У Шепетівці від голоду помирали здебільшого приїжджі, яких ховали у яру

У Шепетівці від голоду помирали здебільшого приїжджі, яких ховали у яру

Період 1927–1929 рр. можна розглядати як генеральну репетицію трагічного перелому у житті селян Шепетівського краю, який наступив у зв’язку із суцільною колективізацією. З середини 20-х років ХХ ст. починається згортання нової економічної політики. Відкритий наступ проти неї розпочато у 1928 році, а остаточний злам непівських засад відбувся наприкінці 1929 року.

Складовою частиною колективізації стало розкуркулення. До 10 березня 1930 року у Шепетівській окрузі було розкуркулена 932 господарства. В результаті першої хвилі розкуркулення було знищено сотні міцних селянських господарств, з брутальною жорстокістю вирвало їх родинне коріння з благодатної Шепетівської землі.

У деяких селах повсталі спромоглися сформулювати політичні вимоги. Так, у селах Цмівка, Михайлючка, Судимонт, Хмелівка натовп жінок передав уповноваженому райкому КП(б)У такі вимоги:

  1. Звільнити з під арешту полонського ксьондза.
  2. Відновити всім право голосу і випустити з в’язниці всіх заарештованих.
  3. Завезти промислові товари на села по потребам населення і не поділяти пайщиків на бідняків і куркулів.
  4. Повернути списки тих, хто записався до колгоспу і надалі відмовитися від колективізації.

Для придушення селянських виступів на Шепетівщині було кинуто регулярні війська, якими особисто керував голова ДПУ УСРР В. Балицький. В ході зіткнень з повсталими було вбито 15, поранено 312 осіб.

«Червоні мітли» посланці партії невблаганно вимітали селянські засіки. Хлібозаготівельні кампанії 1931–1932 роках почали зростати, в селі відроджується «розверстка». Взимку 1932–1933 рр. багато колгоспників Шепетівщини залишилось без зерна і посівних фондів, худоба без фуражу.

Перший план поставки селянським господарствам державі хліба Шепетівський окружний виконком спустив райвиконкомам у 1928 році. Того ж року селянські господарства Грицівського та Судилківського районів продали державі 2,8 тис., тонн зерна. В 1930 році їх примусили здати втричі більше, а в 1932 році понад 60 % збіжжя. В жнива 1932 року держава позабирала хліб, вирощений не тільки на ленах колгоспів і радгоспів, але і землях одноосібників та присадибних ділянках колгоспників. Під цинічними лозунгами «вилучення хлібних надлишків» екзекуційні бригади трусили садибу за садибою, чинили в кожному селі без судну розправу.

В результаті зловісна хмара голоду, підштовхувана урядом, насувалася на приречене Шепетівське село. Вже в грудні 1932 року на Шепетівщині почали вмирати з голоду. В багатьох опухали ноги, набрякали обличчя. Діти на смітниках шукали чогось поїсти, не знаходили, йшли у мандри, з яких не поверталися.

З початком 1933 року голод у Шепетівських селах посилився. Проте гостра коса голоду найбільше стяла людських голів весною 1933 року. Люди били худобу, коней, їли падло, м’ясо собак і котів, харчувалися різними покидьками, збирали в лісі кропиву, щавель, подорожник, спориш, але це не допомагало.

Голод в місті Шепетівці був, але не такий масштабний, як на селі. В першу чергу тому, що місто було промисловим. Хоча трупи померлих від голоду валялися на вулицях, під тинами, в ровах, на залізничному насипу, по дорозі до лісу, однак, можна стверджувати, що це були в більшості не місцеві, які приїхали в Шепетівку з навколишніх сіл та міст Центральної та Східної України, шукаючи спасіння від голоду.

Продуктових магазинів в місті було дуже мало, їх називали «рундуками». В цих непривабливих, обшарпаних, брудних будівлях на полицях можна було побачити тільки сіль, оцет, сурогатну каву і інколи карамельки. Туди також завозили хліб, який розбирали дуже швидко і його не вистачало усім. На базарі стояли пусті прилавки. Селяни не завозили свої продукти на продаж. Пізніше в місті з’явилась крамниця, де уряд подав новий вид торгівлі. Там можна було придбати різні продукти харчування в обмін на золото. Це був торгзін. Держава таким чином намагалась поповнити свої золоті запаси за рахунок населення, користуючись скрутою і голодом. Цей обмін був явно несправедливий. Голодні люди віддавали усе, щоб не вмерти з голоду.

Коли кількість померлих стала збільшуватись, місцева влада виділила людину, яка займалось захороненням померлих. Це був їздовий лікарні на прізвище Треска. Він збирав таких людей і хоронив за мостом через річку Гуску, де згодом знаходився так званий «Комсомольський парк». Зараз там встановлено пам’ятний знак жертвам голодомору, вулиця Митрополита Шептицького. За виконання незвичайних обов’язків чоловік одержував за день 200 грамів хліба. Самого Треску розстріляли в 1937 році, як свідка тих страшних подій.

Назвати точне число загиблих від голоду у Шепетівці не можливо, бо, по-перше, війна знищила всі первинні статистичні матеріали про природний рух населення; по-друге: аналіз тих документів, які дивом уціліли, показує, що сільські ради свого часу не могли вести точний облік природного і механічного руху у зв’язку з безконтрольним виїздом громадян з сіл, охоплених масовим голодом. Ретельних записів про смертність населення не велося. Чимало людей у пошуках хліба вмирали на станціях, узбіччях шляхів, у притулках. Офіційні документи фальсифікувались, нищились.

Цієї суботи, 28 листопада, в Україні вшановують пам’ять жертв голодоморів. За традицією у цей день о 16:00 триває загальнонаціональна хвилина мовчання, після чого по всій Україні відбувається акція «Запали свічку», в рамках якої всі охочі несуть свічки до пам’ятників жертвам. В акції також можна взяти участь, запаливши свічку в своєму вікні. Це всеохоплююча акція «Свічка у вікні», яку у 2003 році ініціював дослідник Голодомору Джеймс Мейс.

Для довідки

Голодомор — власна назва геноциду українців, вчиненого тоталітарним комуністичним режимом у 1932–33 роках. Найвідомішим і визнаним на міжнародному рівні голодомором є масове вимирання українців у 1932–1933 роках. Визначення «голодомор» вживається також у контексті голоду 1921–1923 та 1946–1947 років.

Поділитися посиланням:
FacebookTelegramViberWhatsAppTwitter

Новини партнерів


1 коментар до статті «У Шепетівці від голоду помирали здебільшого приїжджі, яких ховали у яру»

  1. Анна Юхова коментує:

    Вечний память


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Я ознайомився/лася та погоджуюся з Правилами коментування та Політикою конфіденційності

Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



У Шепетівському районі виявили тіло 88-річної бабусі, що кілька днів не виходила на контакт
Жителька Понінки, яка у ДТП втратила чоловіка, стягнула з відповідача гроші на пам’ятник
Поліція Хмельниччини встановлює особу водія, що загинув внаслідок ДТП
У Старому Кривині розгорівся скандал навколо старого кладовища
На Шепетівщині у ставку виловили тіло 42-річного чоловіка
На Хмельниччині полісмени підозрюють чоловіка у побитті до смерті 63-річної матері

Читайте у цій рубриці



У сусідньому з Шепетів­ським районі громада власним коштом будує меморіал Армії УНР
Музей Миколи Островського у Шепетівці відкрили 42 роки тому
Князь Сангушко відмовився ремонтувати дороги на Ізяславщині
У Полонному визначилися із 17-ма персонажами історичних атракцій
У 1936 році понад 3,5 тисячі сімей поляків з Шепетівщини «кинули» в дикі степи Казахстану
Уродженець Хмельнич­чини — єдиний українець, який отримав найвищу відзнаку Британії