Спогадами про Іловайський котел поділився шепетівчанин Денис Печенюк

25-річного шепетівчанина Дениса Печенюка у складі 51-ї бригади відразу після навчання направили на підкріплення до Іловайська.

Майже 5 діб в ешелонах військові добиралися на схід. А потім на автівках — до Іловайська.

Для багатьох побратимів Дениса події 2014-го стали бойовим хрещенням.

— До Іловайська ми не доїхали, зупинилися у селі Стила. Розвідники попередили, що на нас рухається колона. Ми зайняли оборону.

Зі слів військового, він не відчував страху, хоча став молитися за себе та побратимів.

— Ти розумієш, що маєш думати не лише про себе, але й про товаришів, прикриваючи їхні спини. За кілька місяців під час «учебки» ми здружилися.

Колона розділилася: частина на чолі з командиром продовжила рух до Іловайська, а частина під командуванням старшого сержанта залишилася на в Стилі.

— Ми добралися до села серед ночі, а з Іловайська вже відступали військові. Вони кричали: «Не їдьте туди, там жах!!!» Ми спостерігали, як стріляють ворожі «Гради», не стихали звуки від пострілів. Наш старший сержант від побаченого втратив самоконтроль, став себе неадекватно вести. Отямившись, він відмовився від командування. Він пояснив, що не може взяти на себе відповідальність за життя багатьох людей. Тоді молодший сержант, розуміючи всю складність ситуації, взяв командування на себе. Він наказав загнати техніку в поле та направив кілька військових знайти прикриття. Захистком для нас стала водогінна труба. Під час розвідки знайшли підвал, де й переховувалися, виставивши варту.

Вже зранку повернувся командир та прийняв рішення зайняти оборону в цьому населеному пункті.

— Стояла спека, переважно пили воду, а продуктів взагалі не мали, взагалі, вже другу добу не їли.

Ситуація стала погіршуватися.

— Розвідники сказали, що на нас рухається колона, попереду якої танк, а позаду йдуть БТРи. У нас не було достатньо боєприпасів тримати бій, тому наш командир дав наказ відходити до російського кордону, обійшовши поле соняхів. Також попередив, щоб нічого зайвого з собою не брали. Довелося залишити особисті речі там, а взяти лише залишки боєприпасів.

Вже піднявшись на горб, побачили, що село обстрілювали бойовики.

— Ми направилися до запасної бази. Але її командир на територію нас не впустив. Сказав, що ми без наказу залишили бойові позиції. Розвідка підвечір нас попередила, що вночі накриють «Гради». Ми почали вкопуватися. На сім чоловік мали дві лопати, штикову та саперну. Хлопці навіть руками гребли. Вдалося знайти сокиру, щоб зрубати дерево і накрити бліндаж зверху. Тоді погодилися: «Влучить, то влучить».

Вже зранку до військових звернувся полковник і запропонував повернутися в Іловайськ.

— Ми сказали, що давайте техніку, тоді ми поїдемо. Не даєте, то ми відмовляємося їхати. Нас звинувачували в дезертирстві. Але Росія саме в цей день оголосила про коридор для українських військових, тому нам дали вантажівку, щоб нас переправити в більше безпечніше місце.

Згодом, здавши зброю, Денис разом із іншими військовими самотужки добрався на підконтрольну Україні територію, а потім — у Дніпро.

Загалом Денис перебував з 19.12.2014 до 17.02.2015 на Донеччині, а з 17.04.2015 до 5.06.2016 — на Луганщині.

Нині працює чоловік у в/ч-2007.

Поділитися посиланням



3 коментарі до статті «Спогадами про Іловайський котел поділився шепетівчанин Денис Печенюк»

  1. Ирина Борискина коментує:

    Денька,ты молодец,ты наш ГЕРОЙ.

  2. Vetal коментує:

    Денис молодець навіть пройшовши пекло війни залишився адекватною нормальною людиною вірним своїй батьківщині !!!За Україну за її волю !!!Так тримати !!!


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



Безоплатна правова допомога

Новини партнерів


Читайте у цій рубриці