У перехоплених розмовах окупантів йшлося, що: «Етіх шепетовських мажоров нада заваліть»

У перехоплених розмовах окупантів йшлося, що: «Етіх шепетовських мажоров нада заваліть»

Підполковник Андрій Круглов командує окремим зенітним ракетним дивізіоном зенітних ракетних комплексів «Бук-М1», який здатен вражати цілі на висотах від 15 метрів до понад двох десятків кілометрів та на відстані більше ніж 30 кілометрів.

У перехоплених розмовах окупантів йшлося, що: «Етіх шепетовських мажоров нада заваліть»

Комплекси мобільні — спроможні виконати стрімкий марш на сотні кілометрів. Дивізіон — потужний підрозділ з багатьма бойовими машинами. Однак вступити у бій та перемогти може навіть екіпаж однієї самохідної вогневої установки у складі чотирьох досвідчених зенітників. Командувати таким підрозділом — це справжнє військове мистецтво. Андрій Круглов зі своїм дивізіоном уже досяг у цьому найвищого рівня. Результативність підрозділу увійде в історію сучасних війн за панування в повітряному просторі.

Про перші дні війни і перші результативні бойові пуски

— Ранок 24 лютого наш зенітний ракетний дивізіон зустрів на бойових позиціях неподалік державного кордону України з Білоруссю в Київській області. У цьому районі ми перебували на навчанні вже місяць.23 лютого ми отримали попередження про очікувану активність росіян з білоруського напрямку в ніч на 24 лютого. Відтак вже о третій ночі я прийняв рішення вивести батарею на стартові позиції, ми перейшли у готовність номер один. Управління підрозділом здійснював зі свого командного пункту. Мав стійкий зв’язок з вищим командним пунктом, центром управління та оповіщення і отримував всю необхідну інформацію про обстановку. Російські літаки в цей час постійно підходили до нашого кордону і розверталися. Найбільш нахабні йшли буквально по лінії кордону. Згодом перший літак зайшов на декілька кілометрів у наш повітряний простір, швидко розвернувся і пішов назад. Такі дії можна було трактувати по-різному: як провокації, як залякування, як підготовка до активних бойових дій. Ще за деякий час ми отримали інформацію про ракетні удари по наших аеродромах.Ми посилили кругову оборону, аби захистити дивізіон від розвідувально-диверсійних груп росіян. Ворог застосував потужні засоби постановки радіоелектронних перешкод. Також ми отримали інформацію, що колони ворожої військової техніки рухаються в нашому напрямку, і невдовзі ми ризикуємо опинитися в оточенні. Підкреслю: зенітний ракетний дивізіон ЗРК «Бук М1» — це великий військовий колектив та багато одиниць бойової техніки. На той момент у нас в підрозділі були й військовослужбовці строкової служби, і військовослужбовці-жінки. Ми, ракетники, ведемо протиповітряні бої. Однак тоді всі ми були готові вступити в бій на землі.

У перехоплених розмовах окупантів йшлося, що: «Етіх шепетовських мажоров нада заваліть»

Невдовзі ми вже на власні очі бачили окупантів. Вести протиповітряний бій на цій позиції було неможливо. Необхідно було відходити в безпечний район, ближче до Києва. Я сформував дві колони техніки: автомобільну та гусеничну. Проклав для них два маршрути руху з урахуванням їхньої прохідності. Гусеничні машини йшли лісом, колісні — дорогами. Першими вирушали найважливіші бойові машини. Я залишав наші позиції останнім.Ми успішно виконали марш і зайняли нові позиції поблизу Бородянки. Зв’язався з командиром полку. Він розповів мені про радіоперехоплення розмов російських окупантів, які цілеспрямовано полювали на наш дивізіон: «Етіх шепетовських мажоров нада заваліть». Російські льотчики вже знали, де ми є.Довелося знову терміново змінювати позицію. Ми виконали марш у напрямку Макарова. Вже зранку 25 лютого здійснили перший бойовий пуск. Це був гелікоптер росіян. Летів дуже низько. Я його знищив зі своєї машини. Відразу після цього — швидка зміна позиції, аби не бути виявленим окупантами. Згодом стало зрозуміло, що й поблизу Макарова ми не можемо перебувати.Загарбники наближалися. Дивізіон знову виконав марш для зміни позиції. Я отримав наказ частину підрозділу відправити в безпечний район, а з іншою частиною прямувати в бік Києва та зайняти вигідні позиції для захисту столиці від ударів з повітря. На той час Макарів вже був окупований, автодорога Київ — Житомир у цьому районі перебувала під вогневим контролем окупантів. Ми знали це, але також знали, що мусимо боронити столицю. Тож виконали наказ. Знайшли дорогу в обхід Макарова — і зробили це на максимально можливій швидкості. Вийшли на околиці Києва в районі Білогородки. Тут я зробив два результативних бойових пуски і знищив дві цілі — літак і гелікоптер росіян. Це були перші три пуски, які я виконав особисто, власноруч натискав кнопку «пуск». Мав продемонструвати приклад офіцерам дивізіону. Далі пуски ракет виконували вже всі, хто мав робити це за своїми обов’язками. Зенітний ракетний комплекс «Бук-М1» — зброя колективна. Тож усі цілі, вважаю, знищував наш підрозділ.

Про збиті літаки й гелікоптери орків

— Наступний район виконання бойових завдань дивізіону — район Гостомеля і Ворзеля. Тут ми чекали на російські транспортні літаки з десантом. Загарбники не змогли створити умов для повітряно-десантної операції через опір наших сухопутних підрозділів. Стало зрозуміло, що десант не прилетить, тож ми знову повернулися в район Білогородки, де роботи для нас було достатньо. Тут ми знову знищили повітряну ціль. Але й самі були виявлені засобами розвідки рашистів. Їхня артилерія дуже швидко почала працювати по нас. Змінювали позицію вже під вогнем. Загалом, під час протиповітряних боїв ми постійно переміщувались, рухались, змінили десятки позицій навколо столиці. І постійно збивали літаки та гелікоптери росіян. Після тридцяти знищених цілей підрахунок та облік став звичайною рутиною. На даний час мій підрозділ виконав 45 бойових пусків та знищив 41 повітряну ціль. Вони вже не будуть нести смерть і страждання українцям. За можливості ми здійснювали пошуки збитих літаків та гелікоптерів, фотографували їх.

У перехоплених розмовах окупантів йшлося, що: «Етіх шепетовських мажоров нада заваліть»

Ми воювали з ворогом в небі, але були готові дати бій окупантам і на землі. Декілька разів ми потрапляли у вкрай небезпечні ситуації, опинялися практично оточеними, по нас вели вогонь з артилерії. Це вже історія підрозділу, історія України. Вся вона записана нашими руками в журнали бойових дій.

Про те, як воно — стати Героєм України

— Одного дня ми вечеряли поблизу щойно обладнаної позиції під Києвом, коли на мене засобами зв’язку вийшов один мій побратим. Запитав, як це, бути героєм. Ну я цьому ніякого значення не надав, пожартували, побалакали та й усе. Відразу зв’язуються зі мною інші друзі, колеги, бойові товариші. І всі запитують, як це бути героєм, вітають.

У перехоплених розмовах окупантів йшлося, що: «Етіх шепетовських мажоров нада заваліть»

Тільки після цього побачив відео зі зверненням Президента України і дізнався, що мені присвоєно звання Героя України. Відразу всім сказав і зараз повторюю. Це не лише моя заслуга, це бойова робота всього нашого підрозділу. У нас багато нагороджених за знищені цілі: солдати, сержанти, офіцери. Багато орденоносців, разом зі мною воює повний кавалер ордена Богдана Хмельницького.

Про дружину Катерину, яка є героєм для свого чоловіка

— Щодня я доповідав командиру полку про ситуацію. Відповідав на його запитання про бойову роботу, знищені цілі, життя і здоров’я особового складу, справність техніки. І наприкінці він завжди розпитував про родину. І відповіді на це я не мав. У той час, як ми збивали загарбників в небі над Київщиною, моя родина перебувала в оточеному Маріуполі. Дружина і двоє дітей сиділи в підвалі, а наш будинок, як і весь Маріуполь, планомірно знищували рашисти. Різні добрі люди намагалися допомогти витягти їх звідти. Якимось дивом дружина й діти вибралися з міста. Пішки з малою дитиною на руках, яка час від часу непритомніла, попутним автомобілем, вона з дітьми добралася до Бердянська. Там були люди, які взялися допомагати їм потрапити на підконтрольну Україні територію. Довезли їх до блокпоста окупантів. Всі плани змінила одна подія.

Збройні сили України успішно знищили великий десантний корабель рашистів в порту Бердянська. Росіяни у відповідь заборонили пропуск біженців, гуманітарних та евакуаційних колон. Автобус, який вивозив людей у Запоріжжя, стояв за півтора кілометра від блокпоста і вже точно б не під’їхав ближче через заборону. Тоді дружина прийняла важке рішення — бігти через блокпост і таки дістатись евакуаційного транспорту. Зі сльозами на очах, з усіх сил вона бігла з дітьми і таки змогла виїхати з окупованої території. Я вдячний усім, хто, ризикуючи своїм життям, рятував мою родину. Також дякую нашому місцевому депутату Андрію Гордійчуку, який взяв на себе розміщення родини та розв’язання різноманітних проблем. Моя дружина — мій герой, герой нашої родини.

Про протиповітряні бої і протиповітряних бійців

— Вся наша бойова робота зосереджена на досягненні двох цілей — знищити ворога в небі та забезпечити живучість людей і озброєння. Для цього командиру треба володіти багатьма якостями. Бути лідером. Поважати своїх підлеглих, тоді вони поважатимуть тебе. Будуть готові йти за тобою всюди: хоч через окупований Макарів, хоч у Гостомель, хоч у протиповітряний бій. Я бачив, як деякі інструктори в навчальних центрах, командири під час тренувань, створюють нервозну обстановку. Переконаний, що цього варто уникати. Усі мають бути впевненими у своїх силах.
На війні складно. Комусь важко постійно бути психологічно готовим до бою. У нас була ситуація, коли на позиціях ліворуч від нас противник вразив бойову машину. Ще за деякий час — машину на позиціях праворуч від нас. І я відчуваю, які думки в декого з моїх людей. Вони розуміють, що наступними можемо бути ми. Я підібрав щирі слова, які сам хотів би почути в такий момент. На завершення додав: ми не можемо дозволити їм літати в нашому небі. Ми на своїй землі і тільки ми можемо її захистити. Всі розвернулися і сіли у свої бойові машини. А за декілька хвилин ми знищили ціль.
Командир має розуміти та бачити повітряну обстановку, буквально відчувати її. Коли треба вимкнути апаратуру, коли змінити позицію. Скільки часу можна перебувати на одному місці. Є багато заходів, які допомагають нам, «шепетівським мажорам», уникнути ураження й перемогти ворога. Багато чого мене навчили мої командири. Тепер я навчаю своїх підлеглих. А ще їх навчає війна. Всі тактичні прийоми вони випробували не тільки на навчаннях, а й у бою.Протиповітряний бій — надзвичайно напружений і швидкоплинний. Найголовніше — злагодженість роботи підрозділу. Вирішальне значення тут має кожна секунда. Я, як командир дивізіону, перебуваю в командно-штабній машині.
Отримую інформацію від вищих командних пунктів та від бойових розрахунків. Бойовий розрахунок самохідної вогневої установки — чотири військовослужбовці. Командир, заступник, оператор і механік-водій. Всі дані невпинно оновлюються, всі рішення командир має приймати дуже швидко. Захоплення і супроводження цілі, підготовка ракет до стрільби, підготовка польотного завдання для ракети, визначення оптимального часу для пуску. В якийсь момент оператор вмикає передавач підсвічування. Цієї миті в кабіні льотчика прилади подають звукові і світлові сигнали. Він розуміє, що по ньому ведуть вогонь.
У бою з’являється жага до перемоги, азарт. Всі прагнуть виявити ціль та знищити її. Та це не так просто. Росіяни можуть комплектувати свої піхотні підрозділи ким завгодно, випадковими людьми, які вперше тримають в руках автомат. Але з авіацією справа інакша. Тут всі професіонали. Вони не навчальні цілі, які просто захоплюєш і знищуєш. Льотчики виконують протиракетні маневри, маневри висотою, швидкістю. У них чимало прийомів, які вони застосовують, щоб вижити і спробувати знищити нас.Всі ми напевно бачили такі кадри в мультфільмах, коли в персонажів очі стають великими і квадратними. Після бою оператори зенітного ракетного комплексу виходять із машин з подібними очима. Ніби всю ніч телевізор дивилися. Оператор під час протиповітряної дуелі постійно вдивляється в індикатор, аби помітити і ні на мить не випускати з уваги маленьку цятку. Це ціль. Він навіть кліпнути оком не може. Оператор мусить не пропустити мить, коли від цятки відділиться ще менша цятка. Це протирадіолокаційна ракета, яка призначена для знищення засобів протиповітряної оборони. Бортові системи літака можуть виявити і захопити ЗРК як ціль майже за сто кілометрів. Як правило, десь за 30–50 кілометрів льотчики випускають ці ракети. Якщо бойовий розрахунок відразу помітить пуск ракети, то це дає йому 30 секунд часу, щоби блискавично швидко змінити позицію.Російські льотчики бояться нас. Не хочуть літати там, де ми їх збиваємо. Ми знаємо, що практично на кожний виліт рашистські стерв’ятники отримують два завдання. Перше, це робота по визначених координатах — бомбардування чи завдавання ракетного удару по цілях у визначеному районі. Друге, це пошук і знищення зенітних ракетних комплексів. Вони летять на завдання і шукають наші «Буки». Відбомбились — і на зворотному шляху знову шукають «Буки».

Про ванну на війні

— Навіть просто помитись під час війни іноді складно. Одного разу була така ситуація. Мій підрозділ стоїть на позиціях під Києвом. Живемо в тимчасових бліндажах. Щоби помитися, вирішили скористатися гостинністю місцевого жителя. Він приїхав на бусику забрати певну кількість людей до себе додому, аби ми прийняли душ. Звичайно, всі одразу поїхати не можуть. Один бойовий розрахунок несе чергування, інший — разом зі мною буквально на хвилини їде помитися. Саме в цей час засобами зв’язку оголошується готовність номер один. Мокрий і в піні я нашвидкуруч одягаюсь і одночасно віддаю команди бойовому розрахунку, який чергує. Всі працюють добре і знищують ціль. Тепер самохідна вогнева установка швидко змінює позицію. І вже наш другий бойовий розрахунок має приступити до бойової роботи. Мокрі, вони вже під’їжджають до своєї машини і швидко займають місця. Я також вже на своєму місці в командно-штабній машині. Командую вийти на позицію. Розрахунок захоплює ціль, знищує її. Перший бойовий розрахунок вже повторно готовий до бойової роботи. Він знову вступає у протиповітряний бій, захоплює ціль і знищує її. Після пуску змінює позицію, а другий розрахунок приступає до пошуку цілі. Всі вже й забули, що хотіли просто помитися. Ми змінюємо позиції і аналізуємо бойову роботу.

Про підготовку і сили битися з окупантами

— Ми завжди сумлінно готувалися до виконання завдань за призначенням. Після 2014 року підготовка набула нових рис. Розуміли, що нас атакуватиме ворог, який переважатиме чисельно та озброєнням. І права на помилку в нас не буде. Розглядали всі можливі сценарії. Обмінювалися знаннями і досвідом під час різноманітних зборів командирів. Приділяли велику увагу навіть, на перший погляд, незначним аспектам, наприклад: як найкраще здійснити марш, замаскуватись, аби залишитись непоміченим.Ми спілкувалися з нашими льотчиками, аби вивчити їхні вразливі місця, щоб краще розуміти логіку дій ворожих авіаторів, їхні можливості у протистоянні з нами.Росіяни нас недооцінювали. Були впевнені, що за декілька годин вони знищать більшість засобів Повітряних Сил ЗС України, а решта не зможе їм протистояти. А ми вистояли. І стоятимемо далі. Ми — на своїй землі, над нами — наше небо. Ми захищаємо свої родини, свою Батьківщину.

Поділитися посиланням:
FacebookTelegramViberWhatsAppTwitter

Новини партнерів


8 коментарів до статті «У перехоплених розмовах окупантів йшлося, що: «Етіх шепетовських мажоров нада заваліть»»

  1. Tetyana Naumets коментує:

    Заваліть іх іхніх дітей і внуків

  2. Svitlana Nagornaya коментує:

    Герой! Дякуємо! Пишаємось!

  3. אנטולי מרדר коментує:

    Шепетовских хрен завалишь

    • Яна коментує:

      А звідки рашисти взнали про шепетівських? Хто їм сказав?

  4. Інна Микитюк коментує:

    Дякуємо вам!!!

  5. Слава шепетівським зенітникам !!!

  6. Шепетовок есть несколько,не одна наша в Хмельницкой области ,а есть в Крыму вторая а в Калининградской области третья👏простые люди конечно не при чем ! Господи прости 💓

  7. Tamila Onischuk коментує:

    Дякую!


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Я ознайомився/лася та погоджуюся з Правилами коментування та Політикою конфіденційності


Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



Оперативна інформація генштабу та втрати рашистів (12.08.2022)
У Хмельницькому відновить роботу McDonald’s?
Оперативна інформація генштабу та втрати рашистів (11.08.2022)
Переселенці з Луганщини зможуть отримати житло на Хмельниччині
Нетішинська громада за час війни закупила для ЗСУ понад 80 одиниць техніки
Дівчинка в Нетішині продавала кекси, щоб допомогти снайперам

Читайте у цій рубриці



Оперативна інформація генштабу та втрати рашистів (12.08.2022)
Оперативна інформація генштабу та втрати рашистів (11.08.2022)
В Україні запрацював мобільний застосунок із мінної безпеки «MineFree»
Переселенці з Луганщини зможуть отримати житло на Хмельниччині
Оперативна інформація генштабу та втрати рашистів (10.08.2022)
Нетішинець залишив комфортний кабінет, аби боронити свою землю
FacebookTelegramViberWhatsAppTwitter