Лісівниця з Хмельниччини служить у військах, які є «очима» Повітряних сил
Серед наших воїнів-лісівників захищають Україну не лише чоловіки, але й жінки. Людмила — із Хмельниччини, пропрацювала у лісовому господарстві майже 20 років. Прийшла на роботу у 2001 ще 18-річною дівчиною. Спочатку працювала обліковцем на лісокомплексі. Пізніше стала бухгалтером I категорії філії «Старокостянтинівське лісове господарство». Вона відповідала за нарахування заробітної плати, сплату податків, вела звітності. Її історію розповів Подільський лісовий офіс.
— У лісовому господарстві працювати досить цікаво. Тут і люди добрі, і сам ліс я дуже люблю. Він у мене асоціюється з душевним спокоєм, — зазначає пані Людмила.
У грудні 2020 Людмила не змогла стояти осторонь подій, які відбувалися у країні. Адже тривала війна, розпочата російськими загонами у квітні 2014:
— У той період деякі хлопці з нашого лісгоспу були мобілізовані. Я не могла дивитися на це зі сторони, тож вирішила теж докласти зусиль для наближення нашої перемоги, допомогти нашим військовим і піти служити. Звісно, у мене були вагання. Я думала, що не впораюся, адже завжди здавалося, що військова справа — це більше чоловічий напрямок. Однак, оскільки Старокостянтинів — місто військове, я помітила, що у нас дуже багато військових жінок. Тож задумалася, — чому б не спробувати і мені? Пішла до військкомату і призвалася на військову службу.
Уже впродовж трьох років пані Людмила служить у радіотехнічних військах на Волині. Воїни радіотехнічних військ — це «очі Повітряних сил», які цілодобово сканують небо, аби виявити у повітрі небезпечні об’єкти та миттєво передати інформацію у командні пункти.
— Я пройшла військову підготовку, не одне фахове навчання і розпочала свою роботу, яка триває 24/7. У цій справі найголовніше бути мудрою, спокійною, розсудливою і стриманою. Завдяки вчасному виявленню ворожих ракет, шахедів та літаків наша авіація та ППО можуть якісно та ефективно знищувати ворожі цілі. А отже — захистити людей і міста нашої країни.
Під час війни військова відзначає і роботу лісівників, які продовжують надавати лісоматеріали для обладнання підземних захисних споруд, засобів захисту спеціальної техніки від шахедів. З власного досвіду розповідає:
— В одному із місць завдяки лісоматеріалам, умілим діям командира та особового складу була врятована дороговартісна військова техніка мого підрозділу та збереження життя особового складу.
Найголовніша підтримка для військової — це її родина. Чоловік Людмили — офіцер, також захищає Україну. Донька перебуває за кордоном, а 14-річний син в майбутньому мріє продовжити справу батьків та стати військовим.
Окрім перемоги Людмила мріє:
— Щоб уся родина могла зібратися вдома разом. Так, як це було ще до війни. Моя сім’я для мене основне.
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь