Перед пуском першого енергоблоку Хмельницької АЕС ввели в дію медсанчастину
Однією з передумов пуску першого енергоблока Хмельницької АЕС було введення в дію медсанчастини. Тому перший етап становлення закладу був бурхливим і стрімким. Третє управління, до якого тоді входили, широко і з великою наполегливістю фінансувало всі роботи, пов’язані із створенням матеріальної бази.
У Нетішині почали зводитись корпуси найсучаснішого на той час медичного закладу, яким опікувався куратор Олександр Іванович Гришков. А першим офіційним начальником СМСЧ-148 був Олександр Володимирович Андрєєв. На нього звалилась уся робота по формуванню колективу, по комплектації обладнання, по створенню іміджу закладу. Це була титанічна праця, яку може оцінити лише людина, яка впрягалась хоч на якийсь час у адміністративну роботу на етапі створення. Вся головна інфраструктура медсанчастини викристалізувалася при Андрєєві, який згодом довгі роки працював ендоскопістом, виконуючи обов’язки голови лікувально-консультативної комісії.
У 1991 році молодий енергійний фахівець Ігор Іванович Опруненко прийняв заклад під свою опіку і очолював його до кінця 2004 року. І цей період для закладу був не простий. Не так інтенсивно, як на початковому етапі, але з певною динамікою велось спорудження низки об’єктів. Зокрема стало до ладу одне з кращих в Україні пологових відділень. Прийнято в експлуатацію і оснащено стаціонар на 230 ліжок, побудовано насосну з резервуарами на 150 кубічних метрів, дизель-генераторні, очисні споруди, піч для спалювання біологічних відходів, реконструйовано пральню.
Водночас йому вдалось утримати колектив від розпаду, майже всі споруди, коли усіх нас застала пора мораторію і періоду повної непевності в майбутньому. Зубожіле фінансування, незрозуміле підпорядкування, нестабільний психологічний клімат — все це дісталось Ігорю Івановичу. Заклад не мав медикаментів, обмінного фонду білизни, чимала кількість лікарів та середнього медперсоналу перейшла на половину і навіть чверть ставки. Що показово, в цей же час СМСЧ-4 вперше отримала вищу категорію і згодом підтвердила її.
Доречно буде згадати керівників медсанчастини, на долю яких випали свої клопоти і тривоги — Ігоря Івановича Демянюка, Юрія Івановича Уляніцького, нинішнього очільника закладу Василя Никоновича Пословського. Нинішній День медичного працівника дорогий і шанований для Валерія Анатолійовича Дядинчука (на знімку) — прекрасного лікаря і адміністратора, який нещодавно відзначив 70-ліття.
У далекому 1979 році Валерій Анатолійович після отримання фаху у Львівському медвузі отримав направлення у Славуту. Невдовзі його призначають завідувачем Старокривинської амбулаторії. Сім років старокривинці та мешканці навколишніх сіл отримували необхідну медичну допомогу з рук чуйної і широко обізнаної людини.
1986 року він вливається у колектив СМСЧ-4, обіймає посаду завідуючого терапевтичним відділенням, а згодом і очолює установу. За роки його керівництва обладнано харчоблок, придбано чимало м’якого інвентаря.
Він потрапив на хвилю перемін у статусі закладу — з підпорядкування НАЕК «Енергоатом» під опіку Міністерства охорони здоров’я.
Як кажуть китайці, не просто жити в епоху перемін. За співпраці з Енергоатомом у два з лишнім рази зросла заробітна плата. Вдалось здійснити низку ремонтних робіт:
- полагодили покрівлю, стан якої загрожував зробити непридатним функціонування цілих відділень;
- поміняли чимало вхідних дверей, холодильне обладнання і плити у харчоблоці;
- поновили фізіотерапевтичну апаратуру;
- придбали електрокардіографи, спроможні самостійно здійснювати розшифровку результатів;
- ввели десять нових штатних одиниць;
- відновили денний стаціонар;
- пацієнти стали отримувати триразове харчування.
У цей час відбувався перехід до сімейної медицини, і Валерій Анатолійович пройшов курси спеціалізації. Він із вдячністю називає прізвища медиків-однодумців, що працювали поруч і гідно несли та й зараз високо несуть звання лікаря. Це Валентина Олександрівна Щукла, Ірина Сергіївна Халманова, Віктор Володимирович Доманіцький, Галина Володимирівна Залуцька, Ольга Вікторівна Гусарова, та багато інших колег. Валерій Анатолійович згодом повернувся до завідування терапевтичною службою. Нині на пенсії. На окрему розповідь претендує кожен медик, бо значну частину свого здоров’я і знань кладе на вівтар служіння громаді. Особливо актуальна професія медика під час війни. Вони також на передньому краї. Зі святом, працівники охорони здоров’я!
Залишити відповідь