В Ізяславській в’язниці було знайдено дві скрині з церковними коштовностями

В Ізяславській в’язниці було знайдено дві скрині з церковними коштовностями

Монастир ордену отців бернардинів стоїть на високій горі, що піднімається над берегами Горині. Він є архітектурною домінантою та одним з головних символів Ізяслава. Зведений ще й як фортеця, він був одним з ключових вузлів в оборонному периметрі міста.

Історія зведення монастиря є яскравою ілюстрацією часів невластивої для тогочасної Європи релігійної толерантності, що настали в Речі Посполитій після рішень Варшавської конфедерації (конференції) 1573 року.

На цих поважних зборах були визначені засади релігійної терпимості в Речі Посполитій та закладено підвалини релігійної свободи в спільній Польсько-Литовській державі. Учасники конференції (найвпливовіші аристократи країни та церковні діячі) зобов’язалися бути взаємно толерантними та солідарними в боротьбі за свободу віросповідання.

Відносно монастиря створилося дивовижне релігійне асорті. На час виділення земельної ділянки для його зведення дідич Заслава князь Януш Заславський був активним кальвіністом, натомість його дружина Олександра Санґушківна належала до антитринітаріїв (тобто тих, хто заперечував догмат про Пресвяту Трійцю). Князь Олександр Заславський, який завершив спорудження монастиря, хоча й був ревним римо-католиком, але мав чималий конфлікт з бернардинами…

Під будівництво монастиря була передана, полишена православна каплиця разом з іконою Заславської Божої Матері, яка здавна належала князям Заславським (руського/українського походження, зауважимо), предки яких сповідували православ’я. Зокрема, представниця цього роду, княгиня Анастасія Заславська, виступила фундаторкою створення славетної пам’ятки української культури XVI століття — Пересопницького Євангелія, на якому присягають президенти України.

Досить вірогідно, що римо-католицька споруда постала на місці колишнього православного монастиря Пресвятої Трійці, що на той час чомусь повністю занепав.

Комплекс монастиря з костелом Св. Михайла постав в стилі маньєризму, який багато дослідників вважають не окремим стилем, а лише ранньою стадією бароко. Ймовірно, що його архітектором був Якуб Мадлайн, походженням з Ґраубюндену, землі на італо-швейцарському прикордонні. Будівництво комплексу тривало до 1630 року.

Після смерті фундатора монастиря князя Януша Заславського (1629) і його дружини Олександри Санґушківни (1610), їхні законсервовані в кришталевих посудинах серця замуровали у стіні монастирського храму. Ще від античності вважалося, що душа людини перебуває в її серці.

Під час повстання під проводом Богдана Хмельницького монастир зазнав грабунку та нищення. Вціліла, однак, його головна святиня — образ Заславської Матері Божої, який заздалегідь перевезли до монастиря отців бернардинів у Ряшеві. По тому обитель майже вісім десятиліть стояла у руїнах. Лише 1726 року коштом дідича міста Павла Карла Санґушка почалася його відбудова. Вона тривала довго, ж до 1780 року і відбувалася в кілька етапів.

Монастир був знаним духовним та освітнім центром. Тут діяли студії філософії, теології та риторики, а місцева бібліотека налічувала понад 5 тисяч томів. Це й сьогодні нівроку, в станом на XVIII століття — взагалі фантастика.

Від 1797 року та до 1815 року монастир також виступав у якості головної резиденції руської провінції Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці Бернардинців.

У XIX столітті царський уряд провадив жорстку політику, спрямовану на обмеження діяльності Римо-Католицької Церкви. Після поразки польського Листопадового повстання (1830–1831), активно підтриманого римо-католицьким кліром, ця політика взагалі набула ознак репресій. Тоді діяльність монастиря була суттєво обмежена, а освітні напрямки — скасовано. Монастир фактично перетворюється на богадільню для перестарілих панотців. Останній заславський чернець-бернардин помер у 1910 році.

Від двадцятих років ХХ ст. монастирський комплекс зайняли радянські окупанти. В будівлях монастиря розташувався Шепетівський БУПР (будинок примусових робіт — так комуністи називали в’язниці, що використовували працю в’язнів), а пізніше — в’язниця НКВС, де в основному утримувалися не стільки кримінальники, скільки жертви репресій.

У роки Другої світової гітлерівці використовували комплекс монастиря як базу гестапо та в’язницю.

В повоєнні роки тут діяла трудова колонія, де утримували близько 200 дітей «ворогів народу».

1960 р. в’язницю для неповнолітніх перепрофілювали на виправну установа МХ 324/58, що незабаром уславилася як одна з найсуворіших кримінальних в’язниць у СРСР. Там утримували й чимало політичних в’язнів. Наразі тут діє Замкова виправна колонія № 58 (назви у кримінальному світі: «Монастир», «Білий лебідь»). Після скасування в Україні смертної кари тут створено сектор для тримання понад ста в’язнів, засуджених на довічне ув’язнення.

За Незалежності в’язниця теж зажила сумної слави. Зокрема, як повідомляла Харківська правозахисна група, 1 липня 2010 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Давидов й інші проти України». Суд встановив, що протягом 2001–2002 років у в’язниці мали місце порушення статті 3 Конвенції (заборона катувань і жорстокого поводження), стосовно осіб, які на той час відбували покарання в «Білому лебеді». Ця справа виявила одне з найбільш кричущих порушень прав людини в Україні — відпрацювання бойових навичок міліцейськими спецпідрозділами на в’язнях.

Наостанок про скарби. 1973 році на території в’язниці-монастиря знайшли великий скарб — факт достатньо відомий. Провідний науковий співробітник Хмельницького обласного краєзнавчого музею кандидат історичний наук Сергій Єсюнін дізнався подробиці.

Все почалося з того, що двом ув’язненим доручили копали якусь траншею. Ті ж відкопали чималу скриню з коштовностями. Враховуючи, що поруч нікого не було (за мури все одно не утекти), ті вирішили знахідку приховати. Як вони збиралися все то виносити за межі в’язниці після звільнення — ще те питання, але очевидно про це вони тоді не думали. Землекопи присипали скриню землею, але не встояли перед спокусою і прихопили із собою золоту таріль та похвалятися знахідкою перед найближчими друзями. Вже за кілька годин про те знала адміністрація в’язниці.

Наступного ранку до Ізяслава вертольотом прилетіли представники керівництва союзного рівня, під наглядом яких відбулися подальші розкопки. Крім вже знайденої скрині, знайшли ще одну. За спогадами очевидців, скарб складався із церковного начиння: золоті чаші, срібні підноси, медальйони, підвіски, золоті ланцюжки, тарелі, хрести з коштовним камінням. Коштовності завантажили у вертоліт і відправили до Москви…

Поділитися посиланням:
FacebookTelegramViberWhatsAppTwitter

Новини партнерів


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Я ознайомився/лася та погоджуюся з Правилами коментування та Політикою конфіденційності


Теґи публікації


Вам також може бути цікаво



В Ізяславі облаштували тротуарів на пів мільйона гривень
На Ізяславщині інвалід систематично вчиняв насильство та порушив заборонний припис
На реконструкцію садиби Сангушків в Ізяславі спрямують 4 млн гривень
Село на Хмельниччині може стати магнітом для туристів
В Ізяславі у культовій споруді співіснують — костел, редакція газети, школа мистецтв і трудовий архів
Браконьєра з Ізяславщини зобов’язали передати рибу в будинок милосердя

Читайте у цій рубриці



Голод 1933-го на Поділлі: жорстокі факти і цифри
У грудні 1932-го на Шепетівщині селяни почали вмирати від голоду
В Ізяславі у культовій споруді співіснують — костел, редакція газети, школа мистецтв і трудовий архів
Жителька Полонного на городі викопала нові експонати для місцевого музею
У Шепетівці за два роки окупації розстріляли 6000 євреїв
Діяльність ОУН у Проскурові на початку німецько-радянської війни