Зник безвісти на війні, а згодом стало відомо, що він у полоні: історія пенітенціарника із Хмельниччини
На долю нинішнього покоління українців випала місія захистити і зберегти національну державність, знайти ту силу та спроможність, той дух єднання — тривалий у часі й широкий у просторі — аби нарешті завершити період визвольних змагань і далі розбудовувати самобутню та успішну країну.
З часом ми довідуємося дедалі більше історій героїв — учасників цієї боротьби, цього випробування війною і смертю, котрі свідомо обирали шлях воїна-оборонця, бо чітко розуміли єдино можливий сценарій, за якого нам вдасться зберегти власну ідентичність, залишитися українцями не лише за етнічною ознакою. І цей сценарій — збройний спротив російської агресії.
Справді, всі наші співгромадяни, які долучилися у важку годину до військової когорти, вже зробили Вчинок, бо довели свій патріотизм і правильне розуміння конституційного обов’язку, ставши у стрій з побратимами, пішовши із ними у бій з ворогом. Понад тисяча співробітників Державної кримінально-виконавчої служби України нині воюють на фронті. Понад пів сотні з них склали голови, багато зазнали поранень, а дехто потрапив у нелюдські умови полону московитів.
Ця розповідь — саме про пенітенціарника, який одягнув військовий однострій, воював, був захоплений росіянами на полі бою, а нещодавно повернувся з неволі, з рабської росії, додому — до рідних, до друзів і колег, які його так довго чекали й сподівалися на щасливе побачення на вільній українській землі.
Майже чверть століття свого життя старший прапорщик внутрішньої служби Олександр Рижий присвятив службі у Райківецькій виправній колонії (№ 78), що на Хмельниччині.
Розпочав він її тут у січні 2000-го молодшим інспектором відділу охорони. Його віддана праця і професіоналізм завжди слугували прикладом для колег. Щойно чоловік отримав можливість вийти на пенсію, у вересні 2023 року одразу долучився до лав Збройних сил України. У час смертельної небезпеки для своєї країни він вирішив не відпочивати після тривалої служби в ДКВС, а йти до війська, адже не міг залишитися осторонь, поки по рідним степам і полям топтався чобіт загарбника.
Пройшовши належну професійну військову підготовку в навчальному центрі на Рівненщині, Олександр Петрович проходив службу в кількох бойових бригадах, беручи участь у жорстоких сутичках з противником на передовій.
У серпні минулого року, виконуючи бойове завдання у складі 104-ї окремої бригади ТрО 59-го окремого батальйону територіальної оборони на Куп’янському напрямку, що на Харківщині, він зник безвісти. Його дружина зверталася в усі можливі структури й установи, аби знайти чоловіка. У листопаді їй офіційно повідомили: Олександр Рижий перебуває у списках полонених.
Десять важких місяців наш захисник провів у російській неволі, під тортурами катів-нелюдів. Весь цей час його дружина, син, близькі й колеги чекали і молилися за повернення рідної людини. Їхня віра і незламна воля українського воїна допомогли йому вистояти аби стати учасником процедури обміну.
Довгоочікуване звільнення відбулося 19 червня 2025 року. Пройшовши необхідну реабілітацію, вже 28 липня Олександр нарешті переступив поріг власного дому на Хмельниччині.
Рідні та земляки, колеги пишаються, що в їхній громаді, в пенітенціарній системі живуть і працюють такі Люди Честі, як Олександр Рижий.
Його історія — приклад справжньої мужності, відданості та стійкості, який надихає всіх українців.
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь