Таємниці «Чорного ворона» з Хмельниччини: життя та подвиги сотника Армії УНР, якого шукали чекісти
11 листопада минув 131 рік з Дня народження військового діяча, сотника Армії УНР, повстанського отамана з позивним «Чорний ворон» Віктора Чекірди. Про його життєвий шлях розповіли в Національному історико-архітектурному заповіднику «Кам’янець».
Віктор Чекірда походив з селянської родини із села Іванківці Проскурівського повіту Подільської губернії (тепер околиця міста Хмельницького). З освіти мав шість класів Проскурівської міської школи. У 1913 р. здав екстерном екзамен у Проскурівському реальному училищі ще за два роки. Після цього працював у казенній палаті Кам’янця-Подільського.
У 1915 році Віктора Чекірду мобілізували. Він закінчив Першу Київську школу прапорщиків, після чого потрапив на фронт. У 1917-му році долучився до українізації російських частин. Став хорунжим Армії УНР, брав участь у Першому зимовому поході Армії УНР під проводом Михайла Омеляновича-Павленка.
«Коли в жовтні 1920-го внаслідок прелімінарного мирного договору в Ризі між поляками та росіянами протибільшовицький фронт завмер на Поділлі, Чекірда перебував у запіллі червоних. Він перейшов кордон та проінформував українське командування про дислокацію більшовицьких частин», — зазначають у НІАЗ «Кам’янець».
1921 року Віктор Чекірда приїхав до Польщі зі звітом до українських військових інституцій. Перечекавши зиму, повернувся на окуповану Батьківщину. У спомині «Калачі прозрадили» Віктор Чекірда розповів про одну з успішних відплатних акцій навесні 1922 року — одночасний напад на каральний батальйон і на зсипний пункт одного подільського містечка.
1922 року в бою біля с. Іванівка, що неподалік Яруги на Дністрі, його загін «знищив цілий радянський карний полк». Під час цього «партизанського наїзду» отамана поранили.
«Коли було вислано проти мене біля сотні чекістів, — писав Віктор Чекірда про цей епізод боротьби, — і коли більшовики обіцяли велику нагороду за мою голову, хто мене зловить, я зробив останній наступ і під час бою був ранений, і в силу обставин змушений повернутись до Польщі».
Пораненого військового Чекірду доправляють до Польщі в табір для інтернованих. Звідти Віктор їде до Чехо-Словаччини, щоб продовжувати освіту. У 1924 року Віктора Чекірду прийняли до Української господарської академії в Подєбрадах на економічно-кооперативний відділ. Та хвороби, набуті під час збройної боротьби, заважали навчанню. Він несвоєчасно здавав заліки та іспити, тому накопичувалась академзаборгованість і його позбавили стипендії. Він забрав документи з академії. Та від мрії про навчання він не відмовлявся і пізніше студіював у господарчій школі в Рожнові (Чехословаччина).
16 грудня 1934 року, маючи вже сорок років, Віктор Чекірда повінчався з дочкою лісничого.
Після Другої світової війни Віктор перебував в еміграції у Німеччині. Потім тринадцять років жив у Парагваї. Заснував там молочну ферму. Згодом виїхав до США, де, тяжкою працею заробляючи на життя, щедро жертвував на національно-громадські потреби. Співпрацював з журналом «Дороговказ» (Торонто), до редакції якого надіслав чимало спогадів про свою партизанську діяльність.
У листопаді 1964 року редакція «Дороговказу» привітала сотника Армії УНР Віктора Чекірду з 70-літтям та надрукувала невеликий фрагмент одного з його спогадів.
«У короткому вітанні редакція повідомила, що Віктор Чекірда є лицарем трьох українських орденів: Залізного хреста, Хреста Симона Петлюри та Воєнного хреста. Оскільки орден Залізного хреста видавали тільки учасникам Першого зимового походу Армії УНР, то зрозуміло, що він брав участь у цьому визначному поході Армії Михайла Омеляновича-Павленка на Центральну і Східну Україну. Далі сліди колишнього отамана губляться та його роки смерті невідомі», — додали у НІАЗ «Кам’янець».
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Залишити відповідь