Грицівський палац свого часу славився бібліотекою та галереєю

Містечко Гриців, що наразі є селищем Шепетівського району, над красивою Хоморою, допливом Случі, належало до маєтностей Острозьких. В 1605 році містечко знаходиться у власності князя Януша Збаразького, а від його спадкоємців перейшло до Любомирських.

Станіслав Любомирский в 1752 році продає Гриців разом з прилеглими селами Міхалові Грохольському (нар. 1704) з Грабова гербу Сирокомля, земському судді Брацлавського воєводства, одруженому на Анні Радзімінській. Опісля Міхала, Гриців дістається його синові Марціну Грохольському (1727–1807), воєводі брацлавському, одруженому на Цецілії Мичка-Холонєвській. Марцін відписує Гриців наймолодшому з п’яти синів — Людвікові (1784–1869), одруженому на Марії Боворовській. Черговим дідичем грицівського ключа і містечка стає єдиний син Людвіка — Мечислав Грохольський (1812–1899) з дружиною Стефанією Гіжицькою гербу Годзава. Після смерті Мечислава багатства грицівські, значно зменшені, припали молодшому з двох його синів Володимирові Грохольському (1857–1914). Старший син Мечислав Стефан (1850–1911) осів в Колодяжному, маєтку дружини Ольги Свейковської.

Міхал Грохольський, в місцині, де колись стояв замок Збаразьких, розпочинає будувати садибу. Її проєкт зберігся в давніх зібраннях Станіслава Августа, що знаходилися в кабінеті гравюр Варшавського університету. Згідно проекту, будівництво реалізовано частково; головний корпус палацу мав зв’язуватись критими галереями з двома бічними павільйонами. Але елементи паладіянського стилю — галереї, павільйони не були збудовані. Сам палац вибудований згідно проекту, дещо в спрощеному вигляді. Напевне, докінчити будівництво завадила смерть фундатора.

Марцін Грохольський

Остаточно довершити розпочате зумів син Міхала — Марцін в 1782 році, відмовившись від багатьох авторських деталей.

Згідно проєкту, двоповерховий головний корпус палацу мав вигляд прямокутний і високий з чотирьохсхиловим дахом. Парадний фасад в центральній частині чітко окреслений ризалітом з відтятими і, виділеними вертикальними пасами, кутами. На першому поверсі ризаліт має двері й прямокутні вікна, а на другому — п’ять високих вікон-дверей (порте-фенетре), які містилися в неглибоких нішах напівкруглих в горі.

Проєкт палацу

Ризаліт, увінчаний широким профільованим карнизом, замикала низька стіна аттику, з багатою горорізьбою двох картушів з гербами Сирокомля й Корчак Грохольських і Холонєвських, а також графську корону. На краях стінки аттика поставлено кам’яні вази. Покривав ризаліт ламаний мансардовий дах з вазою в центрі.

Проєкт, окрім дверей-вікон другого поверху ризаліту, карнизу, декорованого аттика, передбачав побудову тут портика на вісім пар тонких колон, що підтримували б балкон, оточений балюстрадою з чотирма вазами, на який виводили б троє дверей. Але цей задум лишився не виконаним, про що свідкують малюнки Наполеона Орди з 1871 p., перекази та фотографії палацу.

Згадує про нього лише Й. Карвіцький в кінці XIX ст., описуючи його, як збудованого «в стилі рококо, оздоблений красивим колонним під’їздом». Можна припустити, що, очевидно, портик існував, але з якихось причин на початку XX ст. був розібраний.

Парковий фасад палацу має також ледь виступаючий ризаліт, на якому троє дверей-вікон на першому поверсі та на другому — подібні до парадного ризаліту двері-вікна, що виводили на балкон з чавунною балюстрадою. Ризаліт парковий, як і парадний, мав стінку аттика й вази.

Замість багатого оздоблення, передбаченого проектом, вікна й двері все таки у палаці були простими, гладко обрамленні. Лише вікна першого поверху, де містилося більшість парадних залів, — вищі, ніж на другому поверсі. Вони оздоблені горизонтальними наличниками. Поверхи розділялись на фасадах неширокою опаскою, а також мали профільований карниз.

За переказами, просторий передпокій — вітальня — з двосторонніми сходами, що вели на другий поверх, було декоровано фресками польських королів. На першому поверсі, знаходилось кілька парадних залів — бібліотека, їдальня, стіни якої покривали панелі. В залах — ліпні оздоби, підлога викладена дубовим паркетом; деякі — окрім грубок, мали каміни. Надзвичайно красивою, з багатою ліпниною була велика зала другого поверху — бальна. З її стелі звисала кришталева люстра. Меблі із магонії, виготовлялися місцевими майстрами.

Історичну й культурну цінність в палаці представляла книгозбірня, переважно через геральдичну й історичну літературу, родинні архіви. Мистецьку цінність становила галерея польського живопису, колекція фігурок з порцеляни, кришталь і старовинні вироби зі срібла.

У XIX столітті поблизу палацу, з правої сторони, Людвік Грохольський збудував садибну каплицю в стилі неоготики за проектом Костянтина Броель-Платтера. Квадратна, висотою в палац, на всіх кутах виступали вежі, покриті гострокутними шоломами. Чільний фасад в горішній частині закінчувався вежею-дзвіницею із високою шпилястою главкою і хрестом.

Інтер’єр каплиці прикрашала скульптура із білого мармуру, яка стояла у вівтарі — Непорочне Зачаття Найсвятішої Діви Марії знаного волинського скульптора Оскара Сосновського.

Навпроти палацу, на протилежній стороні великого партеру-травника стояла в’їзна брама із двох кількаметрових пілонів і двох нижчих крил з фіртками. Обидва пілони декорувалися з обох сторін парними колонами і вгорі на широких карнизах скульптурними фігурами. Огорожа садиби — дерев’яні штахети, вмонтовані в муровані кам’яні стовпи із кам’яними кулями. До брами в’їжджали по мосту, перекинутому через рів, залишений з давніх оборонних валів і ровів замку.

Пейзажний парк, біля 20 гектарів, лежав обіч паркового фасаду, збігаючи пагорбом до ставу, утвореного річкою Хоморою.

Значну частину старовинних срібних речей замурували Грохольські в одному із підвалів палацу в неспокійні часи 1917–1920 pp.

Садиба в Грицеві зазнала, як і більшість садиб краю, руйнації, нефахових вульгарних змін: перед фасадом висаджено ялини, які закрили його.

Цим внесено десонанс в гармонію палацу й партеру, фасади палацу спрощено й облицьовано плиткою, майже немає деревостану парку, палац виглядає провінційною будівлею. Нова культура не створила нічого нового, але зруйнувала старі, свої естетичні, мистецькі й культурні цінності садиб кінця XVIII-XIX ст.ст.

Поділитися посиланням:
FacebookTelegramViberWhatsAppTwitter

Новини партнерів


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Я ознайомився/лася та погоджуюся з Правилами коментування та Політикою конфіденційності


Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



Читайте у цій рубриці