Як у Шепетівці минула перша доба війни

Ми назавжди запам’ятаємо 24 лютого — початок війни в Україні.

Весь день телефонували родичам, дізнавалися, як вони. Слухали новини. Зрозуміли головне — наша армія нас захистить.

Найважче родинам, в кого рідні обороняють країну. Але вони підтриують їх короткими повідомленнями.

Низький уклін нашим захисникам, їхнім матерям. Молимося за всіх.

— Донька добиралася майже 14 годин із Києва, застрягла на виїзді із столиці, потім корок у Житомирі, згодом 4 години у Летичиві, — розповіла Олена.

Найбільше хвилювань викликають думки про близьких, які на сході, півночі та півдні.

У мене старенькі та хворі родичі у Шостці, змушені на ніч були йти в сховище. Розповідають, що в магазинах розмели всі продукти.

В такій ситуації можемо лише зберігати спокій та не піддаватися паніці.

Близько 22-ій у Шепетівці — сирени. Міська рада повідомила про загрозу ракетнкого обстрілу та закликала ховатися у сховищах.

Звуки сирени не було чутно у віддалених районах міста. Сьогодні це питання мало б вирішуватися.

О 6-ій ранку сирени повторилися. Попередили про загрозу і знову закликали в укриття. Близько 08:00 попередили про відбій.

«У бомбосховище потрапити не вдалося, бо далеко. Тому скористалися підвалом дитячого садочка. В нашій кімнаті було багато з дітьми, особливо з груднячками. В приміщенні не вистачало повітря. Вже зранку ми вирішили перечекати в квартирі, вмостился у коридорі, бо там немає вікон. Але згодом чоловік наполіг, щоб пішли у бомбосховище водоканалу. На щастя, підвезли друзі», — розповіла 34-річна шепетівчанка.

Загалом, шепетівчани згуртовані, допомагають один одному. З розумінням ставляться до інших, що прийшли шукати прихистку з тваринами.

Важливо пам’ятати про заходи безпеки та довіряти офіційним джерелам інформації.

Поділитися посиланням: