Шепетівка слухала, як плаче земля: історія Савинської громади, що вижила
Нещодавно Шепетівку відвідала начальниця Савинської селищної військової адміністрації, що на Харківщині, Оксана Супрун. Її приїзд — частина урядового проєкту «Пліч-о-пліч». Але насправді — це більше, ніж формальність. Це зустріч двох громад: однієї, що розташована на умовно безпечній території, і тієї, яка щодня виборює право просто жити.
Тридцять кілометрів до війни
Савинська громада — деокупована, але не вільна від війни. До фронту — орієнтовно три десятки кілометрів. Розділяє цю лінію річка Оскіл. Туди ще досі долинає гарматна канонада. Адже Савинська громада є третьою лінією оборони з усіма фортифікаційними спорудами. Із 2 березня по 10 вересня 2022 року вона була окупована. І хоча російські загарбники пішли, залишили після себе спустошення…
Громада, яка вижила і зберегла душу
Загалом, Савинці — невелика громада на Харківщині Ізюмського району, але з великою історією. Саме селище засноване у 1671 році, воно завжди було вільним: тут не знали кріпацтва. Це — козацьке поселення, у якому навіть дві окупації під час Другої світової та окупація під час повномасштабного вторгнення росіян не змогли зламати дух. І нині їхнє гасло звучить гучно і по-справжньому: «Незламні, вільні і відроджені».
Із 2020-го року до Савинської громади входить 18 населених пунктів, які поділені на 4 старостати.
Втрати, які не порахувати, і серед них — люди
Колись жвава і сповнена життя громада тепер налічує лише 5860 мешканців. 1115 із них — внутрішньо переміщені особи. Сотні будинків знищено. У селах зникли магазини, заклади культури та освіти, ФАПи… Не лишилося жодного вцілілого сільгосппідприємства.
Найбільший відтік людей стався через руйнування житлового фонду.
— У цей період в громаді, яка налічує 18 населених пунктів, було пошкоджено офіційно 708 житлових будинків, але їх реально більше 1000. Адже найпоширеніша проблема сільських територій — відсутність правовстановлюючих документів на житлові будинки. Пошкоджені та знищені 22 громадські будівлі і споруди, 1 об’єкт інфраструктури життєзабезпечення населення. Пошкоджено 10 провідних сільськогосподарських підприємств, СТО, магазини, транспорт тощо, — розповідає Оксана Леонідівна.
На жаль, через війну в громаді залишився лише один заклад загальної середньої освіти — це Савинський ліцей із філією (тут 605 учнів), три заклади дошкільної освіти, дві амбулаторії ЗПСМ і три ФАПи. До повномасштабного вторгнення ФАПів було 12.
На демонтаж пошкоджених будівель, які вже не підлягають відновленню, громада потребує величезних коштів. Пані Оксана зазначає, що такі роботи є дуже необхідними, адже ці приміщення становлять небезпеку.
Поля, які плакали вогнем
У 2022 році поля Савинців «цвіли»… вогнем. Ворог забрав усе. Із 10 провідних сільськогосподарських підприємств не залишилося нічого. І жодної одиниці техніки.
— Виганялося усе, що не знищувалося на місцях. Трактори John Deere, на яких було встановлено GPS-навігатори, відстежили у ростовській області, — розповідає Оксана Леонідівна.
Та навіть на випаленій землі знову сіють, орють, працюють. Ті, хто залишився, почали з нуля — у вагончиках і з голими руками. Самотужки розміновували поля, аби знову сіяти:
— Фермери працювали, навіть коли 100 відсотків території було забруднено вибухонебезпечними предметами. Розмінування проводили своїми силами: пригнаними тракторами, які вони обладнували спецзасобами, аби потроху проходити і культивувати угіддя.
Земля, що вибухає
Савинська земля і досі всіяна смертоносними пастками. Вибухонебезпечні предмети усюди: у річках, на стежках, полях, у приміщеннях.
Особливу загрозу несуть «пелюстки». Це протипіхотна міна ПФМ-1 натискної дії радянського виробництва. Її називають «Пелюстка» чи «Метелик»:
— Ними буквально засіяна уся територія. І хоча пелюстка не вбиває, але дуже шкодить: відриває частину ніг, — пояснює Оксана Леонідівна.
Нещодавно на території села Довгалівка мешканці випасали своїх корів. Одна з них наступила на міну, яка не схожа ні на протитанкову, ні на протипіхотну:
— Рештки корови, зокрема серце і легені — збирали на усіх ближніх деревах.
Отож у громаді постійно та активно проводиться робота щодо поводження із вибухонебезпечними предметами.
«Мед мінних полів»
Загалом, площа території громади, яку вже очищено від вибухонебезпечних предметів, складає 269,68 км². Свого часу на розмінування чекає ще 155,52 км². Це ліси і поля. Повністю очищений лише житловий фонд, лінії електропередач, газогони, об’єкти критичної інфраструктури. Як виходити наразі з цієї ситуації — у громаді не знають. Адже розмінування територій поки що не є у пріоритеті.
Аби привернути увагу до проблеми замінованих територій та розповісти світу цю страшну правду, минулого року у Німеччині Савинська громада презентувала «Мед мінних полів».
— Це лімітована серія. Працюють бджоли, працюють люди, але ця територія у нас є повністю замінована…, — резюмувала очільниця Савинської СВА.
Після розповідей у громаду приїхали місії з-за кордону, які займаються гуманітарним розмінуванням.
— Одна з найважливіших причин важливості розмінування — повернення на територію сільсгоспвиробників. І якщо говорити про стратегію розвитку громади, то тут планують не лише вирощувати продукцію, а й у подальшому — її переробляти, додала спікерка.
Перші баночки меду були схожі на бомбочки. Другі — як соти. Це — мирна історія меду замінованих полів.
І саме таку баночку очільниця СВА подарувала міському голові Віталію Бузилю під час візиту в Шепетівку.
Музика, обпалена війною
У громаді до повномасштабного вторгнення існувала музична школа, побудована у повоєнні роки — будівля 1949 року. У червні 2022-го року туди був «приліт» величезного касетного снаряду, який повністю розірвав дах. Як підсумок, були втрачені усі музичні інструменти. Наразі будівля повністю відновлена.
— Ми втратили всі музичні інструменти. Я всім своїм друзям по світу говорила, що музична школа в селі — це так круто. І лише троє педагогічних працівників саме музичної школи залишилися на місцях. Вони готові були працювати з дітьми, але не було з чим. І мої друзі з Німеччини привезли скрипку. Вона — точна копія скрипки Антоніо Страдіварі, 1671 року. І коли діти взяли ту скрипку до рук, сказали: «Нам треба було, аби сталася війна, щоб ми в руках потримали такий ексклюзивний музичний інструмент»…
Наразі музична школа, яку відновили, запрацювала, і вже має своїх 27 вихованців. Крім того, тут є одна публічна бібліотека на п’ять філій і сім клубних закладів.
Після деокупації у планах громади було і відкриття художнього відділення. Але так сталося, що художниця, яка свого часу була внутрішньо переміщеною особою до Савинців з Бахмуту, переїхала до Івано-Франківська. Але їй тут дуже вдячні: за свій час перебування жінка разом із іншими мешканцями громади розмалювала всі зупинки та наземні протиосколкові укриття.
Парк на згарищі
Відвідуючи Шепетівку, пані Оксана мала змогу пройтися парком культури та відпочинку.
— Я була вражена, як у вас гарно та затишно… Для нас же наш парк став справжнім викликом. Бо після обстрілів з усіх дерев, які там росли десятки років, вціліли лише 15. Всі інші були посічені уламками, та з частинами снарядів. Ми викорчували те все, не витративши жодної копійки з бюджету. І висадили 700 дерев та кущів: від розмірів сіянця до 5-7-річних. Тепер у нас теж є парк і є клумби. І це була перша толока, яку ми провели з громадою. 300 осіб вийшли на вулиці, коли я в телеграм-каналі у нашому спільному чаті повідомила про те, що нам подарували саджанці і їх треба висадити… 300 людей із граблями, відрами та лопатами на ранок долучилися до цієї події. Вони навіть билися, бо не всім вистачило хоча б потримати у руках кущик, — пригадує Оксана Леонідівна.
На фото — висадка спільними зусиллями 21300 саджанців сосни на 3 га території лісу, який нещадно спалювався окупантами влітку 2022 року.
Крім того, родини загиблих Героїв, а їх у громаді офіційно підтверджених 23 (багатьох доля невідома), долучилися до висадки ялинок. Кожна ялинка — як пам’ять. Як молитва. Як обіцянка.
Мрія про повернення
Громада, будь-що, хоче повернути умови для того, аби на деокуповану територію захотіли повертатися люди.
— У громаді працюють всі. Ми не кажемо: «Дайте нам гроші». Ми кажемо: «Дайте шанс — ми самі зробимо». Ми готові максимально і активно брати участь у всіх проєктах: від найменших, як, до прикладу, встановлення фігурок хлопчиків біля пішохідних переходів — і масштабних — будівництво модульних котелень та відновлення будинків, — резюмує Оксана Леонідівна.
