У гущавині лісу на межі двох районів Хмельнич­чини одиноко проживає старенька бабуся

У гущавині лісу на межі двох районів Хмельнич­чини одиноко проживає старенька бабуся

82-річна Валентина Муравська — єдина жителька хутору, що знаходився в лісі. Сюди не привозять ні хліба, ні продуктів, тут нема ні електрики, ні газу. Одна хатина і навкруги ліс… до найближчого села Поляна, що на Шепетівщині, три кілометри. Але добратися туди можна за умови, що погода тому сприятиме. У період дощів ні пройти, ні проїхати…

У гущавині лісу на межі двох районів Хмельнич­чини одиноко проживає старенька бабуся

— Тут жили мої батьки, тут живу і я, — почала розмову лісова мешканка.

У гущавині лісу на межі двох районів Хмельнич­чини одиноко проживає старенька бабуся

Народилася Валентина Павлівна у 1937-му році. Коли їй виповнилося лишень три місяці, матір репресували та утримували у Бердичеві. Батькові вдалося втекти.

— Я була у тюрмі з мамою, — каже жінка.

Маленьку Валентину перед самою війною забрали з дитбудинку, де до того розмістили тимчасово. Відтак, спочатку до своїх батьків зверталася «тітка» і «дядько».

У 1945-му році поруч із хатиною (яку з хліва переобладнав батько), де зараз мешкає пенсіонерка, стояла дідівська хата.

У гущавині лісу на межі двох районів Хмельнич­чини одиноко проживає старенька бабуся

Під час війни знаходили в їхньому помешканні прихисток партизани.

— Так було, коли мама корову видоїть, партизани молоко вип’ють, а ми голодні лягали спати, — пригадує зі сльозами на очах. — Ми з ними ділилися крихтами хліба, бо вони ж їсти хотіли. Тоді партизанам допомагали всі, увесь хутір Гурмин.

Німці до поселення не дійшли. Мешканці бачили лише мадяр, яких окупанти відправляли тоді, коли самі боялися йти на якусь місцину.

Загалом, пані Валентина мала ще четверо братів та сестер. Вона — наймолодша — п’ята.

Після війни жінка ходила до школи в село Поляни:

— Звідси мені було йти 3 кілометри до школи. Я закінчила 4 класи.

Батько помер, коли співрозмовниці було 12 років. Трагедія сталася у 1949 році. Тоді сім’ї стало складніше. Через брак взуття навчання довелося припинити.

З малих літ жінка допомагала матері по господарству. Пізніше працювала у лісництві: приймала шишки та зважувала їх.

Коли вийшла заміж, вже удвох із чоловіком тримали худобу. В хазяйстві було 10 корів, здавали по 5–7 тонн молока за рік. Також мали пару коней. У шлюбі прожили 45 років. Однак, три роки тому, коли чоловік помер, поратися самій біля худоби стало важко. Наразі літня пані у господарстві має лише 18-річного коня Каштана.

У гущавині лісу на межі двох районів Хмельнич­чини одиноко проживає старенька бабуся

Ще у неї є кілька курей, 4 собаки, кіт та старенькі вулики.

У гущавині лісу на межі двох районів Хмельнич­чини одиноко проживає старенька бабуся

Попри те, що жити самій у лісі важко, переїздити кудись 82-річна Валентина Павлівна не збирається. Каже, що всі, хто жив у хуторі, тут і повмирали. Однак, свої домівки не лишили.

У гущавині лісу на межі двох районів Хмельнич­чини одиноко проживає старенька бабуся

У батьківській хаті в лісі відсутні будь-які блага цивілізації: електроенергія, газ та вода.

У гущавині лісу на межі двох районів Хмельнич­чини одиноко проживає старенька бабуся

— Я заправляю ліхтарик, — каже жінка. — Купую батарейки в селі.

Їжу готує на дубових дровах, користуючись пічним опаленням. Дрова й нині рубає сама, а за продуктами їздить у село. Хоча й зізнається, що має грядку картоплі. Однак, поважний вік не дозволяє багато працювати. У їжі невибаглива, страви готує прості. Каже, що не їсть солодощів, у тому числі, меду.

Однак, господиня погодилася поділитися секретами приготування тушкованої риби з грибами, яку робить на свята. Старовинний рецепт їй дістався ще від прабабусі. Одне з найголовніших правил — чиста каструля, яка буде призначена виключно для приготування риби.

— Я в ній тушкую з 1972-го року, — пояснює Валентина Павлівна.

Аби страва вдалася, гриби теж варто брати неабиякі. Борошно повинне бути відбірне, без гірчинки.

Між іншим пригадала бабця і часи, коли відкладали гроші на майбутнє, а потім в один момент вони знецінилися, всі вклади у банках «згоріли»:

— Можна було купити машину і хату… Та й ми лишилися…

Живе по-совісті, так навчив її батько. А ще… він їй дав урок на все життя.

— Я ніколи й нікого не образила. Мені було років п’ять. Тоді партизан чистив зброю, а мені дуже сподобалася «колодочка» від ножика, яка була кольоровою. У той час ми бачили лише речі двох кольорів: зеленого та чорного… І я не розуміла, що то може шкоду роблю, взяла ножика й вийшла на вулицю гратися. Тоді підійшов татко й питає: «А де це ти взяла?» А я й не знала, що відповісти — мовчала. Він тоді як взяв пояса, та як «сперезав» мене… Потім пригнав в хату до партизана, я кладу ножика на стіл, а батько кілька разів повторив: «Кажи, що вкрала». А це стидно було говорити, отоді я й зрозуміла, що красти не можна.

Матеріальні цінності для співрозмовниці не мають ніякого значення. Вона при зустрічах не оглядає в кого які обновки: чи-то меблі, чи-то речі домашнього вжитку, чи-то одяг. Головне — спілкування. Однак, коли бачить, що людина бідує, в неї виникає бажання допомогти хоча б чимось.

У гущавині лісу на межі двох районів Хмельнич­чини одиноко проживає старенька бабуся

Наразі у лісової мешканки лише одна мрія:

— Я мрію щасливо померти, аби в той момент біля мене була б якась жива душа, біля мене стояла людина. Мала я дві дочки, але ті померли… мені Бог все дав, я на нього не ображаюся, а люди мене кривдили…

4-го вересня якийсь невідомий чоловік побив та пограбував 82-річну пенсіонерку.

— Прийшов до мене він о шостій годині вечора чи вже на початку сьомої: ще на небі сонце було, — пригадує старенька. — «За барки» тягнув в хату, бив, «копав» ногами. За що я робила цілий вік?.. В мене грошей багато не було, бо я наймала людей, аби мені викосили траву та згребли сіно. Я мала в сумочці лише 48 гривень, то він і ті забрав. Він був би мене вбив…

У гущавині лісу на межі двох районів Хмельнич­чини одиноко проживає старенька бабуся

Врятувала жінку від вірної загибелі сірчана кислота, баночку якої колись, про всяк випадок, дав один покійний лісник.

— Я його облила сірчаною кислотою, — мало не плаче, розповідає жінка. — Він мене змусив, бо вже «товк» ногами, добивав, підпалював… Так я і лишилася жива. Але я не хотіла цього робити, бо знаю як боляче вона діє.

Наразі жінка ще так і не написала заяву в поліцію на нападника. Адже після побиття стала погано бачити на одне око. Ще жаліється бабця і на постійний біль у грудях, який з’явився після цього випадку. Однак, у лікарню пані Валентина йти відмовляється: бідкається, мовляв, нема на кого лишити коня.

Попри складні умови життя Валентина Павлівна любить красу. В хаті на вікнах у неї розміщені вазони.

У гущавині лісу на межі двох районів Хмельнич­чини одиноко проживає старенька бабуся

На подвір’ї квітнуть осінні крокуси.

У гущавині лісу на межі двох районів Хмельнич­чини одиноко проживає старенька бабуся

Ні про що у своєму житті старенька не шкодує:

— Те, що Бог мені назначив, те і несу.

Поділитися посиланням:
FacebookTelegramViberWhatsAppX

Підписатися на наші новини у месенджерах:

Новини партнерів


9 коментарів до статті «У гущавині лісу на межі двох районів Хмельнич­чини одиноко проживає старенька бабуся»

  1. Валя Тимощук коментує:

    Бабулька ви молодець

  2. Valera Dunayi коментує:

    Так где находится этот хуторок как туда проехать
    Есть возможность помочь бабушке

    • Eugene Freilikhman коментує:

      Ну, проїхати туди можна тільки в суху погоду і на позашляховику. І ще потрібен провідник. Якщо є бажання допомогти бабусі — завітайте до нас в редакцію, організуємо поїздку.

      • Віктор коментує:

        Достойне утримання Валентині Муравській повинна забезпечити держава. Чи інформмували Ви керівництво Шепетівської райдержадміністрації про викладене? Чомусь видається, що подібних статей вони не читають. Або вдають, що не читають.

      • Валерій коментує:

        Скиньте координати на телефон. я знайду, з повагою. Валерій Мельничук тел. 0673826566

  3. А в неї,що нікого не має,це просто страх,такий вік і так жити,це що каторга

    • Любов Гончарук коментує:

      У неї були дві доньки, але померли. Чоловіка вже теж нема в живих.

    • Nataliya Gurinovich коментує:

      До того ж, бабуся оптиміст, ні на що не нарікає

      • Олег коментує:

        Люди допоможіть бабці хто чим може вона стільки настрадалася .Може хтось одежею харчами,допоможіть ,,добро добром розплачується,,


Залишити коментар до Валя Тимощук Скасувати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Я ознайомився/лася та погоджуюся з Правилами коментування та Політикою конфіденційності

Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



На Шепетівщині дідусь заявив у поліцію про насильство щодо онуки
На Хмельниччині молодик погрожував своїй бабусі, вимагаючи пенсію
На Шепетівщині молодик вдарив матір дерев’яним бруском, а співмешканку порізав ножем
Серед білого дня на Шепетівщині сталася моторошна ДТП
Не витримало серце Воїна: у Полонному попрощаються із водієм-санітаром
На Донеччині загинув старший солдат із Шепетівщини

Читайте у цій рубриці



На Хмельниччині чоловік вкрав із будинку племінниці найцінніше для нього
На Хмельниччині чоловік два місяці цупив у супермаркетах
На Хмельниччині через пориви вітру без електрики лишилися близько 11 тисяч споживачів
Церква на Хмельниччині має перших богопосвячених вдів в Україні
На Хмельниччині чоловік продавав дерев’яні піддони, які виготовив із незаконно здобутої сировини
Відійшов у засвіти відомий на теренах Хмельниччини журналіст
FacebookTelegramViberWhatsAppX