Скасований Укрбуд: приватизація довіри
Коли держава скасовує результати аукціону без суду, без прозорої процедури, без пояснень — вона не просто зупиняє приватизацію. Вона приватизує довіру. Ту довіру, якої в України і так небагато. Ту довіру, яку неможливо виграти на аукціоні.
Коли у 2022 році світ поставив на захист України, він зробив це не лише з моральних міркувань. Це був вибір на користь цінностей. Захід — той самий, з яким ми мріємо бути інтегровані — обрав бачити в Україні потенційного партнера, не уламок імперії. Але партнерство не вимірюється кількістю виступів на конференціях у Брюсселі чи обсягом макрофіну. Воно вимірюється щоденними діями.
Один із таких днів — 18 червня 2025 року. Компанія «Петро Ойл Енд Кемікалс», яка входить до міжнародної групи GIG Holding, перемагає на відкритому приватизаційному аукціоні. Об’єкт — ДАТ «Укрбуд». Ціна — 805 мільйонів гривень. Це утричі більше за стартову. Учасник — інвестор, який неодноразово вкладав в Україну гроші, попри війну, ризики, невизначеність.
У нормальній країні ця історія стала б прикладом. Ілюстрацією того, як війна не зупинила життя. Як іноземний капітал довіряє нам, навіть тоді, коли ми не довіряємо собі. Але в нашій країні ця історія — інша.
Менше ніж за тиждень перемогу анулюють. Без публічних дебатів. Без судових рішень. На підставі внутрішнього документа з позначкою «ДСК». Вперше про зв’язки з підсанкційними особами дізнається сам інвестор. І втрачає не тільки актив, а й гарантійний внесок у розмірі пів мільйона доларів.
Парадокс у тому, що другий учасник аукціону — компанія, пов’язана із фігурантами справ НАБУ та громадянином країни-агресора. Але про її зв’язки — мовчання. Бо мовчання — це зручна мова для держави, коли йдеться про «своїх».
Це не історія про бізнес. Це історія про політичну незрілість. Про те, як держава не може позбутися спокуси втручатись у ринок, коли результати не збігаються з очікуваннями кулуарів.
Це також історія про пам’ять. Про пам’ять людей, які колись інвестували в українські стартапи, виробництва, освіту — і які тепер, читаючи цей кейс, запитають себе: «А якщо завтра — так само?»
Усе, що ми робимо після 2022 року, — це або докази змін, або доказ їхньої імітації. Можна прийняти тисячу законів. Створити сотні презентацій. Провести десятки форумів. Але одна така історія, як із «Укрбудом», здатна перекреслити все це одним рядком.
У цій історії немає кульмінації. Вона ще не закінчилась. Можливо, буде суд. Можливо, буде розслідування. Можливо, навіть буде публічне вибачення. Але головне питання не в тому, чи отримає компанія свої гроші. Питання в тому, чи отримає держава свій шанс бути частиною спільноти, де довіра не продається — а вибудовується.
Бо саме зараз — ми знову на аукціоні. І лот — не «Укрбуд», а українська суб’єктність.
І поки що — на неї знову ніхто не зробив ставки.
— публікація містить фотогалерею;
— публікація містить відеоматеріали;
— матеріал опублікований на правах реклами;
— посилання на коментарі.