5 років минає як загинув в АТО перший шепетівчанин

19 червня минає 5 років із дня загибелі в зоні АТО шепетівчанина командира 1-го батальйону 24-ої окремої механізованої бригади полковника Ляшенка Ігоря Вікторовича.

Його військової майстерності вистачило б на армію, його доброти, щирості, любові та поваги до людей, здавалось, на весь світ.. Він був цілеспрямованою людиною, офіцером високої честі та совісті.

У червні 2014 року Ляшенку було 36 років, 20 із них пов’язані з армією. Від лейтенанта до полковника, від командира механізованого взводу до командира механізованого батальйону — такий ріст його військової кар’єри. За цим успішним ростом — роки напруженої праці, навчання, глибокої відданості військовій справі.

Мама Любов Володимирівна згадує:

«Ігор готував себе до військової справи з шкільних років. Він займався спортом, читав книги на військову тематику. Любив у всьому порядок та дисципліну. Ми з батьком гордились, коли син став курсантом Одеського інституту Сухопутних військ, хвилювались, коли його, як кращого офіцера, послали на службу у складі українського контингенту в Косово. Ми часто їздили в Яворів, де син служив у 24-ій механізованій бригаді. Раділи, що в сина гарна сім’я. Його дружина Альона була і є мені за дочку, а внуки Ігор та Настя для нас дуже дорогі. За відмінну службу в Збройних Силах, в Югославії син мав багато грамот та нагород. Ми бережемо їх, як пам’ять про нього. У нашому домі на почесному місці куточок пам’яті сина. Страшний біль втрати не вщухає… Ігор завжди з нами…»

Хочеться підкреслити, що саме батьки Любов Володимирівна та Віктор Васильович виховали в характері сина найкращі риси. Низький уклін їм та глибока вдячність і шана за сина. Мама та дружина розпочали збір спогадів про Ігоря, які були передані в музей. Це дало можливість у 2017-му році видати книгу «Ігор Ляшенко. Позивний «Беркут». Спогади — це та життєва ниточка пам’яті між поколіннями, яка ніколи не повинна обірватися. Їх неможливо читати без хвилювання…

Із спогадів генерал-майора Павлюка О. О., який у 2014-му році був командиром бригади:

«…Відмінна навченість і згуртованість особового складу першого механізованого батальйону проявилась із перших днів виконання завдань на Сході України… Ігор Ляшенко проявив себе вимогливим і турботливим командиром: виїжджав на місця виконання завдань, перевіряв несення служби на блокпостах, навчав молодих офіцерів, сержантів та солдатів, разом із ними виконував бойові завдання. Комбат Ляшенко вміло керував боєм 19 червня 2014 року на лінії смт Ямпіль — с. Закітне, та БТР, на якому він їхав із групою розвідників, потрапляє на засідку терористів. Зав’язався бій, у якому загинуло 7 чоловік, серед них — комбат. Це були перші втрати героїчної 24-ої механізованої бригади. За загибель наших товаришів ворог заплатив сповна, за інформацією, яку поширили НЗФ (незаконні збройні формування), був знищений батальйон противника «Ямпіль», втрати пораненими і вбитими склали понад 100 осіб. Ігор Вікторович Ляшенко назавжди залишиться в нашій пам’яті справжнім офіцером, добрим командиром для підлеглих і товаришем для друзів, людиною, яка достойно жила та відважно загинула».

Старший лейтенант Петро Мотрук, учасник бою, згадує:

«У Закітному бій був важким… Ми його виграли. Через пару днів після того бою Гіркін ( командир сепаратистів) написав у себе в соцсєтях, що працювали елітні війська. Ми зайняли одну з висот, до нас під’їхав зам комбата із хлопцями. Ми дізнались, що загинув комбат Ігор Вікторович Ляшенко. Я ніколи не бачив, щоб плакала така кількість чоловіків одночасно. Ми його поважали. Нас було 150 чоловіків, і усі шанували комбата, стоячи на горі…».

Полковник Ковтун О. П.:

«…Це людина з великої літери, справжній надійний друг. Який прийде на допомогу, навіть, якщо не може допомогти — підтримає добрим словом, мудрою порадою. Його життя обірвалось за нас, за Україну… Чому Господь забирає кращих?»

Майор Скородумов С. Ю.:

«У Яворові ми дружили сім’ями. Ігор був люблячим батьком, чоловіком. Як командир був завжди справедливим, добропорядним, справжній офіцер, приклад для багатьох підлеглих, командир з великої літери…»

Старший прапорщик Нечипоренко О. В.:

«Людина з великої літери. Ніколи не боявся говорити правду. Був добрим і строгим, із повагою ставився до солдатів. На війні комбат показав себе з найкращої сторони: з ним не страшно було йти в бій, він завжди був надійним, впевненим, сильним. Постійно об’їжджав блокпости, розпитував солдатів про умови життя, підбадьорював їх. Вибухи, постріли того першого бою неможливо забути, а ще — страшний біль втрати комбата і наших хлопців. Полковник Ляшенко І. В. заслуговує великих почестей та високого звання Героя України.»

У 2019-му році Олександр Вікторович подарував музею пам’ятний прапор, присвячений комбату. Це тепер музейна реліквія.

Сержант М. Бабій:

«…Весною 2014-го року ми вирушили з місця постійної дислокації для виконання завдань. Це був переломний момент в душі кожного з нас. З перших днів ми були твердо настроєні на різний розвиток подій, але сама думка, що ми під командуванням кращого командира, не давала нам жодних хвилювань і вагань у наших діях. Складність обставин була дуже велика, та комбат знаходив час для бійців, цікавився їхнім здоров’ям, побутом, особистими питаннями. Він був для нас і командиром, і другом, і батьком. І сьогодні у стінах, і на території 24 ОМБр відчувається постійна присутність і підтримка полковника Ляшенка І. В. Він завжди з нами, для нас він живий, він в наших думках і в нашій пам’яті.»

Радіотелефоніст Паршикова Катерина:

«Комбат перший — так називали його в нашій 24-й Залізній. Його позивний — «Беркут». Ігор Вікторович був лідером і вів за собою, був прикладом, як для колег офіцерів, так і для нас, підлеглих. З ним всі почували себе впевнено, його безстрашність передавалась іншим. Не чоловік — кремінь. Намагався максимально всіх навчити бойовій справі, наче відчував, що скоро це пригодиться. Як когось із бійців похвалить, то у хлопців крила виростали. Кожного вмів підбадьорити, надати впевненості в собі. І за кожного вболівав, як за свою дитину. Любив звертатись словом «солдатик», це коли бачив когось без настрою: « Ей, солдатик, чого носика повісив.» У комбата завжди був ясний і бадьорий погляд, тверда хода, гордо піднесена голова, широко розправлені плечі, справжній Беркут. Його здалеку було видно. І з ним нічого не було страшно. Наш батальйон був як один живий організм. В бригаді, мабуть, не було дружнішого такого колективу. Наші хлопці з почуттям гордості називали його: «Наш комбатище». Він назавжди залишився в наших серцях та у вигляді беркута ширяє на шевронах 1-го батальйону».

Ігор Вікторович був найкращим офіцером у бригаді, ним завжди гордились батьки. З нього брав приклад менший брат Ярослав, який теж військовий, майор, учасник АТО. Із слів Ярослава:

«В моєму вихованні Ігор відіграв дуже велику роль. Він дав мені знання, які допомогли стати офіцером. Ми служили в одній частині. Я мав змогу бачити, як він себе поводить, я завжди міг запитати в нього поради та допомоги. Я бачив, що Ігор був суворим командиром, але справедливим і добрим. Він міг покарати, але завжди вислухає, чому не було виконано його розпорядження. І навіть людині, яку він покарав, ніколи не відмовляв в допомозі із службових питань чи особистих. Ігор був справжнім офіцером, який знає, що таке честь, обов’язок та відповідальність».

Ігор завжди мав міцний, надійний тил — хороша, дружна сім’я — дружина Олена, діти Ігор і Настя.

Із спогадів дружини:

«…Нас поєднувало велике кохання, взаєморозуміння. Я часто Ігорю повторювала, що він — найкращий, як син — для батьків, як батько — для дітей, як чоловік — для мене. Він був «батьком» для своїх підлеглих, його любили і поважали за справедливість, доброту, вміння підтримати, допомогти. «Такого комбата і офіцера бригада чекала 13 років,» — це думка одного з офіцерів. …Ми разом подолали багато труднощів, з таким чоловіком нам з дітками нічого не було страшно. Ми жили, як за кам’яною стіною, завжди відчували себе в безпеці. Дивлячись на наших діточок, ти завжди у мене перед очима. І в серці…».

Із спогадів сина Ігоря :

«Мама мені завжди говорить, що я дуже схожий на тата. А я дуже цього хочу і прикладаю зусилля, щоб стати таким, як тато. Кожний свій вчинок, кожний крок я рівняю на тата, уявляю, як вчинив би він. Я дуже пишаюсь своїм татом і докладу максимум зусиль, щоб він пишався мною».

Найсвітлішим сонечком для Ігоря була донечка Настя.

«Я дякую моєму найкращому татусеві за життя, за його любов. Я вірю, що він бачить нас з небес, радіє нашим з братиком успіхам, оберігає нас. Ми тебе не підведемо, рідний наш татусю».

В Олени велика і відповідальна місія — виховати дітей. Вона сильна жінка, спогади про Ігоря не дають їй права здаватись. Пішла на контрактну службу, учасник АТО, у цьому році закінчує факультет практичної психології Міжнародного економіко–гуманітарного університету м. Рівне. Радують діти: Настя успішно закінчила 5 клас, Ігор — перший курс Львівського національного лісотехнічного університету.

Сім’я Ляшенків вдячна за пам’ять про син, чоловіка, батька. В родині свято бережуть нагороди Ляшенка Ігоря Вікторовича. Серед них найсвятіша — орден Богдана Хмельницького I ступеня, яким нагороджено офіцера посмертно у 2014 році, у цьому ж році отримано церковну нагороду — медаль «За жертовність і любов до України». У 2016-му році Указом Президента України полковника Ляшенка І. В. нагороджено відзнакою Президента «За участь в антитерористичній операції», у цьому ж році Всеукраїнське об’єднання «Країна» нагородило медаллю «За оборону рідної держави», а мамі вручено медаль «За незламність духу». У 2018-му році медаль «За вільну Луганщину» вручено сім’ї Луганською обласною спілкою учасників бойових дій АТО.

У Шепетівці на честь Ігоря Ляшенка названо вулицю та провулок, на фасаді будівлі ЗОШ № 3, де він вчився, відкрито меморіальну дошку. Полковник Ігор Ляшенко — Почесний громадянин міста Шепетівки та Яворова.

Вічна пам’ять і шана Герою!

Поділитися посиланням



5 коментарів до статті «5 років минає як загинув в АТО перший шепетівчанин»

  1. Svetlana Simagina коментує:

    Герої не вмирають!

  2. Леся Ян коментує:

    Просять поширювати по різних.
    https://www.facebook.com/groups/367206907439123/permalink/458131328346680/?app=fbl

  3. Люда Свінціцька коментує:

    Співчуваю рідним…Вічна пам”ять Герою…

  4. Людмила Жучкова коментує:

    Слава Герою!!!

  5. Вован коментує:

    Вы думаете майдаунское кодло мучит совесть за погибших людей? По их трупах “эффективные менеджеры” пришли к власти, заработали бабло, сплавили его через офшоры, и уже сидят на испанских чемоданах.

    А вы тут воюйте до последнего украинца, за право мыть польские сральники…


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



Новини партнерів


Читайте у цій рубриці