Тарас Нагулко: «Україна де-юре — незалежна, а де-факто — процес ще триває»

Хто може влучніше охарактеризувати процес становлення незалежності України, як не його співучасник. Тому з нагоди чергової річниці її проголошення ми поспілкувалися із народним депутатом першого скликання Тарасом Нагулком. У 1990 році він представляв у Верховній Раді України округ, до якого входило місто Шепетівка.

Раді вас вітати у нашій редакції. Пропоную почати розмову з подій, які передували проголошенню незалежності.

— Президентом СРСР на той час був Михайло Горбачов, а у фаворі у населення став Борис Єльцин. Ніби обоє пропагували демократію. Всі розуміли, що перевороту не минути і тоді кінець усьому. На цьому фоні дуже загубила свої позиції група 239 (мова йде про депутатів, які представляли комуністичну партію — Авт.). Вони розгубилися вкрай. І демократична фракція — народна рада, — яка тоді налічувала приблизно 120 осіб, використала цей момент. Серед нас були шестидесятники, дисиденти — В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко. Всі пам’ятають, як у сесійну залу Верховної Ради України внесли величезний прапор. Ось тоді й становилася незалежність.

А чим вам запам’яталася ваша каденція у Верховній Раді України?

— Про це я написав коротко у книзі, автором якої є Яків Зайко. Він зібрав спогади всіх депутатів першого скликання. До речі, Яків загинув на барикаді по вулиці Інститутській у лютому 2014-го. Мої слова: «Йшов до Верховної ради України з чіткими намірами покращити життя українського народу і якоюсь мірою вивільнити Україну від московсько-більшовицького ярма. Найяскравіші віхи під час мого перебування у Верховній раді — це прийняття Декларації про державний суверенітет України та Акта проголошення незалежності України. Останню подію не можна було повною мірою збагнути через її грандіозність, величність, епохальність. Адже через мене та моїх побратимів реалізувалося прагнення Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Симона Петлюри, Степана Бандери, і тисяч лицарів України, які віддавали життя за волю України. Будівництво української держави потребує великих зусиль цілісної української нації, а її ще немає. Її нищили планомірно московські зайди, однаково, що царські, що більшовицько-комуністичні. Український парламент повинен складатися з патріотів, а фахівці знайдуться. Бо патріот свого народу докладатиме максимум зусиль для державотворчої праці. Я щасливий з того, що й моя дещиця влилася у ту святу справу, що я доторкнувся до події епох. Я вірю, Україна засяє величчю, демократією, достатком свободою. Це збудеться, хай навіть для нащадків».

Як на вашу думку, процес незалежності для України доконаний, чи ще триває?

— Україна де-юре — незалежна, а де факто — процес ще триває. Нічого не вирішується раптом, дорога довга. Я багато разів замислювався над тим, скільки століть українці боролися за власну волю. Вони клали свої голови, знаючи про те, що не досягнуть своєї мрії. Однак, це залишило в історії такий потужний слід, який спонукав інші покоління підніматися і йти на прю.

Чи у правильному напрямку крокують українці до незалежності?

— Йдуть правильно, але не за тими, це точно. З дорогою ми визначилися. Зробити вибір між незалежністю чи свободою: скоріше —свобода, а незалежність ще буде. Покоління вільних людей вже народилося, бо й у Верховній раді вже таких обрали, але їх поки ще мало. А ще українцям не вистачає ідеології. Якщо буде прийнято парламентом той факт, що ми будуємо націоналістичну державу, тоді українці стануть найважливішою цінністю. А ще Україна має стати мілітарною державою, що спроможна себе захистити. Слабаків ніхто не поважає. Такий шлях маємо обрати.

Тарасе Дмитровичу, а які помилки допустили народні обранці першого скликання?

— Помилок не було, принаймні серед тих 120-ох. Умовно можна звинуватити нас у тому, що були романтиками. Вірили, що з проголошенням незалежності завтра почнеться інше життя. Ми плакали і щиро раділи цій миті. А далі потрібно було плідно працювати. Тобто романтикам не вистачило прагматиків, які в той час знаходилися серед 239-ти.

З огляду на власний досвід, порадьте щось слушне сучасним політикам.

— Кожна людина, яка з’являється на світ, приходить задля певної місії. Тому кожен має замислитися, що він має зробити і який слід після нього залишиться. І якщо ніякий, то нехай він буде хоч не поганий. Так само і нинішній президент має вже подумати, який він по собі залишить слід і як його в майбутньому згадають нащадки: заплюють, проклянуть, чи взагалі забудуть.

Що саме для вас є незалежність?

— Найбільшою цінністю країни є людина. Тому держава повинна служити кожному громадянину. Людина має жити в незалежній державі, а не скніти. Як приклад, коли перебував у Німеччині, то екскурсовод показала кількаповерховий будинок, де живе Ангела Меркель — у неї дві кімнати, — там же мешкають інші чиновники. Окрім цього житла, вони не мають  у власності інших будівель. Веду до того, що так у Європі живуть слуги народу. Я не кажу, що вони мають бути бідні, але нехай працюють вони всі, працюють, як Джузеппе Гарібальді для Італії, Шарль де Голь для Франції.

24 серпня — вихідний, і багато людей цього дня копають картоплю. Як мають українці святкувати День Незалежності?

— Ми завжди будемо копати картоплю, бо ми українці. Головне, щоб було, що копати. А якщо серйозно, то слава Богу, що я цього свята вкотре дочекався і сподіваюся, що дочекаюся ще. То є найбільше державне свято, найважливіше з-поміж усіх. І воно спонукає нас до того,щоб все зробити для України, аби стало краще. Добре аби не було військових парадів з технікою, хай буде більше людей. І взагалі, я щасливий з того, що ми ще можемо святкувати.

Дякую вам за розмову! Зі святом незалежності!

Детальніше у відеосюжеті:

Поділитися посиланням:
FacebookTelegramViberWhatsAppTwitter

Новини партнерів


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Я ознайомився/лася та погоджуюся з Правилами коментування та Політикою конфіденційності


Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



Читайте у цій рубриці