Першому промисловому підприємству Шепетівки невдовзі виповниться 175 років

Історія Шепетівки — це сукупність історій людей, подій, підприємств, які переплітаючись, створюють неповторний життєпис міста. Шепетівський цукровий комбінат — перше промислове підприємство нашого міста — почало роботу з далекого 1846 року і впевнено продовжує свою виробничу історію успіху.

Про дату заснування та короткий опис цукроварні подано у журналі «Мануфактур и Торговли» за 1849 р. Зокрема, зазначається:

«Княжны Марии Романовны Сангушко, в м. Шепетовке, в 20 верстах от Заславля. Устроен в 1846 году. Грунт земли — чернозем с супеском; свекловицей засевается 300 десятин, сбор её от 30 до 50 берковцов с дес.; действие терки 12-мя лошадьми; сок получается 6-ю гидравлическими пресами; дефекация производится паром в 4-х аппаратах; выпарка паром в 6-и аппаратах; осветления сока на 2-х больших и 8-и малых фильтрах; гущение аппаратом Леграна; оживления угля в чугунах; сахара добывается от 10 до 11 тис. пудов; рафинируется дома; дров потребляется до 700 куб. сажней; число рабочих : постоянных 20, а во время производства 150 муж., 16 женщин и 36 лошадей. Директор завода Прусский подданный Кельн. При этом заводе находится обширное рафинадное производство; здесь рафинируют все пески заводов Волынской губернии и частично Киевской».

Шепетівська цукроварня була паровою. Процес видобування цукру з буряка, складався з ряду послідовних операцій. Після попередньої підготовки (чищення, мийка), буряк потрапляв на терку. Як правило, терка приводилася в рух силою коней чи волів, іноді — силою води. Подрібнена бурякова маса потрапляла в наступне відділення, де з неї отримували буряковий сік. Зазвичай його отримували за допомогою гвинтових чи ричажних пресів, які приводилися в рух вручну. В подальшому всі основні операції проходили в простих за будовою дефекаційних, випарних і згущувальних котлах на «голому вогні».

Праця на цукроварні була виснажливою, робітникам доводилося виконувати свої функції у екстремальних умовах, при різких перепадах температури. Часто траплялися каліцтва. Так, у звіті фабричного інспектора було відзначено:

«Помещение для гашения извести крайне тесное, переполненное удушливыми парами. Обещано директором устроить на следующий год гашение извести в отдельном помещении… Под диффузорами, где помещение удовлетворительное, хоть очень сырое, 3 или 4 рабочих стоят в горячем жемни и подталкивают его на винзу… Также очень жарко и потно при фильтрпрессах, заключенных в комнатное небольшое помещение… Приспособленные для вентиляции нижние нары покрыты довольно подержанными сенниками. Больницы состоят из одной палаты и 4-х кроватях. Один больной машинист, попавший ногой между машиной и маховиком, нога сильно смята, но перелома кости нет… Ни фельдшера, ни доктора во время посещения больницы не было».

Особливо важко було працювати на рафінадних заводах, де була надто висока температура. У більшості відділень — апаратному, розливному, на центрифугах тощо температура і взимку не була нижчою 28 градусів, а здебільшого сягала за 30–35. У сушильному відділені, так званих сушильнях Пасбурга, температура постійно трималася на рівні 40 градусів, при цьому робітники щохвилини змушені входити в апаратні підігрівачі, щоб викотити вагонетки з цукром, а температура в підігрівах досягала 65 градусів.

У 80-х роках ХІХ ст. завод переробляв 500 берковець (1 берковець — 160 кг) буряка за добу. Виробництво розпочиналося 10 вересня і закінчувалося до середини листопада. Працювало на заводі 236 чоловік, у тому числі 30 жінок. Оплата праці була досить низькою. Так чоловіки отримували від 35-до 55 коп. за зміну, а жінки — 20 коп. Частина робітників залишалася працювати на цукроварні і після виробничого сезону. В переважній більшості це сторожі приміщень, які отримували 40 коп. за зміну; працівники пов’язані з пакуванням цукру отримували 25–30 коп.; за роботу на складі і супровід цукру отримували 50–75 коп.

У 80-ті роки граф Потоцький вкладає великі кошти в удосконалення техніки і технології виробництва на цукроварні з метою отримання максимальних прибутків. У 1887 р. він одержує кредит під заставу маєтку у Товариства взаємного поземельного кредиту, яке взяло терміном на 56 років 24,9 тис. дес. землі у Заславському повіті за довгостроковий кредит у 102 тис. крб. Внаслідок цих капіталовкладень на заводі встановлено паровий двигун потужністю 18 кінських сил, мийку з барабоном, дифузорні апарати для добування цукрового соку з буряків, продуктивність яких була втричі вища від пресів, прокладено заводську колію. Також у 80-х роках широко впроваджується у виробництво прилади системи Годека для збирання сиропу і соку, механічні фільтри для очищення соку, механізми для видобування цукру з патоки; механічні мішалки, насоси. Майже повністю була витіснена ручна праця. Це дало можливість збільшити обсяг продукції. Так, якщо за сезон 1874–1875 рр. на заводі було вироблено 30 тис. пудів цукру — піску вартістю 120 тис. карбованців, то в 90-х роках ХІХ ст. — більше 83 тис. пудів. На початку 70-х років ХІХ століття будується рафінадний завод, на якому за сезон переварювали 300 тис. пудів цукру і отримували 92 % чистого рафінаду, тобто 286 тис пудів. Заводські приміщення розширювалися і оцінювалися в 67974 крб, а устаткування — 205 000 крб. Його обслуговували 227 чол.

Під час першої російської революції 1905–1907 рр. ще більше зросла політична активність робітників. В березні 1905 року на цукрокомбінаті спалахнув страйк. Робітники поставили перед адміністрацією ряд вимог: збільшити заробітну плату, зменшити робочий день, не допускати грубого поводження майстрів. Та адміністрація відмовилася задовольнити ці вимоги. 4 квітня будівельники, дізнавшись про приїзд Потоцького, кинули роботу, оточили контору цукрозаводів, в якій він знаходився. Зібралося понад триста чоловік. Потоцький змушений був вийти до страйкуючих і погодитися на переговори, для яких були призначені робітники В. Л. Мануїлов, Т. Г. Терещук, О. Березовський та інші: селян, зв’язаних з цукровими заводами, представляв В. Рудик. Обидві сторони підписали угоду, що свідчила про часткову перемогу страйкарів.

Тривалість робочого дня встановлювався на цукрозаводі — 12, на рафінадному — 8 годин. Денна заробітна плата підвищувалася на 30 відсотків: чоловікам — до 50 коп., жінкам і підліткам — до 25 коп. Потоцький відразу після цих подій надіслав повідомлення губернаторові, в якому зазначав, що хоч він погодився збільшити зарплату робітникам, однак не може поручитися, що заворушення не поновляться з небезпекою для його життя і майна. Саме на березень 1905 р. припадає надзвичайна подія — пожежа на Шепетівській цукроварні. Часопис «Край» на своїх сторінках помістив наступну інформацію:

«Шепетівка. В ніч з 2 (15) березня 1905 р. згоріла цукроварня, яка функціонувала тут з 1847 р. і належала графу Юзефу Потоцькому. Збитки від пожежі становлять 1 млн. руб».

З приводу пожежі існували різні версії — і підпал революціонерами, і причетність до нього самого власника, який таким чином хотів здійснити модернізацію заводу. Проте вже у липні 1905 р. той же часопис повідомляв, що відбудова цукроварні графа Потоцького просувається швидкими темпами, і з початком осіннього виробничого сезону розпочне роботу.

У подальші роки Шепетівська цукроварня нарощує обсяги виробництва. Так, за сезон 1912–1913 років було вироблено близько 30 тис. цнт цукру. Річний прибуток становив понад 125 тис. крб.

У період Української революції, коли влада в місті десятки разів переходила з рук в руки, цукровий завод зазнає руйнування, пограбування, знижується продуктивність праці.

У 1921 році, з приходом більшовиків, цукрокомбінат не працював. Лише у 1922 році його почали відбудовувати і на осінь він дав першу продукцію. До початку 1923 року завод переробив 22 646 берковців (берковець — 160 кг) буряка, було вироблено 28 725 пудів цукру білого і 7 207 пудів жовтого (пуд — бл. 16 кг), що становило вже 56,7 відс. довоєнного рівня. На підприємстві було встановлено 8-годинний робочий день, а в суботні дні — 6-годинний. Першим радянським директором цукрозаводу у 1921 році стає Пилип Адамович Клопотовський. У 1922 році була проведена зміна старого устаткування цукропісочного і цукрорафінадного заводів, сюди надійшли нові випарні і дифузійні апарати, центрифуги, насоси, гідравлічні транспортери, оновлювалося енергетичне устаткування підприємства. Однак, у наступні два роки, через оптимізацію виробництва завод знову зупинився. Лише у 1928–1929 виробничому році вдалося вийти на довоєнні показники.

Протягом 1921–1937 рр., Шепетівський цукровий завод носив ім’я Станіслава Ланцуцького — польського політика соціалістичного спрямування, який в 1929 р. втік на територію СРСР, де в 1937 р., під час так званої «великої чистки» був заарештований, а потім розстріляний. Протягом цього періоду підприємство входило до складу Вінницького цукротресту.

Поділитися посиланням:
FacebookTelegramViberWhatsAppTwitter

Новини партнерів


2 коментарі до статті «Першому промисловому підприємству Шепетівки невдовзі виповниться 175 років»

  1. Інна Горбатюк коментує:

    Єдиний завод ,який вцілів на все місто

  2. Щиро дякуємо редакції газети «День за днем» за чудову публікацію 💐💐💐


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Я ознайомився/лася та погоджуюся з Правилами коментування та Політикою конфіденційності


Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



Читайте у цій рубриці