Неподалік Славути на місці бою УПА та НКВДистів встановили червоно-чорний хрест

В урочищі Бридурин, що у новоствореному Шепетівському районі, активісти зі Славути встановили меморіальний хрест загиблим у 1944 році воїнам УПА. Відкриття та освячення меморіалу відбулося у 7 річницю Революції Гідності — 21 листопада.

В зазначеній місцевості у травні 1944 року відбувся бій воїнів УПА з радянськими партизанами та військами НКВС. В ході цього протистояння загинуло від 127 до 190 патріотів України. Як зазначають краєзнавці, в бою, а точніше в жорстокій розправі, загинули в основному новобранці УПА. Себто, хлопці, багато з яких навіть не встигли взяти до рук зброї…

Злочин вчинений одухівцями тривалий час замовчувався. Лише в 1989 році учасник бою під Стриганами радянський ветеран Володимиром Яцентюк опублікував статтю в інформаційному віснику «Поступ» і обласній рухівській газеті «Пробудження».

Автора публікації Володимира Яцентюка взялися активно цькувати у районних газетах, але чоловіка це не зупинило. Він, щоб захистити себе й свою позицію, наважився на судову тяганину. Тоді в Славуті відбувся унікальний судовий процес, на якому вперше прозвучали ганебні факти з історії партизанського руху. Йшлося про злочини партизанів із з’єднання iмені Михайлова, яке очолював Герой Радянського Союзу А. 3. Одуха. Майже рік тривало розслідування, але суд підтвердив правоту Яцентюка.

Роки минули, а подій тих не забули і до нині, щораз на цьому місці збираються активісти, аби вшанувати упівців.

От і цьогоріч саме встановленням хреста «Воля або смерть» в День гідності та свободи славутчани вшанували славетних воїнів УПА.

Виготовив червоно-чорний хрест відомий на Хмельниччині скульптор Микола Мельничук. За його авторства виконано такі проєкти, як Диво-парк у Нетішині, Світовид на березі річки Горинь у Славуті. Ідея встановлення пам’ятного хреста належить Анатолію Турицькому.

На відкриття хреста приїхали активісти зі Славути, у тому числі, й депутати міської ради — Петро Скиба, В’ячеслав Соколовський та Анатолій Казіміров. На запрошення славутчан відгукнулися й патріоти з Нетішина, приїхав і тамтешній міський голова Олександр Супрунюк.

Люди обступили Анатолія Турицького, який розповідав спогади очевидців та перекази їхніх рідних про ті жахливі події, про те як вдалося через десятиліття віднайти місце бою.

Письменник-краєзнавець Микола Руцький у статті, що опублікована в Наукових записках Острозької академії, так описує події:

«З 12 на 13 травня відділи (повстанців) увійшли з Острожчини на Славутчину. Основні сили пішли на село Ріпище (нині влилося в Стригани), щоб заглибитись у ліси, а «Чорноморець» повів свій курінь із Куража в напрямку Ганнополя і мав зустрітися з основними силами в лісах за Славутою. Ріпищанці показали їм міст через Горинь і попередили, що в Стриганах знаходиться партизанський госпіталь і стоять три сотні радянських партизанів на чолі з Антоном Одухою. Вони виконували на той час роль «загрядотрядників» і не лише лікувались та оздоровлювались, а й несли службу, аби відгородити Західну Україну від Центральної. Одухівці, попереджені своєю заставою про рух колони упівців, зіткнулися з ними. Зав’язався бій. Через півгодини зі Славути прибуло підкріплення з військ НКВС та бронепоїзд, який з гармат почав обстрілювати повстанців. Відділи УПА попрямували на Бридурин. Більшовики кинулись їх переслідувати. Під час переслідування, як пише у своєму звіті А. Одуха, загинуло до семидесяти повстанців. Одухівці з солдатами захопили серед іншої зброї вісім кулеметів у вбитих упівців. О 9-й ранку червоні атакували біля Бридурина оборонну лінію упівців. Великанівці відбили наступ і контратакою відкинули ворога назад, втративши десяток вбитими, серед них і сотенного «Чумака». Скориставшись замішанням більшовиків, курені Кондрася- «Великана» і Котика-«Докса» заглибились у ліс і вийшли на терени тодішнього Плужнянського району. Прорвався з частиною острожан, що йшли в ар’єргарді, і Гутич. Але іншу їх половину одухівці відсікли від основних сил. Всі вони загинули в болотах біля Бридурина. Всього в цьому бою, згідно зі звітом Одухи, загинуло 127 упівців, а 28 потрапили в полон. За свідченнями очевидців, чого не пише А. Одуха у звіті, зокрема, одного з полонених повстанців, який вижив і мешкає в с. Вербень Демидівського району Рівненської області, Антона Довгаюка, із 28 полонених семеро одухівці закатували. Сам Антон Одуха стріляв зв’язаним, що лежали горілиць, повстанцям у низ живота з автомата, а Лещенко й «Полундра» добивали їх кілками. Решту 21 чоловіка забрали енкаведисти у Славуту і засудили кого до розстрілу, а кого до різних термінів ув’язнення.

Далі шляхи куренів розійшлися. Басюк-«Чорноморець», курінь якого стояв неподалік Романін і в бою участі не брав, повернувся на свою базу. А курені Котика-«Докса» і Кондрася-«Великана», що стояли після бою на Півневій горі, відійшли в різних напрямках, зрозумівши, що такими великими силами їм на схід не пробитися. «Великан» вирушив лісами у рейд на Шепетівщину. 15 травня великанівці розігнали частину ЧА, що проводила заняття у лісі, поблизу с. Цвітоха, звели бій з військами НКВС біля с. Кам’янка Славутського району, які їх переслідували. Незважаючи на значні сили противника, підкріплені кількома танками і гарматами та мінометами, великанівці з мінімальними втратами відірвались у лісі від противника і пішли далі на схід. В цих боях загинув сотенний «Гутич», родом із Закарпаття. Великанівці пройшли десятками сіл північної Хмельниччини, здійснюючи пропагандистські заходи і через кілька тижнів повернулися назад на свою базу в лісовий масив на Здолбунівщину і з’єдналися з відділами Свистуна-«Ясена».

Коли всі охочі засвідчити відкриття та освячення пам’ятного знаку зібралися, священик Павло Хведорук, настоятель Храму на честь Івана Богослова, що у Нетішині, прочитав молитву та звернувся до присутніх:

— Сьогодні ми висловлюємо шану, тим людям, які у свій час, навіть, не бачачи перспективи у боях, у звільненнях від окупантів, у самопожертві… йшли на смерть у сподіванні, що ті хто будуть після них — оцінять. І ми з вами сьогодні тут — очевидно, їхня пожетва спрацювала. Ми щодня молимося за Україну, за її майбутнє, але є такі дні, коли ми поминаємо тих, хто жертвами для нашої держави служив.

В цілому вшанування пам’яті полеглих упівців відбулося без будь-якого офіціозу, навпаки щиро та вельми братньо, як годиться українцям. А на останок присутні заспівали Славня України.

Поділитися посиланням:
FacebookTelegramViberWhatsAppTwitter

Новини партнерів


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Я ознайомився/лася та погоджуюся з Правилами коментування та Політикою конфіденційності


Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



Читайте у цій рубриці