На Шепетівщині московський батюшка не відчинив церкви, щоб відспівати захисника
Про страшне горе жительки невеликого села Голики Славутської громади у Шепетівському районі Світлани Погорільчук журналісти «Вісник+К» дізналися з листа читачки Тамари Кононюк. За три місяці вона похоронила двох своїх синів-героїв Віталія і Сашу. Обох люди зустрічали на колінах, пекли короваї. Тільки одного відспівував московський батюшка у церкві, а другого — українські на подвір’ї. І дзвони по ньому не дзвонили.
Брати Віталій та Олександр Погорільчуки
За три місяці мати поховала двох синів
Брати Погорільчуки були нерозлучні з дитинства. Між ними три роки різниці. Один за одного завжди горою стояли. А коли чотири роки тому помер їхній тато, стали підтримкою і опорою мамі. Старший, Саша, підписав у 2019-му контракт з 80-ю Львівською десантною бригадою. Він закінчив медучилище, тож і у війську працював за профілем — медиком. У своїй професії став найкращим. Олександр Погорільчук — срібний призер у конкурсі на кращого фахівця з тактичної медицини Збройних сил України-2021. Молодший, Віталій, пішов вчитися на механіка з ремонту двигунів та автомобілів. Та уже у 20 літ слідом за братом підписав контракт з десантною бригадою. Вони служили в одній роті. Правда, Віталій був снайпером, а Саша — медиком. Разом виконували бойові завдання на Донбасі, зустріли війну на Херсонщині.
Віталій загинув у перші ж дні: у ніч з 25 на 26 лютого вивозив поранених побратимів з поля бою неподалік Шилової Балки. Проте снаряд з ворожого літака поцілив у їхнє БТР, і хлопець отримав смертельні поранення. Він так і залишився лежати на полі бою, бо місцевість була окупована.
Можна тільки уявити, що відчував Саша і які слова говорив мамі, коли повідомляв про смерть брата! Тоді він пообіцяв привезти його додому. І дотримав слова. 16 квітня труна з тілом Віталія ночувала у рідній сільській хатині.
Віталій Погорільчук
Після похорону Саша знову пішов на війну. Хоч мама молила не робити цього, бо вже втратила одного сина! Саша ж відповів, що він там потрібен — має рятувати хлопців і відомстити за брата. Обняв маму і наречену, обіцяв повернутися. І зробив це через три місяці після похорону брата. Тільки вернувся у труні, накритій блакитно-жовтим знаменом на плечах у побратимів. На чорну від горя маму не можна було дивитися. Росія забрала у неї все, чим вона жила. Її мрії тепер поховані у двох могилах на кладовищі у Голиках.
Після похорону громада перейшла в українську церкву
За декілька днів після похорону Олександра Погорільчука жителі Голиків зібрали збори. Якщо Віталія ховав отець Іван, представник московського патріархату, то Сашу відспівати мама запросила українських священників. Церква не була відкрита, дзвони не провели в останній путь Героя. Це супроводжувалося і брехнею, і прокльонами від сім’ї отця Івана в бік нещасної матері. І село зірвалося. Скликали збори, на яких одноголосно проголосували за перехід Голицької церкви до ПЦУ.
Староста села Василь Конченко у телефонній розмові сказав нам, що наразі церква опечатана, там ніхто не править службу. Скільки це триватиме — невідомо, адже поки юридично оформляють документи.
«Я хочу запитати «глибоковіруючих» українців: якому Богу ви молитесь? Чи українська церква поміняла Ісуса Христа на Магомеда? Чи відреклася від святої Діви Марії? Єдине, що ми, прихильники української церкви, хочемо — поміняти російську і старослов’янську мову на нашу рідну українську. То в чому тут крамола? А крамола — у грошах. Як сказав один мій учень, кожна копійка, віддана московському патріархату, кулею летить у спини нашим хлопцям. Якого ще аргументу треба, щоб перейти в українську церкву?» — написала вчителька, два учні-брати якої загинули на війні з росією.
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь