Музею на Шепетівщині подарували сімейний раритет зі столітньою історією

Нещодавно до музею міста Нетішина потрапив ковальський міх із села Мала Осниця Колківської територіальної громади Луцького району Волинської області. Належав він родині начальника Управління виробничої-технічної комплектації Хмельницької АЕС Володимира Гуменюка. Міх має довгу, більше ніж столітню історію, адже починав працювати на ньому ще прадід Володимира Вікторовича — Тимофій Костючик. Він був сільським ковалем.

Після приходу радянської влади під час добровільно-примусової колективізації змушений був вступити в ряди колгоспників, щоб зберегти ремесло та реманент (до речі, після війни з Німеччини привіз — ні, не скарби та золото — ручний верстат, і цей раритет родина особливо береже).

Ковальську справу продовжив і дід — Іван Костючик. Слід сказати, що тоді кузня була своєрідним «клубом». Сільські дядьки після важкого робочого дня любили туди приходити просто так, поговорити, новини послухати. А для малечі робота коваля нагадувала якусь казкову виставу. Малий Володя також любив пропадати у діда в кузні. Досі пам’ятає, як допомагав підковувати коней.

Після остаточного розвалу колгоспу у 1992 році родина забрала ковальський реманент до рідного обійстя. Щоправда, батько ковальську справу не став продовжувати. Володимир же після закінчення Луцького державного технічного університету присвятив себе атомній енергетиці — з 2007 року працював на Рівненській АЕС, віднедавна — на Хмельницькій. Про малу батьківщину ніколи не забуває. Цього року разом із татом та сестрою звели каплицю на місці дерев’яного храму із забутого Малоосницького Свято-Троїцького монастиря, яка була зруйнована в часи радянського режиму. Присвятили цю добру справу пам’яті дружини та мами.

А нещодавно на сімейній раді вирішили, що дідівський міх змінить прописку та переїде до Нетішинського музею, у місто, де зараз мешкає та працює Володимир Гуменюк.

«Ковальство — одне з найдавніших ремесел. На землях сучасної України було відоме задовго до нашої ери. Практично в кожному селі була своя кузня, яка обладнувалася горном, ковальським міхом, коритом та діжами з водою для гартування, стояком для підковки чобіт. Ковадло, рубило, зубило, лещата, молот, ножівка і таке інше — все це було ковальським інструментом. Нагріті в ковальському горні, в якому горіло деревне вугілля, залізо або сталь розжарювали шляхом роздмухування полум’я за допомогою ковальського міха із соплом. Із розвитком промисловості ковальство поступово відходить у небуття. Зараз ковалі здебільшого займаються художнім куванням. Тож будь-яка річ, пов’язана з цим ремеслом, — практично раритет», — зазначають у музеї Нетішина.

Наразі ковальський міх вже оселився в одному з експозиційних залів. Тож гості та мешканці міста можуть відвідати музей та на власні очі побачити сімейний раритет зі столітньою історією.

Поділитися посиланням: