Островський залишається

Скоріш за все, крапку в справі декомунізації історичної постаті Миколи Островського поставило Міністерство культури України. Відповідним наказом №1162 від 16 грудня 2016 року Будинок музею Миколи Островського міністр культури заніс до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Також пам’ятці архітектури присвоєно номер 2784-Хм Державного реєстру нерухомих пам’яток України за категорією місцевого значення.

— Справа стосовно реєстрації музею розпочалася ще в 2013 році, — розповіла Марія Юзлова, заступник директора музею Миколи Островського. — Ми підготували ряд відповідних документів та передали в міністерство. Але тоді в Україні відбулася Революція Гідності, змінилася влада та розпочалася антитерористична операція. І реєстрацію музею було відкладено.

В квітні 2015 року на долю музею знову випали нові випробування — Верховна Рада України ухвалила пакет законів про декомунізацію.

І «творець» Павки Корчагіна також потрапив до переліку осіб зі списку декомунізації.

Ось так на сайті Інституту національної пам’яті охарактеризували постать Миколи Островського:

«Радянський військовий та партійний діяч, письменник; учасник встановлення радянської влади в Україні та боротьби з повстанським рухом, служив у бригаді І. Котовського, 1-й кінній армії та частинах особливого призначення Червоної армії (ЧОН), співробітник Ізяславської ЧК (1919-1921), секретар райкому комсомолу в Берездові та Ізяславі, секретар окружкому комсомолу в Шепетівці (1924); бригадний комісар політуправління Червоної армії (1936)».

Нагадаємо, що у квітні 2015 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про засудження комуністичного й нацистських тоталітарних режимів».

Однак музейники мають протилежну думку з цього приводу.

— Немає задокументованих даних, що він воював у армії Будьоного чи Червоних більшовицьких загонах у 1918 році — ще наприкінці жовтня прокоментував В’ячеслав Сміховський, директор музею. — В той час йому було 14 років. Натомість музей має фотокопію його оригінальної біографії, яку він написав власноруч у 1922 році та анкету 1924 року, коли мав намір вступити у комуністичну партію, де жодної інформації про участь у військових загонах більшовиків не вказано. А йому було б вигідно написати протилежне. Пізніше, у 1934 році, написана автобіографія Миколи Островського, яка вже містить інформацію про військову службу. Історик пояснює цей факт: її писала вже сестра Островського. На той час з чоловіка радянська пропаганда вже «ліпила героя».

Прикметно, що звістку про занесення шепетівського музею до державного реєстру нерухомих пам’яток України краєзнавці отримали напередодні ювілею. 22 грудня Музею Миколи Островського виповнилося 70 років.

Поділитися посиланням



3 коментарі до статті «Островський залишається»

  1. Володимир коментує:

    Звісно, знищувати чи розграбовувати надбання музею не потрібно. Але про що він тепер повинен розповідати? Про те, як Островський боровся за незалежність України?

  2. Ігор Волоткевич коментує:

    От що що, а головне щоб Островський нікуди не подівся… ))

  3. Ігор Волоткевич коментує:

    http://ukrlife.org/main/prosvita/m_ostrov.htm

    Перечитуючи тритомне зібрання творів М. Островського ( це крім його основного роману “Как закалялась сталь” незавершений твір “Рожденные бурей” і листи), не можна було не звернути увагу на пієтет їх автора перед Леніним, Сталіним, ЧК-НКВД, ненависть до “недорезанных буржуев”, ” буржуазную недогрызь”, “петлюровских банд”, самого Симона Петлюри, якого Островський називає Іудою і малює карикатурний портрет з нього ( в “Рожденных бурей”).Ось наприклад влітку 1933 р. Островський завершує другу книгу романа “Как закалялась сталь” і з радістю пише про те, що ЦК ЛКСМУхоче її видати до 15-ліття комсомола українською мовою. У голодоморний 1933 р. ЦК не знайшов видно кращого засобу як нагодувати мільйони українських селян! Островський вважав, що книга має вийти в рекодний термін -за півроку (це й по нинішніх часах дуже швидко). За півроку книга не встигла вийти і письменник оцінює цей факт як “злісний саботаж”. 19 січня 1934 р. він пише М. Фінкельштейну листа, де пояснює причину цього явища :”Оказывается, старое руководство состояло из петлюровцев, контрреволюционеров, – издавали националистические книги, а саботировали антипетлюровские, вроде моей. Они разоблачены и рассажены по соответствующим местам. Новое руководство пишет, что книга выйдет во ІІ-м квартале”(Н.Островский. Собрание сочинений в трех томах. М., 1956.-Т.3.-С.148). Якщо нагадати, що якраз тоді були арештовані і знищені НКВДистами Олекса Влизько, Григорій Косинка, Євген Плужник та ін., то радість Островського нагадує радість каннібала…


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації


Новини партнерів



Вам також може бути цікаво



Новини партнерів


Читайте у цій рубриці