Футбольна слава шепетівського стадіону «Локомотив»

У повоєнні часи ветеран спорту Шепетівки Леонід Лисенко разом із колегами з локомотивного депо власноруч відновили поле для футболу та вирівняли площадку для гри. З нагоди Всесвітнього дня футболу ми публікуємо останнє інтерв’ю з Леонідом Захаровичем [«День за днем» № 37 від 16.09.2015], людиною, що у багатьох містян асоціюється із футбольною славою Шепетівки. Леонід Лисенко помер 6 жовтня 2015 року.

— Після війни людям жилося важко, але знаходили час та сили для відвідування стадіону. Після роботи, занять у школі на полі збиралося чимало гравців у футбол. Звісно, всі ми були аматорами, але спорт настільки захоплював, що створювали команди, — пригадав 78-річний Леонід Захарович. — Я виріс на тому стадіоні: малим спостерігав, як грають старші юнаки, пізніше — сам почав ганяти м’яча, тому ввесь вільний час проводив на полі.

У вісімнадцять років пан Лисенко забивав перші свої голи вже у складі команди працівників локомотивного депо, куди влаштувався на роботу ще неповнолітнім. Не міг дочекатися завершення школи, тому пішов помічником до кочегара потяга. В 1965 році Леонід Захарович мав хороші здобутки в спорті та тренерські завдатки, які не залишилися поза увагою керівництва. Тоді його попросили очолити комсомольську організацію, аби тренував молодь.

У сімейному архіві Лисенків є рідкісні фото, на якому зображена Шепетівська команда залізничників.

Згодом після цієї мега-спортивної події були й інші змагання у житті Леоніда Захаровича. Приміром, у 60-х він здобув першість у всесоюзному турнірі гри в «Городки». За це отримав особливий приз — оздоблену бронзовими пластинами ігрову биту. Десятки кубків за участь команд Шепетівки, які тренував Лисенко, і нині нагадують про колишню спортивну велич наших земляків.

Найдорожчих серед усіх нагород немає. Всі вони важливі, адже свідчать про перемоги краян.

— Мої однолітки, майбутні спортсмени, зростали на стадіоні «Локомотив». На полі відбувалися всі тренування легкоатлетів. Стільки років він проіснував лише завдяки фанатам спорту. Наприк­лад, після війни його відновили хлопчаки з довколишніх дворів. Пізніше його стан підтримувала залізниця та встановила першу на території спортивного об’єкта огорожу. І, звісно, найбільший уболівальник спорту в Шепетівці — Джумбер Нішніанідзе — мріяв побачити на ігровому полі гру «Темпу» і «Барселони», — продовжив розмову Леонід Лисенко.

У 90-ті власник «Темпу» розбудував стадіон «Локомотив». Для його реконструкції запросив Леоніда Лисенка. Ветеран спорту особисто розробив план укладання футбольного поля, замовляв дерновий настил в селі Пліщині. За його порадою навколо поля встелили спеціальну доріжку для легкоатлетичних змагань. Всі робити виконали оперативно, і вже за півтора місяця приймали команди Вищої ліги футболу.

Ще донедавна плекав футбольну мрію щодо перемог юних шепетівчан і сам Лисенко. Він тренував учнівську молодь міста й району з футболу. Щороку проводив турнір «Шкіряний м’яч».

— Їздив по сільським школам і агітував дітей ходити у секцію футболу. Заняття відбувалися прямісінько на стадіоні. Там і проходило змагання з футбольної першості. Та вторік здоров’я підвело, тому перестав тренувати молодь. А ініціативу ніхто так і не продовжив, — з сумом на завершення розмови сказав Леонід Лисенко. — Повернути славу спортивного міста зможе тільки фанат своєї справи. Людина, що самовіддано буде вболівати і докладати зусиль для здоров’я юного покоління.

Пам’ятають містяни славні часи, коли взимку поле стадіону заливали під каток, а поруч давали на прокат ковзани. Не забули і кількаразові Всесоюзні турніри «Юність» та «Надія», що проходили наприкінці 70-х років. Під час останнього — у складі футбольної команди грав тоді ще маловідомий Олег Блохін.

Такого розмаху місту навряд вдасться досягти знову, вважав Леонід Захарович. Однак чоловік вірив, що настане час і великий спорт ще повернеться у наше місто.

Поділитися посиланням: