1991-й — рік вияву політичної волі

1991 рік став переломним у житті нашої держави. Проголошення незалежності України 24 серпня було сприйнято різними політичними силами неоднозначно. Більшість громадян України різних соціальних, вікових груп із підтримкою поставилися до цієї події, проте були й ті, хто сприйняв її негативно, зокрема представники центральних і республіканських органів влади, партійної еліти. Події, що супроводжували проголошення незалежності та передували референдуму та виборам Президента, були насиченими та неоднозначними. Ніхто не міг спрогнозувати однозначний варіант розвитку. Проте попри все проголошення Акту про незалежність та волевиявлення українського народу на Всеукраїнському референдумі стали яскравим свідченням змін у свідомості людей, в тому числі й на Шепетівщині [1, с.1].

Якщо аналізувати публікації в місцевій пресі за 1990-1991 рр., зокрема в газеті «Шляхом Жовтня», можна спостерігати зміну риторики в поглядах шепетівчан протягом цього періоду. Активні події кінця 1980-х – початку 1990-х рр. («перебудова», поширення багатопартійності, активізація осередків національної боротьби) знаходили відгук у мешканців Шепетівки та району, проте процес прийняття змін сприймався не дуже легко. Місцева компартійна структура всіляко намагалася переконати населення в контролі ситуації, в недалекості «інакомислячих» та відсутності підтримки їх серед людей, в деструктивній силі ідей представників опозиційного до влади Народного Руху України, а методи їх боротьби називали «насильницькими», оскільки, на їх думку, голодування ніяк інакше назвати не можна було. Як доказ, наводилися такі дані: «Тисячі людей вийшли на Жовтневу демонстрацію в Шепетівці, а в «рухівській» колоні виявилось трохи більше півсотні чоловік». [8, с.2].

Місцева газета «Шляхом Жовтня» трималась осторонь подій серпня 1991 року. Дуже побіжно згадано нестабільність ситуації в країні. Із запізненням було опубліковано «Акт проголошення незалежності». Відчувалась недостатність інформації або ж обережність у висловлюваннях редакторів. Активізувалась газета  напередодні Всеукраїнського референдуму та виборів Президента України: зазвучали патріотичні гасла, заклики взяти участь у цих заходах. Увагу привертає публікація, що мала на меті пояснити, чому шепетівчани також повинні взяти активну участь у цих заходах. Також варто зауважити і той факт, що в статті автор намагався дещо нагнітати ситуацію, надавши неповну інформацію про напруженість між Україною та Росією. Автор розкриває лише погрози, які лунали з боку РСФРР, хоча офіційні заяви перших осіб спростували їх і конфлікт не вийшов за межі погроз.

Шляхи розбудови нової України, утвердження її державності — не прості, а економічно-політична ситуація – тривожна. Варто було Україні проголосити 16 липня 1990 року Декларацію про державний суверенітет, як Г.Х.Попов «інтелігентно» попередив, що «може бути … відділення Криму від України і багато іншого». Не встигла наша республіка проголосити себе незалежною, демократичною державою, як цей самий Попов 27 серпня по Центральному телебаченню заявив, що «в разі наполягання українців на втілення цього акту в життя, постане питання про перегляд кордонів між Росією та Україною, Росія прийде на Україну для захисту росіян». [16, с.1].

Прес-секретар Б.Єльцина П.Вощанов роз’яснив: «Україна повинна залишитись і надалі в єдиній федерації… у випадку припинення союзних відносин, РРФСР залишає за собою право поставити питання про перегляд кордонів». [16, с.1].

Держсекретар РРФСР Г.Бурбуліс: «РРФСР не може бути республікою, як всі. Росія може і повинна стати правонаступницею СРСР і усіх його структур». [16, с.1].

«Росія сьогодні – це вже не одна з 15 безправних республік всесильної імперії… Це вже закономірний лідер вчорашньої імперії». [16, с.1].

Заява Президіуму Верховної Ради України: між Україною та Росією 19.11.1990 р. підписано договір, в ст.6 якого сторони визнали і зобов’язались поважати територіальну цілісність один одного «в нині існуючих у межах СРСР кордонах». [7, с.1; 11, с.1].

Одним із важливих факторів, що стимулювали підготовку загальноукраїнського референдуму, було питання визнання України іншими державами. Після проголошення незалежності у серпні 1991 року цей процес протікав дуже повільно, оскільки інші країни здебільшого зайняли вичікувальну позицію. Ситуація із Радянським Союзом залишалася непевною. Встановлення дипломатичних відносин із новоствореними республіками могло бути ризикованим і привести до конфлікту із могутньою державою в разі відновлення СРСР.

1 грудня вирішувалось життєво найважливіше питання: бути чи не бути самостійній, незалежній Україні. [2, c.1]. Проведення Всеукраїнського референдуму щодо ставлення громадян України до Акту проголошення незалежності України стало епохальною подією, що у корені змінило історичну долю українського народу. Право брати участь у референдумі і виборах Президента України мали 37 885 600 громадян, прізвища яких виборчі комісії внесли до списків для таємного голосування. До бюлетеню із референдуму були включені текст Акту проголошення незалежності України, прийнятого Верховною Радою УРСР 24 серпня 1991 p., і питання: «Чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України?».

Оголошення, яке закликало українців взяти участь у референдумі 1 грудня 1991 року

Оголошення, яке закликало українців взяти участь у референдумі 1 грудня 1991 року

У референдумі взяли участь 31 891 742 особи — 84,18% населення України. З них 28 804 071 чол. (90,32%) проголосували «За».

«У цілому світі немає жодного народу, який би добровільно відмовився від волі. 1 грудня доля дарує шанс для людей усіх національностей, яким Україна стала матір’ю, мирно, цивілізовано здобути її незалежність. Давайте скажемо незалежності України – ТАК!». Ми повинні взяти активну участь у референдумі 1 грудня 1991 року і віддати свої голоси за незалежну Україну. Отримавши бюлетень, не відходячи від столу/ не приховуючи і не йдучи до кабіни, хоч кожен із нас має на це право/ закреслити «ні». Цей референдум – ганебна справа для народу України, бо питати людину, хоче вона бути вільною чи рабом – великий злочин», – так закликав шепетівчан до голосування М.Шамрай, депутат міської ради, член Ради товариства «Просвіта», референт народного депутата України Т.Нагулка. [16, с.1].

Рівень відвідуваності референдуму та виборів вражає на сьогодні – 84,85% та 97,3% у місті та районі відповідно. Причини високої явки виборців можуть бути різними: або високий рівень національної свідомості, усвідомлення важливості, історичного значення події, бажання вплинути на хід подій, змінити щось в житті країни, або ж далося взнаки радянське виховання, коли на вибори йшли всі обов’язково. Про це можна судити уже з аналізу виборів кінця 1990-х–2000-х рр., коли вагому частку тих, хто проголосував, становили пенсіонери та люди середнього віку (від 45 років). Для прикладу, на дільниці, що знаходилася на автопідприємстві № 16807, на 13 год. прийшли і проголосували 1420 громадян із 1800, внесених у списки.

А ось так побачив вибори місцевий журналіст, краєзнавець Царик О.: «Нинішні вибори, що, безсумнівно, в підручники історії увійдуть, як історичні, ознаменовані хіба що усміхненими продавцями, котрі своїми торсами закривають, наче амбразуру, порожні магазинні полиці і вітрини. Незважаючи ні на що, люди йдуть на виборчу дільницю, наче на справжнє свято. Бо той, хто відсидівся цього дня вдома, став мимовільним рабом, ворогом собі, той спаплюжив світлу пам’ять тих предків, хто не жалів живота на терені споконвічної боротьби за світлий день України. Вийшовши з кабіни, де вже після багатьох днів вагань і роздумів зроблено остаточний вибір, кожному хочеться висловитись, наче на сповіді. Кожен воліє бачити Президентом незалежної України людину, яка відповідає його поглядам на життя, його ідеям та ідеалам». [13, с.1].

Перші вибори Президента України також відбулись 1 грудня 1991 року. Використовувалася система абсолютної більшості. У разі відсутності кандидата, що набрав абсолютну більшість від числа тих, що взяли участь у виборах, передбачався 2-й тур, у якому б змагалися двоє, що набрали найбільше голосів. Але 2-й тур не знадобився. Леонід Кравчук посів 1-ше місце у всіх регіонах, за вийнятком трьох областей Галичини, де переміг В’ячеслав Чорновіл. Варто згадати також, що всі шість кандидатів у президенти підтримували незалежність та агітували за пункт «так» на референдумі.

buleten

Шепетівчани проголосували за незалежну Україну – 94% у місті та 97,1% у районі. Відсоток тих, хто не хотів нічого міняти, був дуже низьким – 4% та 1,8% відповідно. Для розуміння масштабів виборів наведемо кількість виборців: у Шепетівці прийшло 32838 із 38699 зареєстрованих у списках та у районі – 29500 із 30326. Проте страх кардинальних змін все ж зіграв свою роль. Перемогу у виборах президента здобув тодішній голова Верховної Ради Леонід Кравчук, залишивши далеко позаду найближчого конкурента – представника Народного Руху В’ячеслава Чорновола: 22513 і 7220 голосів у місті та 24481 і 2993 у районі відповідно. [13, c.1]. Для порівняння: в межах всієї України Л.Кравчук здобув 61,59% голосів, а В.Чорновіл – 23,27%. У серпні 1991 року Л.Кравчук залишив лави КПУ і балотувався на посаду президента як безпартійний. Водночас його підтримали як активісти забороненої на той час компартії, так і частина націонал-демократів, які рекламували голову Верховної Ради як «батька незалежності». Зіграв свою роль і штучно створений для головного опонента Кравчука – В’ячеслава Чорновола – образ «націоналіста». Швидше за все, головною перевагою Л.Кравчука в очах шепетівчан стало те, що він «послідовно проводив політику єднання людей, що не є прихильниками крайніх поглядів, які невблаганно ведуть до конфронтації, а також сприяє діалогу і взаєморозумінню між людьми протилежних переконань», тобто був більш ліберальним, поміркованим, здавався обізнанішим у справі державного будівництва. [6, с.2].

Отже, рішення референдуму дозволило Україні затвердитися на міжнародній арені як незалежній державі. До 1 грудня 1991 р. формально незалежну Україну не визнала жодна держава. Протягом тільки грудня 1991 р. вона була визнана понад 40 державами світу. I референдум 1991 p., і президентські вибори підтвердили бажання переважної більшості громадян України жити в незалежній демократичній державі, самостійно вирішувати внутрішні політичні й економічні проблеми. Шепетівчани виявили спільну з усіма українцями політичну волю, підтримали Україну на шляху незалежності.

 

Список використаних джерел та літератури

1. Акт проголошення незалежності України // Шляхом Жовтня. – Шепетівка, 1991. – № 139. – 30 серпня. – С.1.

2. Багрій О. Вибір зроблено // Шляхом Жовтня. – Шепетівка, 1991. – №187. – 3 грудня. – С.1.

3. Барчук М. Рейтинг високий // Шляхом Жовтня. – Шепетівка, 1991. – №187. – 3 грудня. – С.1.

4. Бойко О. Історія України: Посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – 656 с.

5. Відомості про результати Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року ЦДАВО України. – Ф.1. – Оп.28. – Спр.144. –Арк.6. // www.archives.gov.ua

6. Дарманський М. Станемо на шлях суспільної злагоди, або чому я голосуватиму за Леоніда Кравчука // Шляхом Жовтня. – Шепетівка, 1991. – № 186. – 30 листопада. – С.2.

7. Історія України та її державності / Дещинський Л. та ін. – Львів: Вид-во Львівської політехніки, 2009. – 476 с.

8. Кравець М. Про суспільно-політичну обстановку // Шляхом Жовтня. – Шепетівка, 1991. – №192. – 4 грудня. – С.2.

9. Костюк І. На належному рівні // Шляхом Жовтня. – Шепетівка, 1991. – №187. – 3 грудня. – С.1.

10. Орлик Ю. Передел границ грозит катастрофой // Известия. – Москва, 1991. – №205. – 28 августа. – С.1.

11. Петренко В. Активно // Шляхом Жовтня. – Шепетівка, 1991. – №187. – 3 грудня. – С.1.

12. Повідомлення міських та районних виборчої комісії та оперативної групи по проведенню Всеукраїнського референдуму та виборах Президента України // Шляхом Жовтня. – Шепетівка, 1991. – №189. – 07 грудня. – С.1

13. Царик О. З надією на кращу долю // Шляхом Жовтня. – Шепетівка, 1991. – №187. – 3 грудня. – С.1.

14. Цикора С. Каким курсом идет Украина // Известия. – Москва, 1991. – №205. – 28 августа. – С.1.

15. Цикора С. Украина и Россия договорились // Известия. – Москва, 1991. – №206. – 29 августа. – С.1.

16. Шамрай М. Використай свій шанс // Шляхом Жовтня. – Шепетівка, 1991. – №186. – 30 листопада. – С.1.

Поділитися посиланням



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Теґи публікації



Вам також може бути цікаво



Новини партнерів


Читайте у цій рубриці