За 952 дні німецької окупації у Шепетівці закатовано більше 10000 місцевих жителів

За 952 дні німецької окупації у Шепетівці закатовано більше 10000 місцевих жителів

4 липня 1941 року після одноденних боїв, місто Шепетівку було окуповано німецькими військами. З цього часу місто стало центром Шепетівського гебітскомісаріату, до якого увійшли Шепетівський, Полонський, Берездівський та Славутський райони. Очолював гебіт — урядовий радник доктор Ворбс.

Німецькою владою запроваджувався, так званий, «новий порядок». Вводилася комендантська година. Суворо заборонялося всьому цивільному населенню ходити вулицями з 21 години до 5 години ранку. Крім того, наказувалося здати всю зброю та радіоприймачі. Всі жителі Шепетівки, починаючи з 15-річного віку, повинні були стати на облік «біржі праці». За невиконання розпорядження місцевої влади загрожувала смертна кара. Вводилися різного роду податки для населення.

З перших днів окупації в Шепетівці створювалися каральні поліційні органи — гестапо (державна таємна поліція), СС (охоронні загони нацистської партії), СД (служба безпеки), поліція порядку, жандармерія, допоміжна поліція та суд. Поліція забезпечувала розслідування політичних справ, актів саботажу, проводила арешти, обшуки, виявляла представників руху Опору, попереджувала проведення диверсій, брала участь у знищенні єврейського населення, ув’язненні місцевого населення у концтабори тощо. З осені 1942 року при окружному відділі СД була створена кримінальна поліція. Вона складалася з двох відділів — кримінального та політичного. Шепетівську кримінальну поліцію у роки окупації очолював Костянтин Іванович Нейман. Шепетівську окружну поліцію очолював Міллер Едуард Марганович. Шепетівську окружну жандармерію очолював обер-лейтенант Кестель. Особливу лють і ненависть до шепетівчан проявила кінна жандармерія під командуванням оберштурмбанфюрера Гофмана, яка прибула в Шепетівку з Кракова.

З осені 1941 року з місцевого населення починають формувати шуцбатальйони. Для заарештованих шепетівчан була створена в’язниця, яка знаходилася по вул. Славутській (тепер вул. Валі Котика). В ній було 10 камер. З показів ув’язненої Кременко Ганни Максимівни, яка перебувала у шепетівській в’язниці близько 5 місяців, заарештованих в кожній камері було не менше 47 чоловік і число їх інколи доходило до 70. Також вона стала свідком, як щонеділі з в’язниці вивозили на розстріл по 60–70 осіб.

Всі ці установи були створені для знищення мирного населення. Першими жертвами гітлерівців стали комуністи, комсомольці та радянські активісти, які не встигли евакуюватися або були залишені у районі для підпільної роботи. Жителів міста жорстоко карали за надання їм допомоги та притулку. Крім того карали за саботаж наказів німецької влади, відмову від праці, шкідництво на підприємствах, підтримку партизанів тощо. Так, 8 листопада 1941 року було розстріляно 13 жителів міста та району. 6 березня 1942 року військовий суд засудив до розстрілу 31 особу. 25 січня 1943 року за вбивство одного німецького офіцера та двох солдатів розстріляли 80 осіб, які за підтримку партизан сиділи у в’язниці міста Шепетівки. 6 січня 1944 року німецька жандармерія розстріляла 49 ув’язнених, які були поховані на подвір’ї в’язниці «СД». Створювалися у Шепетівці «трудові табори». Туди поміщали тих, хто порушував трудову дисципліну, відмовлявся від праці, ухилявся від поїздки до Німеччини, підозрюваних у зв’язках з партизанами. Розпорядження про направлення порушників на перевиховування підписував керівник гебіту. Він також визначав термін перевиховування, що складав від кількох тижнів до шести місяців. Шепетівчанка Сієтова Поліна Никифорівна згадує:

«У «трудових таборах» в’язнів примушували працювати по 20–22 години на добу. Це тривало до останніх днів окупації. Знесилених каторжною працею і голодом людей нацисти вивозили до котлованів на західну околицю міста і розстрілювали. Внаслідок розстрілів місто опустіло».

Починаючи з січня 1942 року нацисти почали вивозити юнаків і дівчат на роботу до Німеччини. Спочатку люди їхали добровільно, їх проводжали з урочистостями. Але вже з весни 1942 року вивіз людей до рейху став примусовим. На вулицях міста з’явились оголошення про призов народжених у 1922–1925 роках. У них писалося:

«Для відбуття робочого обов’язку в Німеччині призиваються на два роки всі народжені 1923-1924-1925 років(повністю) та частково 1922 року. До огляду повинні бути приставлені всі особи, що підлягають цьому призову, терміну огляду треба точно притримуватися. Причини, зв’язані з працею, яку виконує дана особа, зі станом здоров’я або сімейними обставинами, які потребують тимчасової відстрочки від виїзду до Німеччини, будуть перевірені та вирішені під час огляду. Хто буде залишеним, одержує відповідне посвідчення, яке дана особа повинна тримати разом з особистими документами біля себе. Приналежні виїхавши до Німеччини, згідно розпорядження Райхскомісара України від 19.02.1942 року, будуть одержувати допомогу. Хто не зголоситься на огляд, буде важко покараний, так само, як той, хто обманом спробує уникнути від цього призову».

Збірний пункт знаходився у приміщенні школи № 1. Звідси молодь вели під охороною конвоїрів на залізничну станцію. Тут усіх заганяли до брудних товарних вагонів і везли у неволю. З Шепетівського району було вивезено 1682 чоловіка, в тому числі з Шепетівки — 273. Значна кількість наших краян померли там від хвороб, непосильної праці, були закатовані нацистами за непокору. Про важке життя у німецькій неволі писав шепетівчани Василь Середа:

«… Для себе так і не думав би так запекло робити, а тут змушений… Робимо в неділю і у свята безперестанно. Годує хазяїн нехорошо, но як для цивільно-плєнних, то і то добре, мусимо і за тим робити. Із одежею, то тут зовсім погано. Ну, але це неволя. Але коли згадаю про братів, на яких умовах я їх лишив, то хоч я сильний серцем, но котяться сльози… І я їм зовсім безсилий помогти…».

Подібних листів було чимало.

Особливу жорстокість окупанти виявляли до єврейського населення. 27 липня 1941 року комендантом міста був виданий наказ про збори усіх осіб єврейської національності. О 10 годині 28 липня усі євреї Шепетівки зібралися біля старої поліклініки. Через деякий час почали відбирати та садовити до вантажних автомобілів молодих і сильних чоловіків та жінок, які могли становити загрозу німецькому «новому порядку». Одружених жінок і тих, у кого були діти, поки що не брали. Після цього колона автомобілів попрямувала в ліс на західну околицю Шепетівки. Перед розстрілом, поліцаї познімали з людей золоті та срібні прикраси, одяг. Вирок виконали солдати 45-го резервного поліційного батальйону, які в той день знищили більше 800 євреїв. Це був перший масовий розстріл, але, на жаль, не останній. Пізніше, 20, 23 серпня та 1 вересня 1941 року солдатами 45-го батальйону було розстріляно близько 600 євреїв з Шепетівки та села Судилкова.

Крім того, кожного дня поблизу синагоги розстрілювали по 10–15 осіб, яких на тому ж місця й хоронили.

5 вересня 1941 року вийшов наказ головного політичного відділення рейхскомісаріату Україна до генерального комісаріату Волинь-Поділля про створення в усіх населених пунктах, в яких проживає більше 200 євреїв, єврейських гетто. Приблизно 20 грудня 1941 року єврейське гетто було остаточно сформовано і в Шепетівці.

За 952 дні німецької окупації у Шепетівці закатовано більше 10000 місцевих жителів

Шепетівка у період окупації. Фото з фондів Музею пропаганди

Начальником табору був Свояченко. Гетто знаходилося у центрі Шепетівки. Воно було обнесено огорожею з колючого дроту. У цей табір входили спеціально відведені три вулиці, де проживало близько 6000 осіб, у тому числі 4000 дітей. Євреї проживали в одноповерхових будинках, по кілька сімей. Ходити по території табору дозволялося тільки у відведений час. Вихід з гетто заборонявся. Усі коштовності, гроші, цінні речі було відібрано. Населення табору сплачувало особливий податок. Продукти у табір не завозилися, а продавати щось з речей для купівля продуктів заборонялося. Жителям міста під загрозою розстрілу не дозволялося надавати будь-яку допомогу, в’язнів чекала голодна смерть. Деякі підлітки під страхом смерті вилазили за огорожу і просили милостиню. Для них все це закінчувалося побиттям або розстрілом. Часто євреїв залучали до важких робіт. Під час їх виконання наглядачі били євреїв гумовими палицями. У гетто поширювались хвороби: лютував туберкульоз, шлунково-кишкові захворювання, не припинялися епідемії висипного та черевного тифу. Хворі не ізолювалися, лікування та медикаментів вони не отримували, хоча табір обслуговував лікар.

В січні 1942 року в гетто було переведено близько 2000 євреїв з села Судилкова та інших населених пунктів Шепетівського району. 25 червня 1942 року було розстріляно 824 чоловіка. Пізніше до табору почали знову звозити євреїв з Шепетівського, Полонського та Славутського районів. 31 серпня 1942 року начальник поліції СД в генеральній окрузі Волинь-Поділля штурмбанфюрер Доктор Пютц наказав закінчити «єврейські акції» упродовж 5 тижнів. Повністю євреїв шепетівського гетто було знищено внаслідок масових розстрілів, які відбулися 6 та 10 вересня 1942 року. Після цього навколо гетто зняли огорожу з колючого дроту, будинки роздали тим, хто вірно служив окупантам.

Одним з місць масового поховання осіб єврейської національності став ліс, праворуч від дороги на Новоград — Волинський (т.з. 603-й кілометр).

За 952 дні німецької окупації у Шепетівці закатовано більше 10000 місцевих жителів

Схема поховання розстріляних у період окупації жителів Шепетівки

В акті державної комісії з розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників від 10 травня 1944 року зазначено:

«Поховання мало площу близько 1 га. На місці поховання існує 7 могил прямокутної форми, розміром від 4 х 2,5 мерти до 45х4 метри. У могилах, в залежності від їх розмірів, поховано від 150 до 2000 трупів. На основі даних судово-медичних актів про кількість могил та їх розмірів, комісія встановила, що в могилах поховано не менше 3000 осіб мирного населення Шепетівки. Крім того, поховання існували за міським кладовищем, біля с. Судилків, на площі біля поліклініки, біля синагоги, на залізничній станції, на подвір’ї колишньої в’язниці «СД» та інші. За попередніми оцінками у них поховано близько 8000 осіб цивільного населення».

Загалом, за 952 дні окупації розстріляно та закатовано більше 10000 шепетівчан, з них 6000 осіб були євреями.

Поділитися посиланням:
FacebookTelegramViberWhatsAppX

Підписатися на наші новини у месенджерах:

Новини партнерів


3 коментарі до статті «За 952 дні німецької окупації у Шепетівці закатовано більше 10000 місцевих жителів»

  1. Виктор Морозов коментує:

    Автор статті Олександр Лукашук являється науковим працівником музею пропаганди? Чи він був давно науковим працівником музею миколи островського і стаття написана багато (скільки?) років тому?

  2. В коментує:

    А що відомо про євреїв у керівництві такими гетто на Хмельниччині? По Тернопільщині за 1941-1942 роки є архівні документи про те, як одні євреї в гетто вилучали в інших євреїв у гетто золото та різні цінності, а потім це все передавали німецьким гестапівцям.

  3. В коментує:

    Можете знову стирати)))

    Із доповідної записки начальника Теребовлянського райвідділу НКДБ для нач. УНКДБ Тарнопольської обл. Дмитрієва (квітень 1944):
    “Відразу ж після німецької окупації м. Трембовля були створені: український, польський, єврейський комітет… Про єврейський комітет відомо, що він існував до 1942 року. Керував ним Айнлігерфайбіш, котрий видавав єврейське населення Трембовлі для гестапа і жандармерії на розстріл. Сам особисто грабував населення і брав великі хабарі, надаючи відстрочки щодо необхідності прибуття до гестапо чи жандармерії… Загалом у Трембовлі єврейський комітет видав німцям на розстріл 4500-4800 євреїв, котрі прибули з Буданова, Янова, Струсова та ін. місць”.


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Я ознайомився/лася та погоджуюся з Правилами коментування та Політикою конфіденційності

Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



У сусідніх із Хмельниччиною областях підлітки вчиняли антисемітські провокацій за вказівкою рф
«Довічник» з Хмельниччини просив суд відпустити його на війну з рф
Остаточно підтверджено особу Героя, розстріляного після слів «Слава Україні!»
Генштаб назвав прізвище військового, якого розстріляли за гасло «Слава Україні»
У першому бою Герої Небесної Сотні перемогли
В Україні мешкає понад 2600 Праведників світу, серед них 12 — в Ізяславі

Читайте у цій рубриці



На Хмельниччині пенітенціарна установа має власну 200-річну історію
Історія орденів і медалей в Україні: від княжих часів до незалежності
Нацисти 80 років тому спалили село на Шепетівщині
У цей день народилася одна з перших українок, що стала Праведницею народів світу
У селищі на Хмельниччині телефон з’явився раніше, ніж у російського імператора
На Хмельниччині досліджують колишній маєток відомого містика, алхіміка та ілюміната
FacebookTelegramViberWhatsAppX