І справді, завдяки активності громади та її керівництву, тут вже чимало змін. За підтримки партнерів, міжнародних організацій, європейського інвестиційного банку, фондів тощо вже втілено ветеранський проєкт, відновлено частину дитячих майданчиків, зупинок, є часткове водопостачання, замінені водогони, замінені вікна в багатоквартирних будинках тощо…. Громада повністю перейшла на автономне опалення, відновила ЦНАП, отримала автобуси, встановила відеоспостереження. Тут збудували укриття за всіма стандартами — бо знають, що прилетіти може знову.
Тризуб як символ ідентифікації нації
У центрі громади стоїть великий кований тризуб.
— Це був перший проєкт, який ми реалізували з нашими сільгоспвиробниками. Вони, втративши все, і не маючи ні копійки за душею, скидалися хто скільки міг — від 100 гривень і до 1000. Це все було заради того, аби показати, що це українська територія, сповнена патріотичного духу. Поруч — прапор і Алея Слави. Пам’ять. Сила. І майбутнє, — резюмувала голова СВА.
Виклики громади: історія про лом та соціалізацію ромів
Специфіка території — селище Савинці налічує 25 відсотків ромського населення. Голова СВА зазначає, що найбільшим викликом було соціалізувати ромів, включити їх у роботу, аби в громаді не говорили, що вони нічого не роблять, а отримують найбільше від різних організацій, оскільки є соціально-вразливою категорією населення, багатодітними тощо.
— Це був шалений виклик: навчити їх вчитися та працювати. Бо в них школа до 4-го класу, а далі — все… Є в мене такий у громаді, який говорив: що ви з мене хочете, який 11-й клас? Мені дитину бавити треба. Але ми його переконали і навіть пообіцяли, що в майбутньому з’являться шанси навіть стати депутатом, — каже пані Оксана.
Відтак, додає:
— Ми коли робили ляльки (це фішка Харківської області і саме така лялька вперше була презентована Папі Римському) і долучали всіх дітей, то ромські мами зі своїми чадами перші прийшли їх виготовляти… Нам було так важливо показати їм усім, що це наша спільна справа.
Під час зустрічі пані Оксана пригадала свій перший день на посаді в громаді після деокупації:
— Приходить до мене один дідусь і каже: «Леонідівна, давайте знайомитися. У мене роми вкрали лом». Я йому говорю, що будемо розбиратися… А сама ж перший раз у громаді. І от телефоную я умовному «барону» і кажу: «Тут мені розповіли, що роми вкрали лом». Питання, сказав, зараз вирішиться. Через невеликий проміжок часу приїжджає бус, я його відкриваю, а там вщент забито тими ломами. Він питає в мене: «Який вашого діда?» А я йому відповідаю: «Тут питання інше: зараз решта людей прийдуть за своїми ломами». На що він мені додає: «Давайте так: ви не лізете в наші справи, а ми у ваші, але соціальну напругу будемо знімати». Ситуація завершилася благополучно… Наразі роми в мене одні з найактивніших волонтерів: вони працюють, плетуть сітки, виготовляють кікімори. Ті, хто займається купівлею-продажем пуху, пір’я, горіхів тощо — кожного тижня передають до 50 кілограмів сала. Аби воно зберігалося, вони купили вакууматор і передають його упакованим.
«Їжачки» з підвалів
Пані Оксана згадує та пишається дітьми, яких витягували з підвалів…
— Вони були «їжачками», не контактними. Але за пів року роботи з фахівцями із соціальної підтримки ми їх зробили життєрадісними та активними. Вони дійсно є учасниками різних конкурсів різних рівнів, — додає спікерка.
У громаді це вважають неабияким досягненням. Адже це покоління тепер малює мир і мріє про Перемогу.
Вишиванка — генетичний код нації
У День вишиванки, а він вже незабаром у травні — Савинці розцвітають по-особливому. Тут навіть дерева — мовби живі учасники свята — одягаються у вишиванки.
На центральних вулицях стовбури дерев прикрашають візерунками: де колись була лише біла фарба — тепер з’являється народна вишивка. З допомогою трафаретів наносяться символи роду, сили, пам’яті.
І кожна вулиця, кожне дерево перетворюється на ниточку вишитого рушника, що огортає територію ніжністю, теплом і гордістю за рідне. Бо це — Україна. Це не просто територія. Це — символ. Символ болю, втрати, незламності й величезного серця.
Савинці — це не просто точка на мапі
Наразі Савинська громада — це душа нації, розірвана, але не скорена. Це — серце України, обпалене війною, але сповнене надії. І саме для таких громад існує «Пліч-о-пліч». Бо поруч — ми сильніші. І голос Оксани Супрун у Шепетівці був про любов, про обов’язок пам’ятати і допомагати — не разово, не формально, а по-справжньому, пліч-о-пліч.
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь