Давньоруське поселення Городища спеціалізувалося на ювелірній справі
В статті автор розглянула питання походження і розвитку поселення в околицях села Городище Шепетівського району Хмельницької області, його значення в контексті історичного розвитку Болохівської землі, Південно-Східної Волині, питання дослідження та історіографії даного історичного об’єкту. Також проаналізувала і спростувала деякі поширені міфи щодо походження поселення та його ототожнення із літописним Ізяславлем.
«Хто ми і куди йдемо?»
Події останніх років у житті нашої держави спонукають дедалі більше людей до роздумів: «Хто ми і куди йдемо?» Більше того, вони змушують шукати ці відповіді в далекому минулому нашого народу. Уроки історії набувають дедалі ширшого висвітлення, спостерігаються процеси переосмислення давно відомих фактів, ламання стереотипів і намагання встановити істину. Численні фальсифікації, що присутні в нашій історичній науці (як і в кожній іншій), зумисні чи випадкові перекручування історичних фактів, поспішні чи необ’єктивні інтерпретації історичних подій породили чимало плям і прогалин у вітчизняній історії. Разом із проблемами історіографії, що були зумовлені політиками імперій на українських землях протягом довгого часу, це дало негативні наслідки в усіх галузях історичної науки України. В таких умовах суттєвої ваги набувають ті крихти історичної істини, яку ми можемо відшукати в роботах істориків-ентузіастів, літераторів, фольклористів, етнографів, археологів. І чи не найціннішими у процесі відновлення повної історичної картини минулого України є роботи краєзнавців. Особливо важливою вона є для наших земель. Своєрідність Шепетівщини в тому, що вона є ніби порубіжжям між двома великими історико-етнографічними регіонами — Волинню і Поділлям. Досить довго точилися дискусії щодо її приналежності до тої, чи іншої території.
Карта Волині з позначеними межами історико-географічного регіону
Тому північна частина сучасної Хмельниччини або Південно-Східна Волинь досить часто випадала з поля зору дослідників і не була об’єктом спеціального історичного дослідження. Вивчення нашої історії в основному базувалась на ентузіазмі окремих вчених і краєзнавців та носило епізодичний характер. Ситуація змінилась із здобуттям Україною незалежності. Процес національного та духовного відродження активізував краєзнавчу, науково-дослідницьку роботу. І реалізується вона на ґрунтовному аналізі вже існуючих праць та на вивченні нових матеріалів і писемних джерел. Велика робота проводиться обласними музеями, бібліотеками, архівними установами, інститутами.
Історія України це історія кожного краю. Краєзнавча робота в умовах творення нової історії України набуває колосального значення. В даній статті представлено її частинку — історію села Городище, що розташоване на території Південно-Східної Волині. З наукових праць, археологічних джерел відомо, що територія ця була заселена людьми здавна. Цей регіон завжди приваблював як чужоземців з мирними намірами, так і орди загарбників. Однак, місцеве населення самовіддано і відчайдушно боронило свою землю. Саме тому, по всій території трапляються сліди печенігів і половців, монголо-татарських загарбників, феодалів та нацистських окупантів. Кожне поселення на цій землі має свою давню і славну історію.
Cело Городище Шепетівського району не виняток. Якщо брати за основу літочислення його віку поселення в урочищі «Вали» як осередок розселення людей, то воно бере свій початок з епохи первісності, а саме — доби неоліту.
«Вали», село Городище, Шепетівського району
Підтвердження цього науковці отримали в результаті археологічних досліджень території села та прилеглої місцевості. Роботи проводились у 1957–1964 роках археологічною експедицією Ленінградського інституту історії матеріальної культури АН СРСР і Ленінградського державного університету під керівництвом професора М. К. Каргера. Серед них знаряддя праці, виготовлені з каменю та кістки, сокири, наконечники стріл. Науковці всі кам’яні знаряддя праці відносять до часів трипільської культури (кін. IV — поч. ІІ тис. до н.е.). Також на площі укріплення, відомого серед місцевого населення як «Вали», було виявлено велику кількість речових пам’яток періоду Русі-України (середина ХІІІ століття), що свідчить про тривалий період розвитку поселення.
Так говорить про цю роботу Охріменко Г. В., український археолог, дослідник праісторії Волині:
«…значення для вивчення княжих старожитностей Волині мали розкопки М. К. Каргера на городищі ХІІ–ХІІІ ст. у с. Городище, Шепетівського району Хмельницької області. До сьогодні ця пам’ятка є якнайповніше вивчена для свого періоду у Східній Європі…»
На основі матеріалів, зібраних під час роботи експедиції, М. К. Каргер зробив поспішні висновки щодо співвіднесення залишків городища із літописним містом Ізяславлем. Це помилкове припущення було спростовано в 1979 році в ході V Подільської історико-краєзнавчої конференції. Під час роботи секції археології доповідачі М. Ю. Брайчевський «Про інтерпретацію так званого літописного Ізяславля», М. П. Кучера та П. А. Горішній «Дослідження літописних міст Середнього Подністров’я» навели вагомі аргументи на користь розташування дитинця літописного Ізяславля південніше від городищенського поселення.
Археологічна картосхема
Новини партнерів
13 коментарів до статті «Давньоруське поселення Городища спеціалізувалося на ювелірній справі»
Залишити відповідь
Теґи публікації
Вам також може бути цікаво
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.
Каргер, це, звісно, добре. Але пару років тому в Городищі спеціалісти теж робили археологічний розкоп. В статті про це чомусь не йдеться.
“спеціалісти” там до сих пір роблять розкопи, В статті про це чомусь не йдеться)))
Хороша стаття, але чому ж до малюнку “Археологічна картосхема” не надано експлікації, роз’яснень – що означають римські цифри?
Цифрами позначені археологічні скарби, знайдені в ході розкопок.
в минулому таке велике місто і досі без назви…десь тут, в цих краях знаходиться літописне місто Камянець…у аль-Ідрісі десь в цьому районі місто Салав…однак авторитети і Ізяслав і Камянець розносять подалі одне від одного
крім того, що Городище не Ізяслав, постійно навязується думка, що тут була Болоховецька земля…яка якраз і була південніше…Болоховецькі міста перераховані і компактно сосереджені вздовж Случа…комусь дуже хочеться перекроїти межі))
Стосовно співвіднесення давнього Ізяславля і нашого Городища, то в колах істориків ця гіпотеза була спростована ще на початку 90-х років, під час роботи Подільських конференцій. Гіпотезу цю висунув ще Каргшер, але суттєвих аргументів на її підтвердження не знайшлося (поки що). Тож про яке перекроєння меж Болохівської землі, до якої безсумнівно належало це поселення, йдеться автору, я не зрозуміла)
Про несанкціоновані спроби “розкопок” в статті не йдеться з огляду на морально-етичні закони та закон про наклеп. Якщо ці дослідження не оформлені законодавчо і в установленому порядку як археологічні розкопки, то це не розкопки, а злочинна діяльність. Однак, без рішення суду, яке визнає особу злочинцем називати її так є порушенням закону про охорону честі і гідності громадян, є наклеп і тягне за собою відповідальність згідно законодавства України.
Так хай і не НАЗИВАЮТЬ злочинцями, а просто ОПИШУТЬ ДІЯЛЬНІСТЬ – як бачили.
І можуть подати інформацію ву формі запитання, а не ствердження.
А органи нехай і встановлюють правду (ясна річ, під невсипущим громадським – тобто ВСІХ(!!!) бажаючих) контролем.
Шановні, вірно добирайте слова і не включайте інформаційних маніпуляцій: не принаймні неповага до читача.
Ось про що йдеться: Ваша цитата
“Приводом до неї стала підтримка болохівцями монголо-татарського війська, співпраця і торгівля з ними.”
Не “привід”, а “ПІДСТАВА”. Бо “підстава” – це СПРАВЖНЯ причина якихось дій, а “ПРИВІД” – брехлива причина, тобто облудно придумана для приховування своїх справжніх цілей!
Автор ввжає, що МАСОВА і ДОБРОВІЛЬНА колаборація з лютим і бещприцнипним ворогом – це недостатня ПРИЧИНА?!
Ниці й підлі зрадники болохівці, одержали від Данила Романовича по заслугах!!
Бо вирішили собі збагачуватись і комфортно жити – доки решта країни обливається кров’ю!
Регіональний патріотизм – річ у цілому конструктивна, – проте мусить мати певні межі!!
“А нападу княжих дружинників люди напевне не очікували, тому жертви й були такими численними.”
Бідні-нещасні, вони “не чекали”… що доведеться розплачуватися за зраду?
Ха-ха!
Думали, що їх захистять Монголи?)))
“…непокірного населення, яке не хотіло коритися волі князя.”
От-от!
У нас на Донбасі ТЕЖ дехто не хотів “коритися волі” “фашистського диктатора”!..
І тому – покликав ІНОЗЕМНИХ ЗАГАРБНИКІВ!!!
Юліє, ну Ви хоч думайте, які акценти розставляєте – хоча б під час ВІЙНИ (якщо вона для вас становить хоч якийсь аргумент, звісно – і якщо Ви самі не колаборант)!!!