Віталій Бузиль: «Місто потребує фахового управління. Тоді будуть і хороші дороги, і якісна інфраструктура, і чистота на вулицях»

На Шепетівщині Віталія Бузиля знають та поважають. Він багато зробив для своєї малої батьківщини та для своїх земляків. Розпочавши в 2003-му році трудову діяльність, він завдяки власній енергії, здібностям та професіоналізму успішно пройшов усіма щаблями управлінської служби у місті та районі. Виконуючи обов’язки голови районної ради, працюючи першим заступником голови Судилківської ОТГ, головою та заступником Шепетівської РДА Віталій Бузиль проявив кращі управлінські якості. Сьогодні він, 37-літній фаховий управлінець, йде в мери рідної Шепетівки. Бо знає, що місту потрібні чесні й фахові керівники, які зуміють дати громаді нове життя, зробити її комфортним та безпечним рідним домом для тисяч людей.

Віталію Володимировичу, чому ви йдете в мери Шепетівки?

— По-перше, я корінний мешканець міста і мені небайдуже його майбутнє. Вся моя біографія — це праця на свою рідну Шепетівку та рідний район.По-друге, мені боляче бачити, як Шепетівка застигла в своєму розвитку й не рухається вперед. Вважаю геть неприйнятними такі розбиті тротуари і елементарно відсутні сміттєві урни. Не кажучи про інше. Низький рівень благоустрою, занепад підприємств, дефіцит робочих місць. Все це не дає нам розвиватися. Я хочу змінити ситуацію і дати Шепетівці потужний імпульс для розвитку. У нас є колосальний потенціал та надзвичайні можливості стати одним з кращих міст Хмельницької області. Проблема лише в тому, що попередні керівники міста марнували ці шанси. Я знаю — ми можемо це змінити! Місто потребує фахового управління. Тоді будуть і хороші дороги, і якісна інфраструктура, і чистота на вулицях.

Ви йдете в мери як самовисуванець. Чому?

— На місцях треба об’єднувати усіх людей доброї волі незалежно від політичних переконань. Мені не потрібні посередники у вигляді партій для того, щоб спілкуватися з людьми. В 2014 році після Революції Гідності, виконуючи обов’язки голови районної ради і потім працюючи на інших посадах, переконався, що результат дає командна робота фахівців. Насамперед, про мене говорять мій досвід та мої справи, а не політичні гасла чи прапори. Переконаний, міський голова повинен представляти усю громаду, а не лише якусь партію. Тому не вагався, обираючи шлях самовисування і вважаю його єдино правильним.

Що найбільше дає вам впевненості в тому, що впораєтесь із проблемами Шепетівки й досягнете успіху?

— У мене за плечима фаховий досвід, зокрема, в команді народного депутата Романа Мацоли. Завдяки спільній роботі з депутатами обласної ради ми досягнули багатьох позитивних змін. Зокрема, залучили кошти державного та місцевих бюджетів на ремонт доріг у Судилківській, Ленковецькій, Грицівській, Корчицькій громадах. І це не ямковий ремонт, а улаштування суцільного асфальтного покриття. Усього в районі ми відремонтували близько 25 км доріг.В тому ж Судилкові збудовано тротуар на центральній вулиці. Неодноразово були підтримані громадські проекти, осучаснено навчальні, медичні заклади. Тепер я готовий задіяти усі механізми на користь Шепетівки та земляків. В результаті не сумніваюсь, бо маю необхідні знання, досвід, перевірену фахову команду та довіру людей.

Розкажіть про свої пріоритети на посаді управлінця Шепетівської громади.

— Місто потребує розвитку практично у всіх сферах. Тому перший пріоритет — залучення інвестицій. Треба розуміти, що в часи кризи йде гостра конкуренція громад за перспективу інвестиції. І тому Шепетівка має бути в цьому відношенні найпривабливішою та найнадійнішою.Кошти потрібно залучати під різноманітні муніципальні проекти, зокрема, створення індустріального парку, адже це територія з розвиненою інфраструктурою, яка пропонується інвесторам для будівництва промислових підприємств. Маємо можливість реалізувати цей проект практично без використання місцевих бюджетних ресурсів, а залучивши кошти державного бюджету, зокрема Державного фонду регіонального розвитку (ДФРР).Це дасть можливість в оптимальні терміни оновити інфраструктуру: школи, дитсадки, заклади охорони здоров’я, дороги, тротуари та інше.Це реально зробити, адже маю позитивний досвід залучення коштів ДФРР у Судилківській ОТГ. Наприклад, розробивши якісну проектну заявку, громаді було виділено близько 20-ти мільйонів гривень на реалізацію проекту «Нова українська школа» на базі Судилківської ЗОШ. В результаті громада має комплексно термомодернізоване приміщення школи, оновлені кабінети, сучасну медіатеку. Також у 2017–2019 роках було придбано 5 нових сучасних шкільних автобусів, у тому числі, для осіб з обмеженими фізичними можливостями.

За рахунок коштів ДФРР ми відновили будівництво перинатального центру в Шепетівській ЦРЛ і завершили будівництво Корчицької ЗОШ, яку прийняли в експлуатацію цьогоріч.

Ви згадали про школи. Чи є у вас конкретні плани у сфері освіти?

— Знову ж таки звертаюсь до свого досвіду роботи у Судилківській громаді, де ми виділяли додаткові кошти на утримання закладів освіти. В результаті, з батьків більше ніхто не збирає жодних коштів на шкільні потреби, зокрема, на ремонт. Для сімей, в яких 2–3 дітей, такі витрати — це особливо відчутний тягар. І ми мусимо зняти його раз і назавжди. Від того, які умови ми створимо для навчання та розвитку наших дітей, залежить, яким наше місто буде в майбутньому.

Чому в Шепетівці досі не використовували такий потужний інструмент як кошти Державного Фонду розвитку регіонів (ДФРР)?

— Бо треба не просто написати проект, а й зареєструвати його на онлайн-платформі Державного фонду регіонального розвитку. Треба щоб він був дійсно якісним, обґрунтованим, підтвердженим відповідними розрахунками та показниками ефективності. Тобто, слід з цифрами та фактами в руках довести, що громаді дійсно необхідний той чи інший проект, а реалізація його дасть належний ефект. А для цього потрібні цілеспрямованість та компетентність. І тоді це амбітне завдання реально виконати і у нашій Шепетівці.

Для більшості мешканців Шепетівки результатом роботи мерії є благоустрій міста. Як ви оцінюєте його сучасний стан і що зміните?

— Для об’єктивної оцінки не треба далеко ходити. Просто пройтися вулицями, дворами багатоповерхівок і ви побачите, що вони в жахливому стані. Ось вам і об’єктивна оцінка управління містом. Я не буду вигадувати велосипед і обіцяти золоті гори. Буду просто наводити лад.

Пандемія COVID-19 загострила проблеми вітчизняної медицини. Що ви, як міський голова, зможете зробити в цій галузі, аби захистити здоров’я людей?

— Перш за все, я щиро вдячний медикам, які в екстремальних умовах якісно виконують свою роботу й, ризикуючи своїм здоров’ям та життям, рятують хворих. Ми побачили, що сильна сторона сфери охорони здоров’я — це самовідданні професійні медики, працівники лікарень. Особлива подяка працівникам відділення інтенсивної терапії та анестезіології, інфекційного відділення Шепетівської ЦРЛ, які лікують хворих на коронавірусну інфекцію. Тому ми повинні зробити усе можливе, аби вони отримували за свою працю достойну винагороду і не їхали за кордон в пошуках кращого життя.Найбільшою проблемою в Шепетівці є оплата праці вторинної ланки медичної допомоги. У Шепетівській центральній районній та вузловій лікарнях заробітна плата лікарів та іншого медичного персоналу просто мізерна. Матеріально-технічне забезпечення потребує покращення. Тому створення належних умов для роботи лікарів — це одне з найважливіших завдань міської влади.Друге завдання — це забезпечення соціально-незахищених верств населення безкоштовними ліками та ліками на пільгових умовах.

Незабаром Шепетівська громада об’єднає три села. Чи врахуєте ви це у своїй передвиборчій програмі?

— Не лише враховую, але акцентую на цьому увагу. Зараз Плесенська ОТГ є самодостатньою, фінансово спроможною, однак за рішенням парламенту та уряду включена у Шепетівську міську громаду. Моя позиція — щоб усі надходження до міського бюджету з тієї території залишалися на розвиток цих сіл.Фахове управління взаємопосилить Шепетівку і села Плесна, Жилинці та Пліщин, що увійдуть до складу міської громади. Вони складуть єдиний живий організм, що потребуватиме однакової посиленої уваги влади до усіх його складових частин. Адже і мешканці міста, і жителі сіл мають однакове право на доступ до якісної медицини, сучасної освіти, надійної соціальної підтримки, розгалуженої інфраструктури. І таке об’єднання з центром у Шепетівці дає дуже серйозні перспективи селам, що увійдуть в громаду.

Як правило, питання культури завжди поза увагою влади. Чому так відбувається і яким є ваш підхід?

— Дійсно, сьогодні галузь культури фінансується за залишковим принципом. Багато об’єктів у Шепетівці занедбані і на них без сліз дивитися не можна. Деякі чиновники кажуть, що, мовляв, культура не на часі, є інші проблеми. Це демонструє недалекоглядність їхнього мислення, бо від задоволення культурних потреб залежить, чи буде молодь жити в нашому місті. Або ж поїде звідси до Хмельницького, Києва чи взагалі за кордон. Тому я наполягатиму на осучасненні приміщення міського кінотеатру, в тому числі, й шляхом зміни його функціональності.

Чим для вас є ваша родина?

— Перш за все, це моя надійна опора, місце, де я відпочиваю душею, де панує любов, взаєморозуміння та взаємна виручка. Зі своєю дружиною Іриною я познайомився в Шепетівці. В семирічному віці вона втратила маму і разом з татом вони переїхали до Санкт-Петербурга, але на літні канікули та великі свята завжди приїздила до бабусі, в рідну Шепетівку. В один із таких приїздів ми й познайомились. Щоправда, потім виявилось, що я ходив з Ірою в один дитячий садочок. Збереглася навіть світлина, на якій ми сидимо поруч під час новорічного свята!Історія наших відносин — це той випадок, коли відстань не стала перешкодою. Здобувши освіту, Ірина повернулася до Шепетівки і в 2003-му році ми одружилися. Сьогодні виховуємо двох синів. Старший Володимир навчається на другому курсі Шепетівського навчально-виховного комплексу ім. М. Дзявульського. Молодший Артем — учень другого класу цього ж закладу, разом з однолітками освоює програму «Інтелект України». Ірина багато часу приділяє вихованню дітей, надзвичайно смачно готує, а мене завжди підтримує та надихає. Сам дивуюся, як вона на все знаходить час, бо ще й працює в Шепетівському підприємстві теплових мереж інженером з підготовки кадрів.

Чи часто маєте вільний час, а якщо так, то як його проводите?

— Час — це найдорогоцінніший ресурс, який є у людини. І тому, попри значну зайнятість, я намагаюсь якомога частіше відпочивати в родинному колі. Такі хвилини для мене найкращі і найдорогоцінніші. Також, за можливості, намагаємося допомагати батькам по господарству, на городі у селі.Щиро вдячний їм, що змалку навчали мене порядності, відповідальності та працьовитості. Та й сьогодні батько продовжує займатися улюбленою справою, допомагаючи людям. Він очолює Шепетівський центр надання безоплатної вторинної правової допомоги. Та, мабуть, найбільше, батьки заклопотані влітку, коли до дідуся Володимира і бабусі Галини з’їжджаються усі 5 онуків.

Яке ваше головне захоплення?

— Багато вподобань у мене від батька. І «тихе полювання» на гриби — головне захоплення. Дружина радо мене підтримує в цьому і в грибний сезон, при наявності вільного часу, любимо збирати гриби.Ну а футбол — це окрема історія. Ще змалечку вболівав за шепетівський «Темп», який грав в елітній вищій лізі України. Добре пам’ятаю історичний сезон 1993–94 роки, знакові для шепетівської команди, яка тоді зайняла 9-місце у вищій лізі. А у 1995-му, як ми славно «рубалися» з самим київським «Динамо», програвши їм вдома лише 0–1 у напруженій боротьбі. Це, до речі, для мене ще один амбітний виклик — відродити спортивну славу нашого міста. І починати треба з будівництва сучасних спортивних майданчиків, відкриття спортивних секцій, проведення змагань. Місту це цілком під силу. Потрібна лише дієва фахова влада, яка дбатиме про інтереси людей.

Поділитися посиланням: