Молодий підприємець Павло Алілуйко очолив сільську ОТГ

Із січня 2020-го новостворену Плесенську ОТГ очолює 25-річний голова Павло Алілуйко. На посаду очільника громади балотувалося 7 осіб, але майже 45 % виборців проголосували за наймолодшого кандидата. Напередодні Дня молоді ми поспілкувалися з очільником про життя сільських громад, про їх подальшу долю, адже згідно з новим перспективним планом села ОТГ планують приєднати до Шепетівки. І, звичайно, про хобі, життєві цінності, які сповідає молодий керівник.

Із бізнесу в органи влади

Деревообробний бізнес у нас був сімейний. Самостійно зайнявся сільським господарством, але батько підтримав мій вибір. Займаючись підприємницькою діяльністю, вносили великий вклад у соціальну сферу. У селі Пліщині хотілося утримувати все те, що було створено раніше. Прагнули відкривати робочі місця.

Нетипово проводили передвиборчу агітацію. Всі радили мені, що потрібно створити програму, щось пообіцяти у межах розумного, що зможу виконати, багато спілкуватися на зустрічах. Я не мав політичного досвіду, не дослухався до порад, просто подав свою кандидатуру. Люди повірили більше моїм діям, ніж чиїмось обіцянкам. Звичайно, більшість моїх виборців були
із Пліщина.

Щодо роботи на посаді голови, пам’ятаю, як чітко висловився голова Хмельницької ОДА, коли приїхав на представлення: «Вам до політики ще далеко, ваше завдання — господарські та управлінські справи у селах».

Ми прийшли, щоб зробити, покращити, створити. На сьогодні нашу думку щодо перерозподілу ніхто не питає. Час покаже, чи почують нас. Хоча, я вважаю, що багато залежить від однієї людини. Можна навести лад на підприємстві, у дворі, в селі, районі, області.

«Треба поїхати подивитися»

Я ніколи не нехтую попередньою практикою, завжди запитую, як робили раніше, як зробимо ми, як роблять інші.

Перш, ніж робити висновки, я говорю, що потрібно поїхати подивитися. Вибори теж не стали винятком, я приїхав оглянув як справи у школах, садочках, ФАПах, подивився вулиці, дослухався до проблематики. Під час спілкування міцнішає зв’язок із людьми. Важлива господарська думка, подумати на перспективу.

На жаль, тенденція йде до того, що у селах населення зменшується. Чому? Немає робочих місць, а вже потім йдуть інші фактори, молодь не бачить свого майбутнього у селі.

Хоча у будь-який момент можемо організувати громадське формування до 50 чоловіків, яке залучимо до суспільно-корисних робіт.

Багато Плесенська ОТГ втратила

Якщо завершимо ті проєкти, що розпочали, — освітлення та водопостачання, — це стане першими здобутками. Для високих досягнень ще пройшло мало часу.

Скажу відверто, якщо обирався строком на 5 років, то результат був би кардинальним, зміни відбулися б. Виникла невідповідність від очікуваного та реальністю. Чекали спроможної громади, перегляду бюджету, наповнення за рахунок податку на доходи фізичних осіб, на жаль, останнього не отримали зовсім. Хоча 3 березня офіційно нас призначили самодостатньою громадою, але вже 29 квітня відмінили це рішення. Без будь-яких державних вкладень і фінансувань ми працюємо із січня місяця. Це при тому, що не отримали близько 3 мільйонів ПДФО, який залишається у районі.

Плесенська ОТГ втратила шанс об’єднатися добровільно раніше, чим позбавили себе надходження державних коштів у розвиток інфраструктури. Наприклад, Ганнопільська ОТГ створилася у 2014 році та освоїла понад 20 мільйонів гривень. Так вийшло, що ми сіли в останній вагон, до того ж, ще й причіпний.

Чому Плесенська ОТГ не хоче об’єднуватися із Шепетівкою

Шепетівка   Дошка оголошень   Місцева реклама

Час втрачено, перспективний план затверджено. На сьогодні хтось не бачить проблеми в об’єднанні із містом. Натомість, я бачу недоліки такого процесу, в першу чергу, в комунальній сфері. Що зараз бачимо по розвитку ОТГ? Центральні села розвиваються, а ті, що знаходяться не периферії, фінансуються за залишковим принципом. Думаю, що така ситуація чекає села Плесенської ОТГ після приєднання до Шепетівки.

Сьогодні ми вирішуємо потреби громади на місці, якщо надзвичайно термінова ситуація, можемо
за 4 години зібрати сесію та вирішити її, приділивши максимально увагу.
Чи будуть так вирішуватися проблеми сіл, коли ввійдемо до міста?

Хобі — кінний спорт

Маю власних 9 спортивних коней. Як казав один мудрий чоловік, що таке захоплення — на все життя. Кілька разів намагався позбутися цього заняття, але завжди не вистачає духу, бо цим захопленням я живу. Перебуваю в Асоціації кінного спорту України.

Полюбляю щонеділі робити кінні вилазки на природу, зокрема, у Замійсько, що за Пліщином. Там чудові краєвиди, а нога людини не ступала там вже давно. Коли на нього дивишся, то бачиш стежки, по яких, напевно, ходять лише звірі. Такі недільні кінні вилазки заряджають на трудовий тиждень.

Фото надав Павло Алілуйко

Також підтримую дитячо-юнацькі спілки. Беру участь у змаганнях. Такі глобальні спортивні заходи, в яких виступав і засновником, і учасником, відбувалися у Ковелі. Любов до коней найкраще об’єднує однодумців.

Це розпочалося ще із дитинства, коли підкрадав дідусевих коней. У 12-річному віці в мене виник намір: перепливти на коні ставок. Але так трапилося, що заплуталися у рибальських сітях. Тоді ми з конем борсалися, борячись за життя. На щастя, вдалося вибратися. А вже
у 18 років разом із товаришем потрапив на завод. Друг попросив, щоб я йому допоміг вибрати спортивного коня. Тоді так трапилося, що він купив одного, а я — три.

Навчався у різних тренерів, але зрозумів, що найбільше подобається долати перешкоди. Найбільше моє звершення — одноразовий стрибок з подолання півтораметрового бар’єра.

Чому мені подобається перебувати серед любителів коней? Тому що в таких школах вчать любити. Адже сьогодні так мало душі та любові у молоді. А ось, коли дівчатка та хлопчики на канікулах щодня о шостій ранку йдуть у конюшню, щоб нагодувати тварин, відпрацювати вправи, то бачиш, що діти живуть цим. Живуть не тим, щоб вдарити, розтоптати, знівечити, а живуть гармонією, верховою їздою, духом командним.

Взагалі, мене тягне до усього, де є драйв: польоти на дельтаплані, стрибки із парашутом.

Порадив би молоді — полюбити людей

Якби хотіли почути мою думку, я багато що розповів. Та, напевно, порадив би полюбити цей світ і людей, такими, як вони є. Нас багато переповнює злоби, заздрощів і ненависті. Недарма говорять: полюби своїх ворогів. Це — найкраща зброя. Якщо хочеться перемогти, то злом, вже доведено практикою,
не переможеш.

Для себе я зробив висновок, що нас нівечить жалість до себе. Ніколи не шкодував себе ні в роботі, ні в спорті. Жалість нас робить слабкішими, і тоді нас перемагає самолюбство. Найважча робота — над собою, але її потрібно виконувати щохвилини, щогодини, щоденно.

Найперше, чим щось досягнути, потрібно стати людиною. Батько навчив поваги до людей. Також його працьовитість стала для мене прикладом. І завдяки працелюбності мені вдалося багато досягнути в житті.

Поділитися посиланням: