Раритетні сервізи «Мадонна» і «Серенада» кустарі підробляли в Полонному «на хатах»

Раритетні сервізи «Мадонна» і «Серенада» кустарі підробляли в Полонному «на хатах»

Різні цікаві речі передають люди Музею пропаганди, що у Шепетівці. Одні з них розповідають чиюсь родинну історію, а деякі є свідками тих чи інших подій. Нещодавно до нас потрапили предмети столового посуду та різноманітні статуетки, які користувалися неабиякою популярністю в радянські часи.

Старше покоління пам’ятає, що з кінця 1970-х років в СРСР почав проявлятися гострий дефіцит продуктів харчування, одягу та предметів побуту і вже тоді з’явилися такі слова як «блат», «дістати», «віддячити», «чорний хід», «з-під поли», «викинули», «купити у спекулянтки», а слова «дефіцит» та «імпорт» стали звичними радянського соціуму брежнєвської епохи.

Раритетні сервізи «Мадонна» і «Серенада» кустарі підробляли в Полонному «на хатах»

Зазвичай, купувалось не те, що було потрібне, а те, що «дають». Наявність у сім’ї продуктів категорій «дефіциту» та «імпорту» свідчило не лише про матеріальний достаток, а й про соціальний престиж. В категорію дефіцитних для населення в різний час потрапляли житло та окремі категорії товарів, таких як продовольчі товари, автомобілі, електронні прилади, взуття, шпалери, туалетний папір тощо. У нових квартирах престижно було мати «стінку», килими, посуд, кришталь, який закупляли, бо «ще дітям будуть».

Раритетні сервізи «Мадонна» і «Серенада» кустарі підробляли в Полонному «на хатах»

Багато хто пам’ятає і столові сервізи «Мадонна». Цей посуд став символом 70-х. Про ці блюдця, тарілки, горнятка та заварники мріяла ледве не кожна господиня. Якщо комусь пощастило придбати це диво, то воно красувалось на самому почесному місці — в серванті «стінці», яка теж була одним із символів добробуту і мрією кожної родини.

Раритетні сервізи «Мадонна» і «Серенада» кустарі підробляли в Полонному «на хатах»

Використовувати сервіз не дозволялось, лише протирати пил та фотографуватись з ним. Цей сервіз був умовним показником заможності родини. А ще він був дуже «дефіцитним». Проте, не кожен мав можливість його придбати, тому серванти наповнювались тим посудом, який вдавалося «дістати» — зазвичай, це були різноманітний посуд, келихи, статуетки, вази.

Раритетні сервізи «Мадонна» і «Серенада» кустарі підробляли в Полонному «на хатах»

На теренах нашого краю великою популярністю користувались вироби Полонського заводу художньої кераміки. Саме вони, здебільшого, наповнювали серванти, перетворювалися в сімейні реліквії і зберігалися як зіниця ока, передаючись від покоління до покоління. Не всім щастило придбати ці вироби, тому вдавалися до хитрощів і знайомств, «діставали» не декоровані вироби і вже всіма способами надавали йому привабливого вигляду, щоб можна було покрасуватися наповненим сервантом.

Раритетні сервізи «Мадонна» і «Серенада» кустарі підробляли в Полонному «на хатах»

Спогади свідка епохи про те, як вдома працівники заводу художньої кераміки самі розфарбовували раритетні сервізи. Їх записано цьогоріч 3 березня та подано мовою оригіналу. За проханням очевидців, прізвища не називаємо:

«…Скільки пам’ятаю себе, вдома все було пов’язано з керамікою. В 90-х роках батьки працювали на заводі в керамічному цеху. На зарплату їм давали посуду і вони приносили додому не розмальовані статуетки, і ми вечері всі сиділи і їх розкрашували — бровки, очки, ці рибки великі з маленькими. В кожного була кісточка і оце малювали. В кого на заводі був доступ до «золота» (золота фарба) то вони продавали і ми в них купляли і обводили золотом «кайомочку». А ще були «турнетки» — круглі підставки схожі на хлебніцу на ножці. На неї ставили тарілку чи чашку вона крутилася і кайомочка получалася рівна.

На заводі діставали посуд. Спочатку «некондицію», пізніше уже гарний глазурований з золотом. Вдома випалювали у чотирьохвідровій каструлі, яка була перероблена під піч. Каструля стояла в погребі, вона була не одна, в кого дві, і три мали. Всередині вони обклеювались азбестом і брали спеціальну проволку, з якої накручували спіраль відповідного розміру, щоб посуда добре нагрілась. Працювали вони від електрики, а так як ці цехи були через хату, то постійно ходили перевіряючі — контролери РЕСУ.

Ще на посуд наносили деколь — паперові наклейки, які теж «діставали» на заводі. Але вони були не дуже гарної якості, бліді, часто морщились і скручувались при випалюванні. Пізніше почали передавати з Туреччини, була налагоджена лінія поставщиків.

Раритетні сервізи «Мадонна» і «Серенада» кустарі підробляли в Полонному «на хатах»

Ці вже краще лягали і краще випалювались. З Ленінграду передавали глазур з переливом. З часом, коли був налагоджений збут, посуд їздили купувати в Баранівку, Тернопіль, Коростишів — там можна було купити «чистий» посуд. Возили продавати в Москву, на Урал. На все життя запам’ятаю як тягнув десять «рабих» сумок в московському метро. Приїжджали з однокласником на вокзал, там були бабки, які брали на квартиру в них ночували, а потім возили на базар, і на вокзалі на пероні торгували. Возили в Москву, але ще возили і в Тольятті, Мурманськ, Владивосток. На третій полці в 93-х ховалися від рекету, то іноді здавалось, що спина до тієї полки приросла. Возили в «рабих» сумках в основному, перемотували бумагою. Пізніше уже в ящиках з-під сигарет, що вже було краще. Просто треба було чим плотніше скласти. Саме краще заробляли на сервізах, але возили і тарілки, кружки, що було».

А ось спогади про тонкощі роботи, які вдалося записати також цьогоріч 15 березня. Подано мовою оригіналу:

«…Нам привозили різний посуд — білий, «чистий» з Полонного і наклейки різні — фрукти , овочі, мадонни. І ми віддавали його на завод «Літєйний», де цей посуд випаювали. Моя кума там працювала, то я давала її цю посуду і вона вже там випалювала. Наклейки ці клеїли не тільки на керамічний посуд, а й на металевий — на всякі миски, лотки, кружки емальовані, на відра. І навіть оцинковані відра покривали емаллю і клеїли на них теж різні наклейки. Вони були не такі вже гарні, але все одно виходило не погано. Ну хто на що хотів, на те і клеїв. На плитку на кухнях, у ванній. Пізніше десь в кінці 90-х років,був дуже модний чорний посуд з золотом. Такі були чайні і кофейні сервізи, їх було дуже мало, то був справжній дефіцит. Вони називались «Серенада». Такі можна було дістати тільки по великому блату. А ще було «літьйо» це було ну-у-у дуже дорого. Це така посуда, що на світлі просвічувалась, вона була дуже тоненька. Це тільки дуже «модні» могли її мати. В основному її робили в Полонному по хатах, і привозили нам».

Ще один уривок зі спогадів про кераміку в нашому краї. Записано 15 березня та подано мовою оригіналу:

«…25 липня 2008 року завод припинив свою діяльність. За 10 років після закриття звідси вивезли все цінне, що було можливо, а що не вкрали, то зруйнували. Вікна, забиті фанерою, замість цехів — рівна земля..

І тоді полончани збирали посуд гуртовими партіями, вантажили в машини та їхали, хто куди. Мої ж полонські знайомі розповідали, що довозили порцеляну аж до Тюмені…».

Ось такі свідчення про радянську повсякденність є в колекції Музею пропаганди. Свідки життєдіяльності Полонського заводу художньої кераміки, тотального дефіциту та бажання жити «як всі».

Поділитися посиланням:
FacebookTelegramViberWhatsAppTwitter

Новини партнерів


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Я ознайомився/лася та погоджуюся з Правилами коментування та Політикою конфіденційності

Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



Після аварії на ЧАЕС сім’я Кучерів не захотіла жити у Нетішині
Спогади польських військовополонених про радянський концтабір у Шепетівці
У Полонному розкопали докази раніше невідомого трипільського поселення
Бюджет-2021: як держава розподілить податки українців?
Сімейне хобі мешканців Нетішина переросло в бізнес
У Полонне на два тижні з’їхалися керамісти з України та Білорусі

Читайте у цій рубриці



Уродженець Хмельнич­чини — єдиний українець, який отримав найвищу відзнаку Британії
Ізяславчанка під час війни не тільки врятувала двійко єврейських дітей, але й дочекалася із фронту їхнього батька
В окупованому Ізяславі єврейська дівчинка два роки переховувалася на горищі та в льосі
Загиблого на війні солдата зі Славутчини ідентифікували завдяки маленькій чорній капсулі з записочкою
У Шепетівці до 9 травня батьки чекали сина з фронту, а отримали похоронку… 
Полонському історичному музею подарували унікальне фарфорове панно