Як онук великого коронного гетьмана був господарем Нетішина і Кривина

Як онук великого коронного гетьмана був господарем Нетішина і Кривина

Наприкінці XVII століття частина Острожчини, до якої належали й села Нетішин та Старий Кривин (нині обидва населені пункти в Шепетівському районі), відійшла у власність заможної родини Яблоновських. Невдовзі одним із господарів тутешнього краю став Станіслав-Вінцентій, син руського воєводи Яна-Станіслава та онук великого коронного гетьмана Станіслава-Яна Яблоновських.

Наш герой народився 1694 чи 1695 р. у родині Яна-Станіслава і Йоанни Яблоновських. Навчався у Львівському єзуїтському колегіумі. Після кончини польського монарха Авґуста ІІ підтримав на пост короля кандидатуру свого двоюрідного брата Станіслава Лещинського. Брав участь у державному житті, створив кілька писемних творів. Однак суттєвого сліду ані в політиці, ні в літературі не позоставив.

Як онук великого коронного гетьмана був господарем Нетішина і Кривина

Станіслав-Вінцентій Яблоновський. Портрет походить із Кривинського парафіяльного костьолу, будівля якого не збереглась

В 1722 р. отримав від польського короля титул білоцерківського, а 1731 р. — межиріцького (у Великопольщі) старости — управителя монарших маєтків. У 1735 р. став равським воєводою, а відтак — сенатором Речі Посполитої. Проте чи не найбільш яскравим життєвим моментом Станіслава-Вінцентія виявився диплом від Карла VII, імператора Священної Римської Імперії, згідно з яким магнат набув князівського статусу. Документ датується 30 квітня 1744 року.

Одружувався двічі. Першою його обраницею стала Йоанна Потоцька, другою — Дорота з Бронішів, удова по Янові Радоміцькому. Історики неодностайні щодо складу його родини. Від двох шлюбів у нього було не четверо чи п’ятеро дітей, як стверджується, а щонайменше семеро або й восьмеро. П’ятеро його синів померли малолітніми! Дорослого віку досягнули доньки Феліція й Марія. Продовжувачем гілки роду і водночас господарем нашого краю став кн. Антоній-Барнаба Яблоновський, син від другої дружини.

Ще за життя батька, Яна-Станіслава, Станіслав-Вінцентій отримав від нього право розпоряджатися частиною Острога й, очевидно, належними до неї селами. Зі щоденника руського воєводи довідуємося про те, що перед одруженням Станіслава-Вінцентія він відступив йому Острог на пів року, аби той зміг одержати собі з нього певний прибуток. Схоже на те, що Станіслав-Вінцентій затримав місто у своєму розпорядженні трохи довше, й учасники угоди мали з цього приводу додаткові домовленості.

Опосередковано про це свідчить надання магнатом ділянки з двориком в Острозі своєму лікарю Йозефу Камбалазію. В цьому привілеї, датованому 10 березня 1725 р., як і в деяких пізніших документах, вельможа виступає під іменем «Станіслава-Вінцентія на Острозькому князівстві Яблоновського». До речі, аналогічно, із формулюванням «на Острозькому князівстві», титулувався і його батько.

Руський воєвода Ян-Станіслав Яблоновський ступив за межу 28 квітня 1731 р. у Львові. Після нього половину Острога й належні до неї села на деякий час успадкував старший син, білоцерківський староста й майбутній равський воєвода Станіслав-Вінцентій. За місце резиденції староста обрав сусідній Острогу Кривин. Будівля, у якій мешкала родина Яблоновського, в історичних джерелах патетично іменувалася замком. Ця споруда, на думку польського історика мистецтва Анджея Бетлея, постала у 1723 р., тобто, ще тоді, коли був живим батько нашого героя.

На жаль, із тих давніх часів до нас не дійшло жодного зображення кривинського «замку». Про деякі нюанси того, який вигляд, швидше за все, повинна була набути тутешня резиденція, довідуємося із нотатника, що належав Станіславу-Вінцентію. В записах є повідомлення про фасад будівлі зі скульптурами античних божеств Марса й Паллади та гербами Прус ІІІ (Яблоновських) і Пилява (Потоцьких).

Схоже, поблизу входу планувалося вмістити пам’ятну таблицю. Текст її повідомляв би, що до тодішньої кондиції будівлю приведено в 1723 р. завдяки старанням подружжя Станіслава-Вінцентія Яблоновського і Йоанни з Потоцьких. Внутрішньою прикрасою будівлі, очевидно, мала стати картинна галерея, бібліотека, каплиця, а зовнішньою — сад, про існування якого натякає у своїх записах уже Станіслав-Вінцентій, хоча традиційно вважалося, що його заклав на межі XVIII — XIX століть ірландець Дионісій Макклер.

Поблизу резиденції Станіслав-Вінцентій у 1737 р. фундував костьол в ім’я св. Антонія Падуанського. Фрагмент зовнішнього вигляду цієї будівлі відомий на сьогодні із зображення Кривина, створеного близько 1815 року.

Як онук великого коронного гетьмана був господарем Нетішина і Кривина

Вигляд Кривинської резиденції. Мідерит за малюнком Л. Ц. Фурманна (бл. 1815 р.). На другому плані — костьол св. Антонія Падуанського, що його фундував Станіслав-Вінцентій Яблоновський у 1737 році.

Про життя та особливості господарювання Станіслава-Вінцентія у Кривині, Нетішині, інших навколишніх маєтках могли б розповісти документи, листи з родового архіву. На жаль, більшість його матеріалів, як видається, згоріли в роки революційного лихоліття початку минулого століття.

В лютому 1737 р. між синами руського воєводи Яна-Станіслава Яблоновського відбувся розподіл родинних маєтків. З подальших історичних відомостей знаємо, що Кривин залишився в руках Станіслава-Вінцентія, Димитр-Александр став господарем Підкаменя, а третій брат, Ян-Каєтан, отримав у посідання Старий (очевидно, частину) й Новий Остроги. Понад те, кожному братові припало по 2,5 мільйони злотих, а також визначені частки родинних боргів. З розмежувального документа (1738) додатково довідуємося про те, що тутешні села Вельбівно, Нетішин, Плужне, М’якоти й Дертка дійсно належали Станіславу-Вінцентію.

Відтак, наш герой втратив Острог. Це, однак, не завадило йому й далі використовувати у своєму титулі формулу «на князівстві Острозькому».

Дослідники без особливих пояснень представляють Станіслава-Вінцентія як людину занадто релігійну, а понад те — сповнену надуманих фізичних страждань. Гортаючи щоденникові записи (які князь, на жаль, вів непослідовно), розуміємо, що ці «вироки» до певної міри — упередженість. Перед нами — сповнений болю внутрішній світ людини, яка у молодому віці вже не мала здоров’я, втратила кохану дружину та чотирьох дітей; якій дійсно дошкуляли недуги, про що, вважаємо, крім безпосередніх розповідей свідчить і перелік ліків у його записнику, і вдячне надання лікареві-французові Йозефові Комбалазію плацу та дворика. Може, то негаразди спонукали його осмислювати життя та шукати високе, нетлінне?

Станіслав-Вінцентій помер 25 вересня 1754 р. у Любартові. Його тіло поховали у фундованій ним же каплиці в Ченстохові.

Поділитися посиланням:
FacebookTelegramViberWhatsAppX

Підписатися на наші новини у месенджерах:

Новини партнерів


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Я ознайомився/лася та погоджуюся з Правилами коментування та Політикою конфіденційності

Теґи публікації


Вам також може бути цікаво


Полісмени з початку року «виловили» понад пів тисячі керманичів «під мухою»: хто б’є антирекорд на Шепетівщині
Кашлюк не лікується кобилячим молоком та замовляннями: про небезпеку захворювання розповіла лікарка з Шепетівки
На Шепетівщині усім селом скинулися на РЕБ для земляка, що воює
На Шепетівщині неповнолітній дурив людей в Instagram

Читайте у цій рубриці


Великдень і пасочки: як язичницька спадщина окупувала найвеличніше християнське свято
Як середньовічний магнат на Хмельниччині замок будував
Після аварії на ЧАЕС потяг «москва-Хмельницький» перестав курсувати не одразу
«Земля три дні ворушилась… А потім все стихло»: спогади про закатованих у Шепетівці
FacebookTelegramViberWhatsAppX