Шепетівською мінеральною водою лікували навіть жіночі хвороби та істерію

У ХІХ ст. в Російській імперії нараховувалося понад 300 мінеральних джерел. Більшість з них знаходилися на Кавказі та у Забайкальській області. Втім, значна частина мінеральних джерел не мала зручностей для правильного використання і була відома лише серед місцевого населення. До найбільш відомих джерел мінеральних вод в Російській імперії належали шепетівські води.

Час виявлення шепетівських джерел мінеральних вод припадає на кінець ХVIII ст. Так, згідно з місцевими переказами, які були записані польськими дослідниками, в 1790-х роках їх виявив російський генерал Закревський Дмитро Андрійович, який, напевно, перебував в наших краях у 1792 році після Жилинецької битви. Рік початку використання шепетівських мінеральних джерел також знаходимо в російському виданні «Журнал Министерства Внутренних Дел» за 1836 рік. Зокрема, в ньому повідомляється, що про джерела було відомо близько сорока років тому, тобто, десь у 90-х роках ХVIII ст. Саме тоді, один з місцевих жителів, який страждав протягом десяти років на злоякісні виразки на нижніх кінцівках, вилікувався цією водою. Для цього йому вистачило лише одного промивання ран, після чого вони очистились і затягнулись.

Виникнення шепетівських мінеральних джерел легко пояснюється фізичними властивостями ґрунту, який включав в себе шар чорнозему, що лежав на піщаному і глинистому матеріалі. Цей матеріал ряснів залізною вохрою і частинками вапняку.

Джерело знаходилося в північно-західній частині Шепетівки, на схилі пагорбу (район теперішніх дев’ятиповерхових будинків та УК «Управдом»). До 20-х років ХІХ ст. витік мінеральної води був завалений. Згодом, за розпорядженням Євстафія Сангушко, джерело було очищено та обкладено диким каменем. Через деякий час було побудовано будівлю зі зручними купальнями і кімнатами для відпочинку пацієнтів.

Про час будівництва будівлі оздоровчого закладу достеменно невідомо. Згідно з даними «Энциклопедического словаря Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона» її побудували у 1821 році. А ось за даними «Иллюстрированного путеводителя по Юго-Западным Казенным железным дорогам» заснували заклад у проміжку між 1821 по 1836 рр. Отже, можна припустити, що лікувальний заклад заснували у 20-30-х роках ХІХ ст.

За інформацією, яку подав у «Журнале Министерства Внутренних Дел» Старо-Костянтинівський Штаб-лікар Казанський, ми дізнаємося, що лікувальна сила шепетівської води була відома за межами Волинської губернії і кількість відвідувачів з кожним роком збільшувалася. За доглядом лікувального закладу було призначено людину, яка мала великий досвід побачених за кордоном подібних закладів. Для приїжджих, по помірних цінах, він забезпечував необхідними засобами для існування.

Мінеральна вода виходила на поверхню в двох місцях. Відстань між ними була 50 кроків. Глибина великої криниці, біля якої побудовані купальні 1 ¼ аршина (1 аршин — бл. 71 см), периметр кожної сторони даної криниці 1 ½ аршина. Вода з цього джерела переважно використовувалася для купалень і мала запах сіркового газу. Джерело, яке було північніше великої криниці, мало болотистий запах. В обох джерелах вода була світла, а на смак — терпка.

За хімічним дослідженням, який провів провізор Дзічковський у 1836 році, ми дізнаємося, що джерело належало до залізистих мінеральних вод. В 50 унціях (1 унція — 28 грам) цієї води міститься — 6 кубічних дюймів (2,5 кубічних сантиметрів) атмосферного повітря, яке з’єднувалося з вуглекислим газом, 5 гран (1 гран — 62 мг) вуглекислого заліза, 4,166 гран вуглекислого вапняку, 0,166 гран вуглекислої магнезії, 3,833 гран кремнієвої землі.

Температура води в джерелі була +8 Реомюр (+10 за Цельсієм). Вода в скляному посуді швидко ставала мутною, залишаючи на стінках жовтуватий осад, а на поверхні утворювалася ніжна, ніби жирна (залізиста) плівка. Жовтуватий осад скрізь вкривав поверхню землі, де мінеральна вода з джерела текла по схилу пагорбу. Через нагрівання цієї води в мідному великому котлі на дні і на його стінках утворювався доволі твердий, товстий осад, який навіть різав скло. Цей осад під час поливання селітровою кислотою шипів.

До 1836 року відвідувачі, загалом це були заможні люди, відчули цілющість шепетівської води. Оздоровитися приїздили й лікарі з різних регіонів Російської імперії. Інколи після декількох ванн у хворих проявлялися на поверхні тіла просовидні висипання та свербіж, які згодом зникали. Кількість відвідувачів у 1835 році, порівняно з попередніми роками, була малою і складала 39 чоловік. Причиною цього стала велика пожежа у містечку весною 1835 року, яка знищила половину поселення. Також позначилися на відвідуванні лікувального закладу постійні дощі.

Мінеральні джерела були корисними в лікуванні таких хвороб як:

• Слабкості: від виснаження сил; після перенесених хвороб; від розумових навантажень; від втрати крові; від розладу шлунку і виникаючих від цього багатьох хворобливих припадків.
• Жіночі хвороби.
• Істерія.
• Психічний розлад.
• Параліч.
• Застарілі злоякісні виразки.

Воду цю дозволялося вживати внутрішньо — до трьох фунтів (400 грам) упродовж однієї години. Джерело при купальному будинку ніколи не пересихало. Від потічка вода бігла під закритим каналом в особливий водоприймач, звідки через насос піднімалася в котел. Після нагрівання, вода через трубу попадала в купальні кімнати. В 11 купальних кімнатах знаходилися дерев’яні, а в 3-х — мідні ванни. Кожна ванна кімната мала по два мідних крани, за допомогою яких можна було за бажанням пускати теплу і холодну воду. Купальні розташовувалися по обидва боки коридору з окремим входом. Дерев’яна ванна у 1835 році коштувала 60 копійок асигнацій, а мідна — 120.

Не далеко від купалень знаходився будинок, який мав 9 кімнат. Його побудували для приїжджих хворих.

На підвищенні, навпроти купального будинку, розташовувалася велика будівля зі всіма потрібними господарськими приміщеннями, в тому числі — 4 кімнати, які здавалися в найм. В цій будівлі проживав доглядач купалень. Від нього, як ресторатора, при недорогій квартирі, можна було отримати за помірними цінами харчі та напої. У майбутньому планувалося покращення закладу та доступ до нього місцевих та бідних.

У 1855 році, у книзі авторства Кондратія Грум-Гржимайло «Полное, систематическое, практическое описание минеральных вод, лечебных грязей и купаний в Российской империи» знаходимо ще одне повідомлення про шепетівські мінеральні джерела. Зокрема, в ній підтверджується існування двох джерел в Шепетівці. Велике джерело використовувалося для внутрішнього, а мале — для зовнішнього споживання.

Наприкінці ХІХ ст. шепетівський лікувальний заклад продовжував приймати відвідувачів з усієї Російської імперії. Лікувальний сезон відкривався 10 травня і тривав до 10 серпня. Функціонував і будинок із 12 номерами для хворих і будинок з ваннами з 15 номерами. Хворі проживали в будинку для відвідувачів або в приватних квартирах. За лікарську допомогу, ванни, прислугу, купальну білизну і продукти харчування пацієнти сплачували 60 рублів на місяць. Приватна двокімнатна квартира з кухнею коштувала 12 рублів на місяць. Вартість кімнати в пансіоні — 10–12 рублів в місяць. Упродовж лікувального сезону влаштовувалися танцювальні вечори, піші та з кінним екіпажем прогулянки в ліс.

Як бачимо з вищенаведеного матеріалу, протягом ХІХ ст. в Шепетівці був досить потужний оздоровчий заклад мінеральних вод, який відвідували хворі ледь не з усієї Російської імперії. На жаль, вже на початку ХХ ст. він занепадає і остаточно закривається в період з 1917–1922 рр. Щодо шепетівських мінеральних джерел, то ними і надалі продовжують користуватися в 20-30-х роках ХХ ст. Спочатку відпочивальники комсомольського санаторію, що знаходився в келіях Городищенського монастиря, а згодом з мінеральних вод виготовляли напої.

Шепетівка   Дошка оголошень   Місцева реклама

Поділитися посиланням: