Морять голодом, б’ють та цькують собаками: знущання над українськими полоненими
Близько 10 тисяч українських військовополонених може нині знаходитися у тюрмах у Росії та на тимчасово окупованих територіях. Такі дані наводять у громадській організації «Вояцький визвіл», яка займається українськими бранцями. Але ці оцінки — дуже приблизні, адже росіяни приховують інформацію про українських полонених та не дозволяють їм переписуватися з рідними.
Сім’ї місяцями не знають, де їхні близькі та в якому вони стані. Чи не єдині звістки надходять від інших військових, яким вдалося повернутися із полону за обміном. Що ж відбувається за колючим дротом російських в’язниць, з’ясовував — читайте у матеріалі.
Кожен вихід полонених із камери — велика ймовірність бути побитими
Мапу із 42 місцями утримання українських армійців у Росії склали правозахисники із Медійної ініціативи за права людини. Вони поговорили із більш ніж 50 колишніми військовополоненими, щоб з’ясувати, де та в яких умовах тримають наших військовополонених.
За їхньою інформацією, тортури, це те, з чим стикаються всі українські бранці у російських застінках. Знущання починаються одразу по прибуттю до СІЗО чи колонії. Як розповіла під час брифінгу в Медіацентрі Україна — Укрінформ журналістка-розслідувачка Марія Климик, на тюремному жаргоні це називається «прийомкою».
«Коли їх привозять у це місце утримання — це обов’язково побиття. Це їхнє так зване знайомство з місцем, де будуть перебувати тривалий час», — розповіла Климик.
Далі кожен вихід полонених із камери означає велику ймовірність бути побитими.
«Для них будь-який такий вихід — це те, чого вони боялися найбільше. Тому що або тебе вели на допит, де продовжували знущання, або в камері проводили перевірку в той час, коли ти стояв притиснутий до стіни і тебе теж били. Або тебе виводили на прогулянку, де знову ж таки тебе били. Або, як це було у Воронезькій області, на тебе нацьковували собак, які тебе кусали, рвали робу», — розповіла журналістка.
«Я повернувся з полону мінус 18 кілограм. Це за два місяці»
Колишній в’язень Олександр, якого тримали у Брянському СІЗО в Росії, пригадує постійний голод, від якого страждали в’язні.
«Ми як засинали голодні, так і прокидалися голодні. Я повернувся з полону мінус 18 кілограм. Це за два місяці», — свідчить Олександр.
Каже, порції були дуже малими, а обід — водянистий суп, рагу і шмат хліба — вміщався у половину алюмінієвої кружки.
Про голод, як ще один вид знущань, розповідає і Климик:
«Усі звільнені з полону говорять, що їх там не годували. Те, що вони їли, це якась недоварена їжа, відсутність фруктів та овочів. Єдине, що їх завжди рятувало, — це хліб. Завдяки цьому вони могли вижити. Але ми бачимо на фотографіях звільнених із полону, наскільки вони втратили вагу», — каже розслідувачка.
Таблетка валідолу, як засіб від всіх хвороб
Стикаються військові із майже повною відсутністю медичної допомоги. Так колишня військовополонена Олена, яка повернулася із жіночої колонії у російському місті Валуйки, пригадує, що часто тюремні лікарі взагалі відмовлялися прийти на прохання бранок. А коли приходили, то ледь не від всіх хвороб давали таблетку валідолу.
«Ми чули, як вони казали: «Здохнуть — то здохнуть», — пригадує колишня полонена.
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь