Марія Мельник: з Богом у серці майже століття

Щодня на вулиці Степана Бандери можна спостерігати зворушливу картину, як бабуся годує голубів. Видно, що жінка дуже добра, бо пернаті, коли її бачать, то злітаються звідусюди. І їдять прямо з рук. Мова йде про шепетівчанку Марію Мельник. До того ж, 10 березня жінці виповнюється 95 років.

95-річчя — ще не століття, проте, майже, вік. За спиною в пані Марії ціле життя, яке не було солодким, бо пам’ятає війну і часи голоду. Про пережите згадує охоче та дякує Богу за все.

Народилася Марія Сергіївна у селі Великі Каленичі, що на Полонщині, у звичайній родині селян-землеробів. Батько її був росіянином. Коли Марія була ще малою, він повернувся на свою батьківщину.

— Тато був хороший, допомагав, увесь час хотів забрати нас з мамою до себе. Але мама не погоджувалася, бо ж на ній були її менші брат і дві сестри. А через кілька років ми дізналися, що батько одружився, — розповіла пані Марія.

Важко було селянській сім’ї без чоловіка, але щосили тягнула мати і дітей, і господарство.

На початку німецько-радянської війни Марія вже була дорослою, тому гарно пам’ятає період окупації.

—Був  сонячний  день, прала білизну на сільському ставу. Побачила німецьких солдатів, злякалася і скочила в став. Німці почали роздягатися, хотіли щоб я їм одяг випрала. А коли повернулися за своїми речами, то спитали, де живу. Я їм показала на нашу хату. А ввечері вони принесли нам багато хліба. Ця їжа була дуже важлива тоді, бо ж голодували, — пригадала ювілярка.

Оскільки Марія була вже тоді повнолітньою, то її не минули роботи в Німеччині.

— Тяжко робила в сім’ї німецького військового, — розповіла Марія Мельник. — Його дружина щойно народила третю дитину і дуже хворіла. Тому гляділа і трьох діточок і їхню матір. А ще, крім цього, мали німці господарство — 10 корів, яких я доїла. Щодня їздила до лісу на велосипеді й назад, ще привозила те молоко. Важко було і німецькій родині, і мені, бо ж голодували. Попри те, що мали господарство і свою городину, бо все  забирали. Щодня отримували пайку: на сніданок —  хліб і чашечку кави, в обід — суп без хліба. Молока не пила, бо боялася, що хтось побачить.

Поверталася з Німеччини на поїзді, вірніше на даху. Та, приїхавши у своє село, також пережила роки повоєнного голоду. Напевно, тому все життя жінка з неабияким трепетом та шаною ставиться до хліба.

— Одного разу, коли поверталася з магазину, побачила як в калюжі лежить цвілий хліб. Я його підняла і покришила, щоб птахи хоча б поїли. А вони налетіли і почали видзьобувати кожну крихту. З того часу я їх годую щодня, бо важлива для пташок кожна крихта, — каже бабця.

І справді в квартирі старенької стоїть два мішечки зерна. Їжу для пернатих їй доставляють торговці прямісінько під двері помешкання.

Саме голубів Марія Мельник вважає незвичайним явищем у своєму житті, бо переконана, що саме завдяки їм отримує Божу опіку кожного дня.

— Молюся Богу за всіх людей, яких знаю. Читаю молитви, псалми за здоров’я. І за померлих не забуваю просити Бога на початку дня у вранішніх молитвах. Тому і Господь мене не забуває, дарував довгий вік, сили старість зустріти. Коли скрута чи важко, Він завжди посилає людей, що допомагають, — вважає старенька.

Ось така історія маленької жінки про велич милосердя та любові між людиною та природою.

Поділитися посиланням: