Шепетівська мозаїка на суперобкладинці мистецького проекту

Музей Миколи Островського у Шепетівці увійшов до альбому  українських мозаїк радянської доби «DECOMMUNIZED: UKRAINIAN SOVIET MOSAICS». Ба навіть більше, фото величного червоного фасаду, який оздоблено мозаїкою, стало обкладинкою цього мистецького проекту.

Книга вмістила близько 200 унікальних фотографій панно, на яких зображені робітники, селяни, космонавти і спортсмени з кольорової смальти або кераміки. Ілюстрація зображує радянське життя таким, яким воно рахувалося офіційно.

Три роки подорожував Україною київський фотограф Євген Нікіфоров (в тому числі тимчасово окупованою Автономною Республікою Крим) в пошуках найбільш цікавих творів мистецтва 1950-х – 1980-х років періоду радянського модернізму. Всього фотограф відвідав 109 міст і сіл, в яких знайшов більше 1000 уцілілих мозаїк.

Не минуло об’єктиву фотографа і наше місто. Випадково він дізнався про музей Миколи Островського від свого знайомого архітектора. Приїздив Євген Нікіфоров у Шепетівку саме у березні 2016 року.

— Це сталося в рамках мого дослідження музеїв західної України. І коли дізнався про шепетівський, який повністю покритий смальтою, то просто не зміг втриматися, аби не приїхати. Споруда  в Шепетівці, мабуть, — найграндіозніша з усіх, які я бачив під час роботи над проектом. Суперобкладинкою  для нашої книги обрав фото музею Миколи Островського. Таке рішення спільно прийняли усі автори проекту, — повідомив у телефонній розмові фотограф.

Смальта — кольорове непрозоре скло у вигляді кубиків — викладалася вручну близько 80 художниками під керівництвом  архітектора А. Ігнащенка та художника-монументаліста А. Гайдамаки. А 2500 квадратних метри, тобто 25 мільйонів камінчиків смальти привезли з Київського склотарного заводу та склозаводу м. Лисичанська.

— Музей Миколи Островського будувався у 1974–1979 роках, — каже Наталія Никонова, науковиця музею. — Триповерхова будівля має незвичну форму, оформлена в сіро-червоній кольоровій гаммі, що передає суворість, тривогу та криваві події початку ХХ століття. В оздобленні інтер’єру та екстер’єру використані суворі матеріали — каміння, метал, смальта. Як унікальну архітектурну пам’ятку, музей Миколи Островського  у 1989 році занесений до міжнародного каталогу «Музеї світу».

Прикметно, що деякі мозаїки, фотографії яких є в книзі, були зруйновані незабаром після подорожі фотографа Євгена Нікіфорова у результаті дії законів про декомунізацію, які забороняють комуністичну символіку та гасла.

Також під час розмови ми поцікавилися у Євгена про його ставлення до декомунізації:

— Декомунізовувати потрібно було ще в 90-х. При цьому виділяти з масових продуктів, які штампувалися, роботи видатних скульпторів. Як на мене, то нині варто на пам’ятках та культурних об’єктах радянських часів інформувати, що зображена особа, наприклад, винна у смерті людей, чи будь-що у такому плані. Аби люди бачили перед собою об’єкт і поруч пояснення: чому це неправильно. Тобто не застосовувати демонтаж чи щось радикальне. Не можна повторюватися, знищуючи якусь частину історії, білі плями в ній наповнювати новими героями. Адже нині всі ці моменти викликали чимало суперечок у суспільстві. Можливо, краще не поспішати. Натомість дати можливість для комісій мистецтвознавців визначити, що ж насправді є твором мистецтва.

В Україні  з часу дії законів про декомунізацію все таки знайшлися розумні люди, які спрямували його у вірне русло. Так, у Кам’янці-Подільському, в одному з музеїв створили цілий відділ, присвячений тоталітарному режиму. Щось подібне є в Одеській області та в Харкові.

Книга надійде у продаж 17 травня.

Поділитися посиланням: