовнішнього кільця, тримати оборону самого Майдану.
— 18 лютого учасників протесту беркутівці черговий раз розігнали. Мій побратим Граф потрапив під обстріл гранатами, внаслідок чого він отримав отруєння. Спочатку ще тримався, а згодом зовсім змарнів. Тоді Микола Дзявульський сказав мені, аби відвів його до медпункту, що розташовувався в Михайлівському соборі.
В той час в храмі перебувало чимало поранених. Можна було не тільки отримати медичну допомогу, а й переодягнутися в теплі речі.
— На мені була синтетична куртка, я подумав, якщо невдовзі доведеться йти на барикади, то згорю, як свічка. Тому вирішив одягнутися належно. Взяв із купи «гуманітарки», що там лежала товстішу куртку. Вона мені видалася схожою на таку, що колись військові носили у радянські часи. Правда, на кілька розмірів виявилася більша.
Наступного дня Володимир після ранішнього шикування їхньої сотні вирушили на свої позиції.
— Ховалися ми за саморобними щитами, з-під низу видніли тільки ноги. Тому спецпризначенці по розташуванню ніг могли визначити положення людини. Вони били не навмання. І в той день, коли я виглянув з-за щита, отримав поранення. Не відразу і зрозумів, що в мене перебите горло, лише відчував печіння. Тільки, знявши рукавиці, доторкнувся до горла, а там рана. Я хотів ще відтягнути Миколу Дзявульського, але в мене не було сил. Я відчув, що видихаю не ротом, а повітря виходить через отвір на шиї.
В цей час підбігли інші з Хмельницької сотні, які допомогли Володимиру. Йому пощастило, бо куля пройшла на виліт. А куртка, в яку він перевдягнувся у соборі, чітко в ході розслідування показала як саме він був поранений.
З часу подій на Майдані сталося чимало змін в житті Володимира Бученка. Лікування та реабілітація після поранення, тривале та провальне розслідування злочинів проти учасників протесту. Серед приємного чоловік називає народження внука. Займається потрібною у теперішній час справою — працює спеціалістом з мобілізаційної та оборонної роботи.
— Переконаний, що Революція гідності для більшості українців ще триває.
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Володя , щастя тобі , здоров’я та довгих років життя …….